Київ, 18 грудня 2001 - Народжений на станції Дебальцеве на Донбасі, Володимир Сосюра від одинадцяти років працював вуглекопом, робітником та телефоністом. Він навчався у сільськогосподарському училищі, Харківському комуністичному університеті та на робітничому факультеті.
Бійцем робітничого загону Сосюра брав участь у повстанні проти гетьмана, був козаком Армії Української Народної Республіки, його розстрілювали у денікінському полоні, але поранення виявилося несмертельним. Одужавши, Сосюра воював у Червоній армії проти польського війська і саме тоді вступив до комуністичної партії.
Чотирнадцяти років Сосюра почав писати російські вірші, а вперше опублікував їх у журналі «Вільна думка» восени 1917 року. 21-го року він був відкликаний з армії до Харкова відділом аґітпропу цк компартії і невдовзі видав свою першу збірку українських віршів під назвою «Поезії».
Сосюра досить швидко став провідним поетом радянської України, щороку видаючи в середньому по дві книги віршів стотисячними тиражами. Вже 27-го року він отримав свою першу літературну премію, кілька його віршів стали піснями, а романтична поема «Червона зима» увійшла до радянського літературного канону. Сосюра оспівував ҐПУ і червоногвардійців, Ворошилова та радянську окупацію Західної України. У своїх віршах поет обіцяв «на Марсі зробити мітинґ», передавав Леніну «привіт од Сени» і таврував капіталістів як «паралітиків, життя мерців». А 38-го року, коли 223 українські письменники були розстріляні або ув’язнені, Сосюра уславився рядком «до келиха щастя припали народу уста».
Сосюра порівнював свій партквиток із серцем, проте його книга «Серце» була заборонена більшовиками 31-го року одразу по виходу з друкарні. Він щиро намагався поєднати комуністичну та національну ідеї, але у липні 51-го року був звинувачений центральною комуністичною газетою «Правда» в буржуазному націоналізмі за вірш «Любіть Україну». А Сосюрині поеми «Розстріляне відродження» і «Мазепа» та автобіографічний роман «Третя рота» з ідеологічних міркувань були опубліковані майже через 25 років по його смерті.
Бійцем робітничого загону Сосюра брав участь у повстанні проти гетьмана, був козаком Армії Української Народної Республіки, його розстрілювали у денікінському полоні, але поранення виявилося несмертельним. Одужавши, Сосюра воював у Червоній армії проти польського війська і саме тоді вступив до комуністичної партії.
Чотирнадцяти років Сосюра почав писати російські вірші, а вперше опублікував їх у журналі «Вільна думка» восени 1917 року. 21-го року він був відкликаний з армії до Харкова відділом аґітпропу цк компартії і невдовзі видав свою першу збірку українських віршів під назвою «Поезії».
Сосюра досить швидко став провідним поетом радянської України, щороку видаючи в середньому по дві книги віршів стотисячними тиражами. Вже 27-го року він отримав свою першу літературну премію, кілька його віршів стали піснями, а романтична поема «Червона зима» увійшла до радянського літературного канону. Сосюра оспівував ҐПУ і червоногвардійців, Ворошилова та радянську окупацію Західної України. У своїх віршах поет обіцяв «на Марсі зробити мітинґ», передавав Леніну «привіт од Сени» і таврував капіталістів як «паралітиків, життя мерців». А 38-го року, коли 223 українські письменники були розстріляні або ув’язнені, Сосюра уславився рядком «до келиха щастя припали народу уста».
Сосюра порівнював свій партквиток із серцем, проте його книга «Серце» була заборонена більшовиками 31-го року одразу по виходу з друкарні. Він щиро намагався поєднати комуністичну та національну ідеї, але у липні 51-го року був звинувачений центральною комуністичною газетою «Правда» в буржуазному націоналізмі за вірш «Любіть Україну». А Сосюрині поеми «Розстріляне відродження» і «Мазепа» та автобіографічний роман «Третя рота» з ідеологічних міркувань були опубліковані майже через 25 років по його смерті.
