Київ, 13 грудня 2001 - Народившись, людина вирушає в дорогу на пошуки слова, яке було б адекватне феномену життя. У християнському світобаченні – це Бог, у східному – Шлях, себто “Дао”. Система світотвору, - вважають східні філософи, - передбачає різні шляхи. Є Шлях порятунку через сповідання Законів Будди, є Шлях врачування, Шлях чаю, вчення поетів про Шляхи вака, а також багато Шляхів інших мистецтв та світоглядних вчень. Слово “вак”, між іншим, означає “Пісню про Японію”. Кажуть, що Шлях Воїна є взаємним злиттям Шляхів пензля і меча. Фактично, пензель і меч у часи давніші були основою життя кожного японського аристократа. Шлях воїна є рішуче, остаточне і абсолютне прийняття смерті, ретельне виконання кодексу честі бусідо. Померти за свого пана - таким був обов”язок самурая. У нашій транскрипції роль сюзерена має виконувати українська ідея, ну а жертовна роль самурая, відповідно, мала би лягти, передусім, на плечі Гаранта. Звичайно тільки після того, як той стане на Шлях вака і вивчить “Пісню про Україну”. Такими є мої фантазії в передчутті обіцяного “двуязичія”. Ну а, як там воно справді робиться, хай у своєму огляді віртуальної преси розповість нам Віктор Недоступ.
Останні постімперські спазми нагадують рекламну акцію під вивіскою “Старший брат на межі нервового зриву”. “Страна.ру” публікує інтерв”ю з директором російського інституту країн СНД Костянтином Затуліним, прочитавши яке розумієш, що СНД – така собі «система ніпель». «На ювілейному саміті про блискучі перспективи СНД говорили, виходячи з міркувань політичної коректності та ввічливості» - заявив Затулін. “Як інструмент інтеграції, – вважає він, - СНД нема і вже ніколи не буде”. Як то кажуть, «спустило камеру». «Найголовніше для Росії – проколовся директор – домінувати на цьому просторі і впливати на процеси у сусідніх державах».
Тим часом «РІА-Новості» надрукувало заяву Володимира Путіна. «СНД має добрі можливості для врегулювання внутрішніх конфліктів на території країн, що в нього входять».
Приклад такого врегулювання наводить «Кавказ.орг» у публікації «Росія атакувала Грузію». Йдеться про бомбардування російською авіацією селищ у Панкісській ущелині. Вимоги Шеварнадзе дати пояснення стали ложкою дьогтю в бочку російського пафосу. Путін роздратовано заперечив причетність Росії, пославшись на: «об’єктівниє данниє совєтскіх... простітє, російскіх спєцслужб». Кінець цитати. Помилка видає підсвідомі фантазії «інтеграторів». Тим більше, що підготовка до ювілейного саміту СНД підозрілим чином співпала з невдалою спробою перевороту в Грузії та подібними дестабілізаціями в інших пострадянських країнах.
В Україні працює характерна складова цих технологій. Знову виринула замацана карта двомовності. Російські ЗМІ жваво зреагували на команду «фас». Видання під дещо кінологічною назвою «Газєта СНГ» публікує заяву Путіна про те, що Росія дуже цінує добросусідські стосунки з Україною і вважає її надійним діловим партнером. Місяць тому на всіх сайтах висіла мапа України з написом: «Ета страна завралась окончательно». Нині – вражаюча зміна орієнтації. Всі роблять реверанси і пропонують двомовність. «Україна.Ру» публікує тематичну добірку під назвою «Русскій язик отстаіваєт позіціі». Назва сумнівна, оскільки позицій тут ніхто не втрачав. На жаль... Однак, якщо врахувати, що українська мова є проблемою тупуватих політиків та тормознутих НКВДистів більшість таких публікацій мають свою логіку.
Тим часом, в Україні маємо мікроювілейчик. Два роки тому вдруге обраний Кучма пообіцяв: «Ви побачите нового Кучму». «Форум Ю-Ей» публікує думки політиків та експертів. Олексій Кордун, міжнародний інститут порівняльного аналізу: «Президент як спирався на адмінапарат, так і спирається». Павло Жовніренко, центр стратегічних досліджень: «Як і раніше, я не бачу в Кучмі здорового розуму і твердого хребта». Іван Бокій, депутат, фракція «Лівий центр»: «Звісно, ми побачили нового Кучму. Він став жорстоким до опонентів і це робить його надзвичайно слабким політиком». Михайло Сирота позафракційний депутат: «Кучма номер два – це спрощена копія Кучми номер один. Причини – у нашому суспільстві. Це суспільство дозволяє робити з собою все, що тільки захочуть з ним робити.» Кінець цитати.
Віктор Недоступ в «Інтернет-майдан».
З щойно почутого суспільство може зробити висновок про відсутність в Україні нормальної політичної ієрархії, яка мала би формувати шлях Стратегії. В Китаї та Японії бійці, які практикували це Дао називали себе майстрами Стратегії. В старі часи її називали серед десяти талантів і семи мистецтв, як благодатну практику. Однак на Шлях Стратегії часто ставали люди і вчителі мистецтва бою стурбовані бажанням вразити блиском майстерності та досконалістю техніки фехтування. Насправді вони шукали тільки вигоду. Про них, хтось із стародавніх сказав: «Незріла стратегія – причина печалі…» Нині цих людей називають політтехнологами. Стріляють вони переважно желятиновими кулями для пейнтболу. Чому воно так виходить розповідає мій колега Сергій Руденко.
Український кібер-простір чимдалі скидається на пейнтбол – таку собі гру із пістолетами, де стріляють не кулями, а фарбою. Вбити - не вбивають, а от слідів – із ніг до голови. Авторами нової забави є політтехнологи, роль “жертв” відведено свідомим вітчизняним “юзерам”. Звісно, 5 відсотків активних українських користувачів Інтернету - це лише дещиця електорату, але боротьба за неї у переддень парламентських виборів розпочалася, схоже, серйозна. Дотепер “просунутими” у кібер-просторі України вважалися “зелені”, інтернет-ініціативи яких, на зразок прийому до лав партії через мережу, справді претендували на оригінальність. Поява два тижні тому віртуального фан-клубу Віктора Ющенка затьмарила “юзерську” славу Віталія Кононова “со товарищі”. Щоправда, поки що залишається загадкою, хто став творцем сайту лідера “нашоукраїнців”. Оскільки мова матеріалів на ньому – російська, форма подачі інформації – дещо примітивна, а оголошення про зростання числа фанів – нагадує статистичні довідки ЦК КПРС. “Українська правда” припускає, що фан-клуб це – справа російських політтехнологів, якщо не ангажованих Ющенком, то, принаймні, задіяних його опонентами. Щодо останнього, то мовляв, скидається це на методи відомого московського політтехнолога Гліба Павловського, Фонд ефективної політики якого плідно співпрацює із СДПУ(о). Як би там не було, але заклики фанів на сайті Ющенка на зразок – “Витька, не трожь! Он наш чувак!” - справді бентежать.
Утім, партії Віктора Медведчука, здається, не до того, аби створювати віртуальний фан-клуб Вікторові Ющенку. Зрештою, це ж не процес над Василем Стусом, де Віктор Володимирович адвокатствував за вказівкою держави. Переконати кібер-товариство у благородності Медведчука і компанії мають, очевидно, оприлюднені п’ять принципів стратегії об’єднаних соціал-демократів у Інтернеті разом із оновленим партійним сайтом. Щоправда, із декларованого есдеками зрозуміло лише одне – вони мають намір створити єдиний інформаційний соціал-демократичний простір. Для цього, як заявив Віктор Медведчук, вони готові скористатися порадами згаданого Гліба Павловського. Одне слово, мудрому кремлівському Каа дають до рук віртуальний пейнтбольний пістолет.
Сергій Руденко. “РС”. Київ.
Поки хтось там звертається за порадами до “продвинутих” політтехнологів, ми з вами ще раз заглянемо до “Книги п’яти кілець” Міямото Мусасі. “Ти, – пише він, - засвоїв принципи фехтування і вільно можеш перегмогти одного бійця. Це означає, що ти можеш перемогти будь яку людину. Дух перемоги над одним подібний до духу перемоги над мільйонами. Стратег через одну маленьку річ пізнає суть десяти тисяч більших. Такою є мета стратега, - вважає Міямото Мусасі. Ну а про те, яку мету переслідує українська влада, намагаючись взяти під контроль домен ЮЕЙ в мережі Інтернет, розповідає Сергій Грабовсвький.
Отож дванадцятого грудня у Держкомзв’язку відбудеться чергове засідання з питань адміністрування національного домену верхнього рівня .ua. На ньому будуть розглянуті проекти засновницьких документів об’єднання під назвою “Український мережений інформаційний центр”, яке надалі адмініструватиме і технічно супроводитиме системи доменних імен домену .ua. Іншими словами, домен .ua., котрий у світі Інтернету позначає саме Україну, надалі перебуватиме у надійних руках. Номінально Центр буде керованим координаційною радою, до якої увійдуть шість представників від органів державної влади і шість – від недержавних асоціацій, реально ж, як показує українська практика, бодай одна з номінально недержавних організацій завжди слухняно виконує вказівки органів.
Цікаво, втім, що український Інтернет і зокрема домен .ua. чудово працює без жодного втручання держави. Розпочав роботу цей домен ще 1990 року, до унезалежнення України. 1992 року він офіційно зареєстрований в міжнародних організаціях. Управління цим доменом здійснювала Українська група координації мережі, а з лютого 2001 року ним керує неприбуткова організація “Хостмайстер”, яка складається з фахівців-комп’ютерників. Успіх діяльності цих організацій визнали навіть чиновники Держкомзв’язку, котрі зазначають: “Склалася ситуація, коли вже майже сформована українська мережа продовжує розвиватися сама по собі”. Тож треба радіти: працюють принципи ринкової економіки і громадянського суспільства! Але... Висновок чиновництва прямо протилежний: “Настав момент, коли питання регулювання Інтернет-ринку постало як необхідне”. Хто буде регулювати? Активна участь у міжвідомчій групі представників Служби безпеки робить, здається, зайвим це запитання. І який цікавий збіг обставин! Держава бере під свій мудрий контроль домен .ua. (котрий успішно розвивався, поки державні органи “валили” економіку та заплющували очі на розквіт криміналітету) – бере саме тоді, коли на черзі – парламентські вибори, коли Інтернет постачає об’єктивну інформацію про всіх і вся, включно із президентом і “компетентними органами”. СГ
“Та нехай собі, як знають, божеволіють, конають. Нам своє робить...”. Писав запопадливий Тичина, не маючи жодної підозри про майбутні контексти своїх писань. Якби знав, невідомо чого б наробив з переляку. А може й ні, прочитай він “Книгу п”яти кілець” Міямото Мусасі. Мав би знання про те, що Шлях Воїна не терпить запізнень. “Намагайся бути корисним справі. Шануй предків.” – Радить японський вчитель з російської Павутини. Вірніше з віртуальної книгозбірні Мошкова, натякаючи нам на традиційні негаразди в українських бібліотечних справах. Сергій Набока. Рефлексії з приводу.
Скільки не вештаюся світовим павутинням, усе дивуюся – де українські бібліотеки? Де ті книжки, що їх хочеться читати й перечитувати, цитувати й радити до прочитання своїм друзям, ворогам, знайомим та незнайомим, де ті тексти, на які варто робити закладочки, заносити у вибране чи у фейворитс, де всі оті високочолі журнали (за виключенням ж-лу Ї), що їх годі знайти в продажу, а як і знайдеш – то ціна збиває з панталику й паралельно – з ніг?
Сусідній домен пропонує сотні тисяч текстів на найрізноманітнішу тематику, і саме там, скажімо, у найвідомішій бібліотеці Мошкова можна вже надибати й на питомо українську книгу...
А я - як не шукав новітнього Андруховичевого перекладу Гамлета – так і не знайшов. Втім, не знайшов і ЖОДНОГО перекладу. А Шекспіра в нас перекладали – ой-ой скільки народу Самого Гамлета є вже п»ять українських версій. І де вони?
Ні, звісно, бібліотечки є. Невеличкі, миршавенькі, в основному – поезія... А от нової літератури ви не знайдете. Хіба – уривочки. Невже ж автори такі захланні, невже ж їм шкода власних текстів дати для ознайомлення й цитування, невже ж вони розраховують на книготоргівлю і так люблять гонорари та авторське право?
Невже бідність українського Інтернету викликана отим паскудним створінням, що зветься українська національна жаба?
Хочеться не вірити у це...
Хочеться вірити, що причиною є інша іманентна українському мережевому народу риса – вайлуватість та лінощі...
У наступних випускам ми повернемося до цієї теми. Сергій Набока для РС К
Книга вогню говорить про сутичку. Дух вогню – лють, незалежно від того, великий вогонь, чи ні. Дух бою однаковий, як для поєдинку, так і для битви, де з кожного боку по десять тисяч воїнів. Тренування – частина твого повсякденного життя. Спосіб зміцнити дух. Так мислить японський вчитель Міямото Мусасі. Ну а наскільки підходить формула майстра (особливо в частині “дух”) нашим спортсменам розповідає спортивний оглядач радіо “Свобода” Геннадій Мороз.
Важко натягувати лук, важко обертати алебардою, але коли звикаєш до них, твоя воля стає міцнішою. Дух цієї школи – є дух перемоги, незалежно від різновиду зброї та її довжини. Ці речі неможливо пояснити в теорії, - запевняє нас майстер Міямото Мусасі.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
Останні постімперські спазми нагадують рекламну акцію під вивіскою “Старший брат на межі нервового зриву”. “Страна.ру” публікує інтерв”ю з директором російського інституту країн СНД Костянтином Затуліним, прочитавши яке розумієш, що СНД – така собі «система ніпель». «На ювілейному саміті про блискучі перспективи СНД говорили, виходячи з міркувань політичної коректності та ввічливості» - заявив Затулін. “Як інструмент інтеграції, – вважає він, - СНД нема і вже ніколи не буде”. Як то кажуть, «спустило камеру». «Найголовніше для Росії – проколовся директор – домінувати на цьому просторі і впливати на процеси у сусідніх державах».
Тим часом «РІА-Новості» надрукувало заяву Володимира Путіна. «СНД має добрі можливості для врегулювання внутрішніх конфліктів на території країн, що в нього входять».
Приклад такого врегулювання наводить «Кавказ.орг» у публікації «Росія атакувала Грузію». Йдеться про бомбардування російською авіацією селищ у Панкісській ущелині. Вимоги Шеварнадзе дати пояснення стали ложкою дьогтю в бочку російського пафосу. Путін роздратовано заперечив причетність Росії, пославшись на: «об’єктівниє данниє совєтскіх... простітє, російскіх спєцслужб». Кінець цитати. Помилка видає підсвідомі фантазії «інтеграторів». Тим більше, що підготовка до ювілейного саміту СНД підозрілим чином співпала з невдалою спробою перевороту в Грузії та подібними дестабілізаціями в інших пострадянських країнах.
В Україні працює характерна складова цих технологій. Знову виринула замацана карта двомовності. Російські ЗМІ жваво зреагували на команду «фас». Видання під дещо кінологічною назвою «Газєта СНГ» публікує заяву Путіна про те, що Росія дуже цінує добросусідські стосунки з Україною і вважає її надійним діловим партнером. Місяць тому на всіх сайтах висіла мапа України з написом: «Ета страна завралась окончательно». Нині – вражаюча зміна орієнтації. Всі роблять реверанси і пропонують двомовність. «Україна.Ру» публікує тематичну добірку під назвою «Русскій язик отстаіваєт позіціі». Назва сумнівна, оскільки позицій тут ніхто не втрачав. На жаль... Однак, якщо врахувати, що українська мова є проблемою тупуватих політиків та тормознутих НКВДистів більшість таких публікацій мають свою логіку.
Тим часом, в Україні маємо мікроювілейчик. Два роки тому вдруге обраний Кучма пообіцяв: «Ви побачите нового Кучму». «Форум Ю-Ей» публікує думки політиків та експертів. Олексій Кордун, міжнародний інститут порівняльного аналізу: «Президент як спирався на адмінапарат, так і спирається». Павло Жовніренко, центр стратегічних досліджень: «Як і раніше, я не бачу в Кучмі здорового розуму і твердого хребта». Іван Бокій, депутат, фракція «Лівий центр»: «Звісно, ми побачили нового Кучму. Він став жорстоким до опонентів і це робить його надзвичайно слабким політиком». Михайло Сирота позафракційний депутат: «Кучма номер два – це спрощена копія Кучми номер один. Причини – у нашому суспільстві. Це суспільство дозволяє робити з собою все, що тільки захочуть з ним робити.» Кінець цитати.
Віктор Недоступ в «Інтернет-майдан».
З щойно почутого суспільство може зробити висновок про відсутність в Україні нормальної політичної ієрархії, яка мала би формувати шлях Стратегії. В Китаї та Японії бійці, які практикували це Дао називали себе майстрами Стратегії. В старі часи її називали серед десяти талантів і семи мистецтв, як благодатну практику. Однак на Шлях Стратегії часто ставали люди і вчителі мистецтва бою стурбовані бажанням вразити блиском майстерності та досконалістю техніки фехтування. Насправді вони шукали тільки вигоду. Про них, хтось із стародавніх сказав: «Незріла стратегія – причина печалі…» Нині цих людей називають політтехнологами. Стріляють вони переважно желятиновими кулями для пейнтболу. Чому воно так виходить розповідає мій колега Сергій Руденко.
Український кібер-простір чимдалі скидається на пейнтбол – таку собі гру із пістолетами, де стріляють не кулями, а фарбою. Вбити - не вбивають, а от слідів – із ніг до голови. Авторами нової забави є політтехнологи, роль “жертв” відведено свідомим вітчизняним “юзерам”. Звісно, 5 відсотків активних українських користувачів Інтернету - це лише дещиця електорату, але боротьба за неї у переддень парламентських виборів розпочалася, схоже, серйозна. Дотепер “просунутими” у кібер-просторі України вважалися “зелені”, інтернет-ініціативи яких, на зразок прийому до лав партії через мережу, справді претендували на оригінальність. Поява два тижні тому віртуального фан-клубу Віктора Ющенка затьмарила “юзерську” славу Віталія Кононова “со товарищі”. Щоправда, поки що залишається загадкою, хто став творцем сайту лідера “нашоукраїнців”. Оскільки мова матеріалів на ньому – російська, форма подачі інформації – дещо примітивна, а оголошення про зростання числа фанів – нагадує статистичні довідки ЦК КПРС. “Українська правда” припускає, що фан-клуб це – справа російських політтехнологів, якщо не ангажованих Ющенком, то, принаймні, задіяних його опонентами. Щодо останнього, то мовляв, скидається це на методи відомого московського політтехнолога Гліба Павловського, Фонд ефективної політики якого плідно співпрацює із СДПУ(о). Як би там не було, але заклики фанів на сайті Ющенка на зразок – “Витька, не трожь! Он наш чувак!” - справді бентежать.
Утім, партії Віктора Медведчука, здається, не до того, аби створювати віртуальний фан-клуб Вікторові Ющенку. Зрештою, це ж не процес над Василем Стусом, де Віктор Володимирович адвокатствував за вказівкою держави. Переконати кібер-товариство у благородності Медведчука і компанії мають, очевидно, оприлюднені п’ять принципів стратегії об’єднаних соціал-демократів у Інтернеті разом із оновленим партійним сайтом. Щоправда, із декларованого есдеками зрозуміло лише одне – вони мають намір створити єдиний інформаційний соціал-демократичний простір. Для цього, як заявив Віктор Медведчук, вони готові скористатися порадами згаданого Гліба Павловського. Одне слово, мудрому кремлівському Каа дають до рук віртуальний пейнтбольний пістолет.
Сергій Руденко. “РС”. Київ.
Поки хтось там звертається за порадами до “продвинутих” політтехнологів, ми з вами ще раз заглянемо до “Книги п’яти кілець” Міямото Мусасі. “Ти, – пише він, - засвоїв принципи фехтування і вільно можеш перегмогти одного бійця. Це означає, що ти можеш перемогти будь яку людину. Дух перемоги над одним подібний до духу перемоги над мільйонами. Стратег через одну маленьку річ пізнає суть десяти тисяч більших. Такою є мета стратега, - вважає Міямото Мусасі. Ну а про те, яку мету переслідує українська влада, намагаючись взяти під контроль домен ЮЕЙ в мережі Інтернет, розповідає Сергій Грабовсвький.
Отож дванадцятого грудня у Держкомзв’язку відбудеться чергове засідання з питань адміністрування національного домену верхнього рівня .ua. На ньому будуть розглянуті проекти засновницьких документів об’єднання під назвою “Український мережений інформаційний центр”, яке надалі адмініструватиме і технічно супроводитиме системи доменних імен домену .ua. Іншими словами, домен .ua., котрий у світі Інтернету позначає саме Україну, надалі перебуватиме у надійних руках. Номінально Центр буде керованим координаційною радою, до якої увійдуть шість представників від органів державної влади і шість – від недержавних асоціацій, реально ж, як показує українська практика, бодай одна з номінально недержавних організацій завжди слухняно виконує вказівки органів.
Цікаво, втім, що український Інтернет і зокрема домен .ua. чудово працює без жодного втручання держави. Розпочав роботу цей домен ще 1990 року, до унезалежнення України. 1992 року він офіційно зареєстрований в міжнародних організаціях. Управління цим доменом здійснювала Українська група координації мережі, а з лютого 2001 року ним керує неприбуткова організація “Хостмайстер”, яка складається з фахівців-комп’ютерників. Успіх діяльності цих організацій визнали навіть чиновники Держкомзв’язку, котрі зазначають: “Склалася ситуація, коли вже майже сформована українська мережа продовжує розвиватися сама по собі”. Тож треба радіти: працюють принципи ринкової економіки і громадянського суспільства! Але... Висновок чиновництва прямо протилежний: “Настав момент, коли питання регулювання Інтернет-ринку постало як необхідне”. Хто буде регулювати? Активна участь у міжвідомчій групі представників Служби безпеки робить, здається, зайвим це запитання. І який цікавий збіг обставин! Держава бере під свій мудрий контроль домен .ua. (котрий успішно розвивався, поки державні органи “валили” економіку та заплющували очі на розквіт криміналітету) – бере саме тоді, коли на черзі – парламентські вибори, коли Інтернет постачає об’єктивну інформацію про всіх і вся, включно із президентом і “компетентними органами”. СГ
“Та нехай собі, як знають, божеволіють, конають. Нам своє робить...”. Писав запопадливий Тичина, не маючи жодної підозри про майбутні контексти своїх писань. Якби знав, невідомо чого б наробив з переляку. А може й ні, прочитай він “Книгу п”яти кілець” Міямото Мусасі. Мав би знання про те, що Шлях Воїна не терпить запізнень. “Намагайся бути корисним справі. Шануй предків.” – Радить японський вчитель з російської Павутини. Вірніше з віртуальної книгозбірні Мошкова, натякаючи нам на традиційні негаразди в українських бібліотечних справах. Сергій Набока. Рефлексії з приводу.
Скільки не вештаюся світовим павутинням, усе дивуюся – де українські бібліотеки? Де ті книжки, що їх хочеться читати й перечитувати, цитувати й радити до прочитання своїм друзям, ворогам, знайомим та незнайомим, де ті тексти, на які варто робити закладочки, заносити у вибране чи у фейворитс, де всі оті високочолі журнали (за виключенням ж-лу Ї), що їх годі знайти в продажу, а як і знайдеш – то ціна збиває з панталику й паралельно – з ніг?
Сусідній домен пропонує сотні тисяч текстів на найрізноманітнішу тематику, і саме там, скажімо, у найвідомішій бібліотеці Мошкова можна вже надибати й на питомо українську книгу...
А я - як не шукав новітнього Андруховичевого перекладу Гамлета – так і не знайшов. Втім, не знайшов і ЖОДНОГО перекладу. А Шекспіра в нас перекладали – ой-ой скільки народу Самого Гамлета є вже п»ять українських версій. І де вони?
Ні, звісно, бібліотечки є. Невеличкі, миршавенькі, в основному – поезія... А от нової літератури ви не знайдете. Хіба – уривочки. Невже ж автори такі захланні, невже ж їм шкода власних текстів дати для ознайомлення й цитування, невже ж вони розраховують на книготоргівлю і так люблять гонорари та авторське право?
Невже бідність українського Інтернету викликана отим паскудним створінням, що зветься українська національна жаба?
Хочеться не вірити у це...
Хочеться вірити, що причиною є інша іманентна українському мережевому народу риса – вайлуватість та лінощі...
У наступних випускам ми повернемося до цієї теми. Сергій Набока для РС К
Книга вогню говорить про сутичку. Дух вогню – лють, незалежно від того, великий вогонь, чи ні. Дух бою однаковий, як для поєдинку, так і для битви, де з кожного боку по десять тисяч воїнів. Тренування – частина твого повсякденного життя. Спосіб зміцнити дух. Так мислить японський вчитель Міямото Мусасі. Ну а наскільки підходить формула майстра (особливо в частині “дух”) нашим спортсменам розповідає спортивний оглядач радіо “Свобода” Геннадій Мороз.
Важко натягувати лук, важко обертати алебардою, але коли звикаєш до них, твоя воля стає міцнішою. Дух цієї школи – є дух перемоги, незалежно від різновиду зброї та її довжини. Ці речі неможливо пояснити в теорії, - запевняє нас майстер Міямото Мусасі.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
