Доступність посилання

ТОП новини

Заповіді Божі і козацтво


Заповіді Божі і козацтво

Прага, 26 грулня 2001 – У дні різдв’яних свят, бо Святий Миколай вже відвідав всіх християн, не можемо не згадати про козацтво. Бо в українській історії релігії одним з найбільш контроверсійних явищ була Запорізька Січ. З історичної літератури відомо чимало свідчень про докори знаних осіб на адресу українських козаків з приводу їх безвір”я і байдужості до релігії. З цього приводу було чимало дискусій серед істориків, що частково висвітлює Дмитро Яворницький. Але ніхто не може заперечити явних ознак у запорожців саме протилежного – глибокої релігійності, яку пояснювали часто постійними війнами і близькістю смерті. Мабуть, у цих оцінках не можна впадати у ту, чи іншу крайність і виривати явища з історичного контексту.

Розпочнемо з негативного. Так, відомий київський митрополит ХУІІ століття, Петро Могила, називав друкованим словом запорізьких козаків “ребеллізантами”, тобто – людьми несамовитими у вірі і відступниками; православний пан Адам Кисіль, у той же час, відгукувався про них, як людей “ніякої віри” – “релігіоніс нулліс”; уніатський митрополит Рутський назвивав козаків людьми “без релігії” – “сіне релігіоне”, а думні дяки московські 1594 року трактували їх перед послами німецького імператора Рудольфа Другого, очолюваними Еріхом Лясотою, “людьми, що не мають страху Божого”. Іронічним щодо релігійності козаків був також і Пантелеймон Куліш. Часто наводять у доказ і відому українську весільну пісню зі словами:

Славні хлопці-запорожці Вік звікували – попа не видали, Як забачили та й у полі цапа, Отаман каже:”Оце, братці, піп, піп!” Осавул каже:”Що я й причащався!” Славні хлопці-запорожці Віку звікували, церкву не видали; Як забачили та й у полі скирту, Отаман каже:”Ото, братці, церква!” Осавул каже:”Я в їй сповідався”.

Але це лише один із весільних жартів, що його можна відшукати у фольклорі кожного народу. Бо є ціла низка інших козацьких пісень, саме релігійного змісту – “Про бурю на Чорному морі”, про Матір Божу – Покрову, про Спаса, що їх важко навіть перерахувати. Один із відомих дослідників Запоріжжя Дмитро Яворницький підкреслює, що “при всій патріархальній простоті і при всьому видимому життєвому розгулі запорізькі козаки завжди відрізнялися глибокою релігійністю і чистою набожністью, котра була чужа будь-якому прикиданню святенниками”.

Згадаймо хоча б широко відоме гасло з яким запорожці зверталися до українського люду перед всяким військовим походом: “Хто хоче за віру християнську бути посадженим на палю, хто хоче бути четвертованим, колесованим, хто перетерпить всякі муки за святий хрест, хто не боїться смерті - приставай до нас. Не треба боятися смерті: від неї не втечеш. Таке козацьке життя”.

Під впливом справжніх релігійних почуттів багато запорожців, цураючись всякого веселого, галасливого і вільного життя в Січі, йшли у дрімучі ліси, берегові печери, плавні і там “рятувалися у Христі”, живучи у молитві між небом і землею. Відомими християнськими подвижниками стали військовий осаул Дорош, козак Семен Коваль та інші. Недарма на грецькому Афоні збереглися записи про те, що ревними монахами були тут “наїпаче від православно-іменитої країні запорізької”…

Але за Христом, ні що людське нам не чуже. Тим же козакам. Бо важко пояснити, якими релігійними переконаннями керувався, наприклад, гетьманський осавул Іван Мазепа, котрий допоміг Москві обрати 8 листопада 1685 “вгодного їй київського митрополита Гедеона… а вдячна Москва через два роки зробила його гетьманом”. Відступництво відоме всім народам. Але одних воно навчило більше і вони уникали національних руїн, а інші й до сьогодні відчувають караючі наслідки непослідовності , у тому числі, й релігійної але не каються, та це вже менше стосується козацької віри запорізьких часів.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG