Прага, 18 грудня 2001 - З перемогою над нациським режимом у Німеччині у 1945 році концтабір у Заксенгаузені не припинив свою роботу. Радянська окупаційна влада перетворила його на табір для військовополонених. У цьому статусі Заксенгаузен проіснував ще п’ять років, і за цей час у ньому загинуло 12 тисяч осіб. Ці маловідомі сторіки історії висвітлює новий музей у колишньому концтаборі, який було відкрито, незважаючи на невдоволення офіційної Москви. Детальніше за повідомленням американського часопису Нью Йорк Таймс розповідаємо.
У 1990 році, після об’єднання Німеччини, на території концтабору Заксенгаузен, який у світі був відомий лише як нациський табір, було відкрито масові захоронення радянської доби. За комуністичного режиму в Німеччині дослідження, що стосувалися радянської доби існування табору, не велися, але протягом останнього десятиліття вченим вдалося відкрити багато нових фактів про Заксенгаузен.
Під час Другої Світової Війни табір був адміністративним центром СС та найголовнішим і, за словами шефа СС, Генріха Гіммлера, «наймодернішим концтабором». На початку війни саме у Заксенгаузені відроблялися методи масового знищення, які потім використовувалися в інших нациських концтаборах. Більшість із 30 тисяч жертв, що загинули у концтаборі під час війни, були радянськими військовими полоненими, серед них і старший син Сталіна.
Після війни Заксенгаузен та деякі інші концтабори були трансформовані у радянські табори для військовополонених. З 1945 по 1950 рік у радянському Заксенгаузені побувало 60 тисяч в’язнів. Як розповідає експозиція нового музею, що розишрив свою колекцію, включивши і радянський період, з цих 60 тисяч 6 були полоненими німецькими офіцерами, який перевезли з таборів, що їх контролювали союзники. Багато було і нациських функціонерів. Але чимало знайшлося і таких, кого окупаційна влада вважала антикомуністами, або вони самі призналися у цьому під тортурами. Потрапляли до табору і радянські громадяни – в основному колаборанти та солдати, які заразилися венеричними захворюваннями.
На думку Ґюнтера Морша, директора Фундації Брандербурґ, що завідує музеєм Заксенгаузена, табір радянського періоду потрібно розглядати як складову частину Гулагу. Окрема секція музею присвячена діяльності НКВД у Німеччині. Але найбільш зворушливі експонати музею – особисті речі в’язнів. Однією з них є, наприклад, щоденник німецького офіцера, який він викинув у вікно поїзда, коли його везли до Сибіру. У щоденнику розповідається про холод, голод та жорстокість охоронців.
Офіційна Москва виявилась неготовою до того, щоб такі документи відкрилися широкій громадськості. Відкриття музею показало, що історичні документи залишаються делікатною темою. Хоча російські державні архіви співпрацювали у провдених дослідженнях, російське посольство в Берліні відмовилося надіслати свого представника на церемонію відкриття музею. Російське Міністерство Закордонних Справ в дусі радянської традиції відреагувало різкою заявою. «Спроба організаторів ототожнити злочини фашизму та дії радянської окупаційної влади не можна виправдати», заявив речник російського МЗС. Його слова нагадують про те, що російській владі усвідомлення незручних фактів історії дається ще дуже важко.
У 1990 році, після об’єднання Німеччини, на території концтабору Заксенгаузен, який у світі був відомий лише як нациський табір, було відкрито масові захоронення радянської доби. За комуністичного режиму в Німеччині дослідження, що стосувалися радянської доби існування табору, не велися, але протягом останнього десятиліття вченим вдалося відкрити багато нових фактів про Заксенгаузен.
Під час Другої Світової Війни табір був адміністративним центром СС та найголовнішим і, за словами шефа СС, Генріха Гіммлера, «наймодернішим концтабором». На початку війни саме у Заксенгаузені відроблялися методи масового знищення, які потім використовувалися в інших нациських концтаборах. Більшість із 30 тисяч жертв, що загинули у концтаборі під час війни, були радянськими військовими полоненими, серед них і старший син Сталіна.
Після війни Заксенгаузен та деякі інші концтабори були трансформовані у радянські табори для військовополонених. З 1945 по 1950 рік у радянському Заксенгаузені побувало 60 тисяч в’язнів. Як розповідає експозиція нового музею, що розишрив свою колекцію, включивши і радянський період, з цих 60 тисяч 6 були полоненими німецькими офіцерами, який перевезли з таборів, що їх контролювали союзники. Багато було і нациських функціонерів. Але чимало знайшлося і таких, кого окупаційна влада вважала антикомуністами, або вони самі призналися у цьому під тортурами. Потрапляли до табору і радянські громадяни – в основному колаборанти та солдати, які заразилися венеричними захворюваннями.
На думку Ґюнтера Морша, директора Фундації Брандербурґ, що завідує музеєм Заксенгаузена, табір радянського періоду потрібно розглядати як складову частину Гулагу. Окрема секція музею присвячена діяльності НКВД у Німеччині. Але найбільш зворушливі експонати музею – особисті речі в’язнів. Однією з них є, наприклад, щоденник німецького офіцера, який він викинув у вікно поїзда, коли його везли до Сибіру. У щоденнику розповідається про холод, голод та жорстокість охоронців.
Офіційна Москва виявилась неготовою до того, щоб такі документи відкрилися широкій громадськості. Відкриття музею показало, що історичні документи залишаються делікатною темою. Хоча російські державні архіви співпрацювали у провдених дослідженнях, російське посольство в Берліні відмовилося надіслати свого представника на церемонію відкриття музею. Російське Міністерство Закордонних Справ в дусі радянської традиції відреагувало різкою заявою. «Спроба організаторів ототожнити злочини фашизму та дії радянської окупаційної влади не можна виправдати», заявив речник російського МЗС. Його слова нагадують про те, що російській владі усвідомлення незручних фактів історії дається ще дуже важко.
