Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 22:47

Роздуми про мову


Роздуми про мову

Київ, 14 грудня 2001 - Мова є осердям національної культури, а її місце у суспільному житті віддзеркалює і соціальний статус її носіїв, і міру їхнього усвідомлення власної ідентичності. Відтак, занепад чи розквіт української мови визначатиметься тим, наскільки громадяни України вважатимуть себе українцями і почуватимуться на власній землі. Про теперішній статус і перспективи мови титульної нації України розмірковуємо.

У минулому столітті тріумф пролетарського інтернаціоналізму витиснув українську мову в Україні поза межі суспільної норми. Мовлення українською на київській вулиці каралося розстрілом у березні 1918 року і стало основною ознакою при арештах студентів на Київському вокзалі 9 березня цього року. Попри це, сьогодні українська знову є мовою церковних відправ та абстрактних наукових теорій, вишуканої поезії і складних філософських побудов. Переклади українською дають відчуття безпосереднього перебування у світовому культурному потоці, а розширення українського мовного простору стало потужним чинником мовотворення. До того ж, міжособисте спілкування свідчить – принаймні на Наддніпрянщині, – про людську довіру навіть до незнайомця, якщо тільки він промовляє українською.

Проте повноцінне функціонування української мови все ще досить обмежене (за винятком Західної України), і це надає їй певної сакральності, але перешкоджає її розвитку. Державна влада уподобала директорський сленґ, село полюбляє безсмертний суржик, міські вулиця та базар звикли до напівкримінального арґо північно-східних «братків», а ліві радикали та православні фундаменталісти віддані мові «Третього Рима». Відтак, намагання українців відновити роль мови титульної нації на її мовній території наражаються на щире подивування громадян так само, як гоголівський божевільний був вражений наявністю китайців у Китаї.

Українська мова посяде належний їй суспільний статус, коли українці визнають її підвалиною власної ідентичності і відмовляться від запозичення сусідської тотожності, що досі призвичаювало їх виконувати чужомовні накази. А для цього їм доведеться усвідомити себе не мешканцями уламку імперії, а громадянами колишньої російської колонії, яка відновила незалежність. Українцям доти загрожуватиме розчинення в євразійській мряці, доки вони московську аґресію проти Української Народної Республіки називатимуть – бодай і чистою українською мовою, – «громадянською війною». Допоки Друга світова війна залишатиметься для них «великою вітчизняною», а нинішні голови обласних державних адміністрацій України – «губернаторами».

А поки що, навіть смакуючи каву ґатунку «Франц Йосиф» у львівській кав’ярні «Цісарська кава», ніхто не убезпечений від табірної російської лайки та пісень східних слов’ян на кшталт «моя подружка – душка, душка...».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG