Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 14:25

Internet-майдан


Internet-майдан

Київ, 18 грудня 2001 - Для початку трохи жовтої і неймовірної інформації. Посилаючись на німецьку газету “Більд” “СМІ ру” повідомляє, що в горах на півночі Італії альпіністи знайшли залишки наукової бази, де вчені “Третього рейху” намагались створити “безсмертного солдата”. Група міжнародних експертів, вивчивши есесівські лабораторії, прийшла до висновку, що наприкінці війни Гітлер, як ніколи, був близький до формування спеціальних летючих загонів укомплектованих мерцями “оживленими” спеціальною сивороткою. У природньому льодовику було знайдено біля сотні добре збережених трупів. Всі з кульовими пораненнями та прикріпленими до шиї жетонами військовослужбовців СС. В сорок четвертому, базу під кодовою назвою “Нібелунг” особисто відвідав рейсфюрер СС Генріх Гімлер, якому продемонстрували можливості перших п’яти “безсмертних” солдатів. В кожнаго розрядили обойму з автомата і закидали гранатами. Зомбі продовжували марширувати. Просто чортівня якась. Не чужим їй був свого часу Володимир Путін. В бутність свою членом уряду Санкт-Петербурга нинішній російський президент виявив гостру цікавість до пожовклих паперів покійного монаха Авеля. Дивно, але політичну вагу Путін почав набирати, якраз після знайомства з “Житієм” та дванадцятьма листами цього схимника із втраченого архіву суздальського Спасо-Євфімієвського монастиря. Що було в тих паперах та на чому ворожить нині російський гарант, від широкого загалу тримається в таємниці. Ну і Бог з ним. Ми з вами, тим часом, поворожимо на газетах. Віктор Недоступ. Огляд Віртуальної преси.







Всеросійський з’їзд вихідців з України засвідчив – постімперська ситуація виходить з під контролю. Схоже, з-під будь-якого. “Україна-ру” публікує промову російського посла в Україні Віктора Черномирдіна. Багато патетичної неконкретики. Російське бажання приватизувати українські стратегічні об’єкти лишається за кадром. Натомість війнуло совковими великодержавними комплексами. Нинішню роль великоросів Черномирдін окреслив так: “Хіба нас (росіян? Совків? Кого?) стало менше?.. І цінують нас у світі за розум, характер, працелюбність та... доброту.” Це вопше. Особливо імперська доброта – вся історія нею просякнута, нині ця доброта з успіхом втілюється на Кавказі та в інших гарячих точках. Разом з тим Черномирдін піддав сумніву статистичні дані – чотири мільйони українців, що проживають в Росії. “Я ніколи в це не повірю! Їх значно більше! Весь зріз - аж до уряду!” Далі до присутніх звернувся ініціатор з”їзду В’ячеслав Ігрунов. Він запевнив високе товариство, що, по великому рахунку, українці не є нацменшиною. “Українці, як і татари, є державоутворюючим етносом Росії.” Вихідці з України тепер можуть гордо запитувати одне одного: “Так хіба ж ми не коні?”

Тим часом фундаментальне видання “Ізвєстія” відмовляє в цьому маленькому задоволенні. Матеріал під заголовком “Славянський шкаф”. Тепленький братній пафос дратує автора. “З точки зору політичного цинізму ці загравання виглядають, як спроба Росії приручити слов”янського сусіда.”- міркує він-“Деякі успіхи на цьому шляху таки є – використання наслідків справи Гонгадзе та касетного скандалу, заміна Тарасюка на Зленка, Ющенка на Кінаха...” Разом з тим, обурюється автор, на головну економічну вимогу – передати російській стороні активи найбільш прибуткових українських підприємств, з Києва все одно доноситься тверде “ні”. Хоч це тверде. Далі йдуть думки російського істеблішменту. Палітра особливою свіжістю не відзначається. Від інтеграційного самонавіювання депутатів Думи до ідіотських мрій Жванєцкого: “Ето должна бить сімволічєская нєзавісімость і сімволічєскіє граніци.” Виключення – Валерія Новодворская, лідер російського Демсоюзу: “Борони боже від цього Україну! Я б на її місці не дуже розслаблялася. Однозначно, російські імперіалісти перейшли “от митья к катанію”.

“Новая газета” мріє ще судомніше: “У проросійських сіл на Украінє єсть шанс.” Йдеться про вибори. Від якості майбутнього українського парламенту залежить - продовжувати зближувальну маячню, чи щось нове придумувати . Газета гарячково сканує передвиборчі угруповання, визначаючи для свого читача рейтинг проросійськості. І нарікає на “мовчання Кремля”, а він мав би всіляко підтримувати проросійські замутки в сусідній державі.

В українських ЗМІ якогось особливого пожвавлення з цього приводу не спостерігається. Чи то не до того – на носі новий рік, чи то не доходить, що на носі вибори. А може просто “по барабану”.

Віктор Недоступ в “Інтернет-майдан”.

Поки український істеблішмент б’є по барабану, російська жовта преса продовжує обсмоктувати своїх зверхників. “СМІ ру” повідомляє, що Йоганес Легнер, представник німецького урядового агентства, де зберігаються архіви “Штазі”, заявив, що після падіння Берлінської стіни Володимиру Путіну було доручено організувати розвідувальну сітку з колишніх співробітників східнонімецької спецслужби, яка мала працювати на Росію після краху комуністичного режиму НДР. Сам Путін у своїй книзі наводить зовсім іншу версію останніх днів роботи радянської розвідки у цій країні. “Ми ліквідували все: усі наші контакти, всі агентурні сітки. Особисто я спалив величезну кількість матеріалів. Ми спалили так багато, що зламалась піч.” В усе це хочеться вірити. Особливо професіоналам. Нас же, дилетантів не покидає думка про подібні сценарії на українських теренах. Принаймні діяльність російського віртуального політтехнолога Глєба Павловського до подібних висновків підштовхує. Сергій Руденко. Рефлексії з приводу.

Відомий російський віртуальний політтехнолог Глєб Павловський та очолюваний ним Фонд ефективної політики відмовився від участі у інтернет-проектах - Страна.Ru, СМІ.Ru, Вєсті.Ru, у тому числі - і Украина. Ru. Президент ФЕПу, якого вважають кремлівським мережевим ГУРУ, несподівано заявив про бажання усунути всі політичні перепони для роботи журналістського колективу. Рішення відмовитись від участі у інтернет-виданнях, за словами Павловського, найперше продиктоване боротьбою у вищих колах державного апарату. Яких саме – Глєб Олегович – не уточнив. А шкода. Бо цікаво було б дізнатися, хто наважився, так би мовити, “наїхати” на п’ятдесятиоднорічного одесита Павловського, якого дотепер вважали найуспішнішим російським віртуальним провокатором та містифікатором, а журнал “Тайм” назвав його навіть одним із найважливіших стратегів Кремля. Починаючи із 97-го року Фонд ефективної політики, очолюваний Павловським, створив понад 30 інтернет-проектів, у тому числі і першу мережеву щоденну газету – Газета. RU. Відмова Глєба Олеговича від участі у російських інтернет-проектах, очевидно, має свою внутрішню логіку. Однак, і для українського сегменту Інтернету ця подія може мати свої наслідки. Оскільки упродовж останнього року команда Глєба Павловського окупувала київські офіси окремих українських партій. Принаймні, публічно оголошено про участь Фонду ефективної політики у розробці інтернет-проектів для СДПУ(о). Крім есдеків, як заявив сам Павловський, ФЕП отримав ще кілька замовлень від різних політичних сил. Хоча аналітик Інституту засобів масової інформації Олександр Брамс достатньо скептично оцінює перспективи веб-експансії Павловського до України.

Однак, як би там не було, але український кібер-простір відтепер перетворюється на головну арену для апробації технологій відомого кремлівського віртуального графа Каліостро.

Сергій Руденко. Радіо “Свобода”. Київ.

Поки там кремлівський Каліостро хімічить в Україні, російська жовта преса мучиться питанням: назовсім прописався в Росії Хаттаб, чи ні, та хто він такий – резидент бін Ладена, чи спецслужб? Далі «Мір нововстєй» наводить віхи становлення Хаттаба: Йорданія, Філіпіни, Афганістан, Косово, Таджикістан та Чечня. За даними газети, в Ічкерії Хаттаб збирається залишитись надовго. Дружина дагестанка нещодавно народила йому доньку. Чому йорданця не можуть спіймати та звідки він знає російську мову? Запитання ці тяжко муляють російську людину, ставлять її на грань екстремального буття. Є тут щось важке, погано розрішиме, щось схоже на біловезького зубра, що заблукав у віртуальних хащах. Павло Вольвач. Рубрика «Екстрема в павутині». “Інтернет” – річ азартна, яка мимохіть може завести в непролазні віртуальні хащі. Або пущі. А в тих пущах, як і належить, є відповідна фауна. Наприклад, ЗУБР, тільки не біловезький, а парламентський, на чий сайт я й натрапив необачно. До речі, розшифровується “ЗУБР” як гасло – “за Союз України, Білорусі, Росії.” Сайт, скажемо прямо, бідненький – так, програмні документи цього депутатського об”єднання, біографії лідерів та скупі новини піврічної давнини. Тональність теж невигадлива – розірвані зв”язки, “галіцкіє” націонал-екстремісти, тощо. Нардеп Баулін в інтерв”ю російському журналісту за законами жанру комунальної кухні “стукає” на Віктора Ющенка, мовляв, довожу до “свєдєнія” – одружений на кадровій співробітниці ЦРУ і донька в нього теж – американська громадянка. Чи їсть на ніч пан Ющенко дрібно нашинковану дитячу печінку, нардеп умовчує. Що пожвавлює сай, так це пристуність персональної сторінки Олеся Бузіни. Втім, заблищати його кучерявій маківці на повну силу заважають якісь технічні проблеми – сторінка тимчасово не відкривається.

Хто подивував, так це ортодоксальні сталіністи, український осередок ВКПБ. Помиляється той, хто думає на сайті “вкпб.народ.ру.” зустріти напівпідпільну аскетичність і стриманість казарми. “Прівєт тєбє, товаріщ!” – вітає банер з головної сторінки малоросійського осередку, котрий, цитую – “веде свою боротьбу в буржуазно-фашистскій україні”. При цьому серпочки-молоточки і зірочки крутяться, мов реклама перед входом в казино і всю дорогу в навушниках звучить музика минулих славних часів. “І Лє-єнін та-кой маладой” – розрізняє навіть моє, не дуже музичне вухо. А око тим часом подорожує головною сторінкою, оформленою в дусі прейскурантів комерційних ресторанів часів ранньої пребудови. Втім, на цьому буржуазність і закінчується. Суть – дубово-більшовицька, що у власних матеріалах, що в матеріалах “братніх партій”, де є навіть Робітничий рух Казахстану і газета “Брурєвестінк Дона”.

Є й цікава рубрика “Знову в бій”, але замість інструкцій з риття шанців тут представлена радянські шлягери – від “Гімну партії більшовиків” до “Фізкультурної бойової”.

Цікавий, коротше кажучи сайт. Наче одночасно побував на першотравневій демонстрації і музеї воскових фігур. Головне – безкоштовно.

Павло ВОЛЬВАЧ, для радіо “Свобода”, Київ

Якийсь дуже геніяльний політолог з РФ Сєргєй Марков, відомий не лише тим, що очолює щось таке дуже російське й політологічне, але й відкриттям, що совєтські ракети не розуміють української мови, зробив іще одне відкриття. Виявляється, Україна порівну заселена двома етносами – українцями та росіянами. Крім того, донедавна відбувалась насильницька українізація. У Криму (увага!) є населені пункти з «ісконно русскімі» назвами, що їх прем`єр Ющенко замінював на українські трохи не власноруч. Щастя України полягає у тому, що вона має дві мови. І якщо Україна бажає жити за европейськими стандартами, то російська мова повинна бути в Україні державною. Підстави для радісних сподівань дає Верховна Рада, яка отримала п’ять проектів закону про російську як офіційну мову. Тему розвиває Сергій Набока.

Бажаючі можуть ознайомитися з цим мовно-політологічним маренням на знаменитому сайті ukraina.ru, що віднедавна відчайдушно намагається закрити власним віртуальним тілом білі плями українського життя. Допомагає Маркову чималий, не дуже обмежений контингент начебто українських дописувачів – різноманітні золоторьови, скрябіни, малигі, бортники і нєсть їм числа пишуть і про політику повзучої українізації на Донбасі, і про політичну дезінтеграцію, яка без російської мови роздере Україну на шматки, і про те, що українська мова це ідеологічна міна уповільненої дії та призводить до безграмотної молоді й втрати російських ринків. Усі ретельно лиють сльози за правами шістдесяти відсотків російськомовних росіян, які випадково замешкали в Україні, і яким чи то бракує інтелекту для вивчення інших мов, чи то просто стає погано від українських звукі в. І таке інше. Просто стає сумно й страшно.

Шкода, що порятунком України, у тому числі і від інформаційного вакууму, і від ідеологічних помилок, і від політичної дезінтеграції через українізацію та знищення російської культури переймаються іноземці. Втім, президент України вже встиг відвідати сайт україна.ру, трохи замислився, сильно замислився, дуже напружився – і заявив. Так, заявив президент Кучма – бути російській мові офіційною! І дозволив українським депутатам швиденько ухвалити відповідний закон. Так що скоро можна буде не боятися дезінтеграції, безграмотної молоді та втрати російських ринків. Усі українці нарешті щасливі, радісно відбивають чечотку. Автохтонні кримські росіяни тішаться, читаючи назву міста Бахчисарай питомою та чистісінькою російською мовою. Школярі читають “Московскій комсомолєц” без словника. Завіса падає. За завісою хтось спокійно йде на вибори й робить Україну – РУ.

СН для РС Київ

Цур їм і пек з отими “ру” та роздвоєними язиками. У переддень Різдвяних свят хочеться якоїсь людськішої інформації, якогось, бодай натяку на чудо, у яке так свято вірять діти. Саме для них у світовій Мережі святий Миколай відкрив свій власний сайт...

Предача добігає кінця, тож під завісу хочу побажати вам щастя, здоров’я, мужності, гумору, достатку... Словом, всього того, що кожен з вас сам собі намріяв.

Всього вам доброго.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG