Київ, 11 грудня 2001 - Криза державності і криза владних структур України є найбільшими за останнє десятиліття. Цього року уперше провідні соціологічні центри відзначили вельми своєрідний рекорд: зараз за незалежність Української держави проголосувало б менше половини виборців. Що ж стосується, скажімо, рейтингу президента, то предметом дебатів між соціологами є хіба що те, скільки відсотків опитаних побоялися чесно сказати, що повністю не довіряють Леоніду Кучмі. Але і без цього зрозуміло: не довіряє главі Української держави щонайменше вчетверо більше громадян, ніж довіряє. А за такого низького рейтингу довіри інших важелів управління, ніж поліційні, просто не існує.
Утім, рівень довіри до Верховної Ради традиційно ще менший. А це означає, що вибори до парламенту віддзеркалюватимуть швидше суспільний скепсис щодо дієспроможності владних інституцій, ніж реальні політичні вподобання населення. Ситуацію певною мірою могло б порятувати створення потужного виборчого блоку справді демократичних сил – від соціалістів до рухівців, в якому не було б скомпрометованих олігархів та репрезентантів державної бюрократії – але ідея такого об‘єднання зависла у повітрі; опозиційні партії щосили демонструють виборцям чвари між собою, чим зменшують свої шанси одержати потужну підтримку з боку виборців.
Рік тому, коли спалахнув “касетний скандал” і розгорнулася акція “Україна без Кучми”, найвищий рейтинг довіри був у тодішнього прем‘єра Віктора Ющенка. Йому довіряло більше людей, ніж навіть Церкві. Тоді популярний лідер, очоливши владні структури, міг за допомогою реальних кроків сприяти відновленню довіри людей і до держави, і до державності. Наразі бездіяльність Ющенка впродовж останнього півроку та інформаційна блокада опозиційних партій зробили свою справу: виборці сумніваються у можливості змінити справи в Україні на краще демократичним шляхом.
Утім, рівень довіри до Верховної Ради традиційно ще менший. А це означає, що вибори до парламенту віддзеркалюватимуть швидше суспільний скепсис щодо дієспроможності владних інституцій, ніж реальні політичні вподобання населення. Ситуацію певною мірою могло б порятувати створення потужного виборчого блоку справді демократичних сил – від соціалістів до рухівців, в якому не було б скомпрометованих олігархів та репрезентантів державної бюрократії – але ідея такого об‘єднання зависла у повітрі; опозиційні партії щосили демонструють виборцям чвари між собою, чим зменшують свої шанси одержати потужну підтримку з боку виборців.
Рік тому, коли спалахнув “касетний скандал” і розгорнулася акція “Україна без Кучми”, найвищий рейтинг довіри був у тодішнього прем‘єра Віктора Ющенка. Йому довіряло більше людей, ніж навіть Церкві. Тоді популярний лідер, очоливши владні структури, міг за допомогою реальних кроків сприяти відновленню довіри людей і до держави, і до державності. Наразі бездіяльність Ющенка впродовж останнього півроку та інформаційна блокада опозиційних партій зробили свою справу: виборці сумніваються у можливості змінити справи в Україні на краще демократичним шляхом.
