Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 16:07

У Сербії є зміни на краще, але люди їх не помічають


У Сербії є зміни на краще, але люди їх не помічають

Белґрад, 28 грудня 2001 – На завершення першого року демократiї громадяни Сербiї далеко не так оптимiстично настроєнi, як були на його початку, коли очiкували, що усi негаразди буде подолано протягом кiлькох мiсяцiв. I урядовi, й громадянам доводиться сплачувати відсотки на борги з минулого десятилiття.

Пiсля революцiйної ейфорiї настав час еволюцiйного протверезiння. Скептики ще торiк часто повторювали запитання трагiчно загиблого поета Бранка Мiльковича: “Чи свобода вмiтиме спiвати так, як раби спiвали про неї?” I справдi, через кiлька мiсяцiв виявилося, що немає багато причин для пiсень та що демократiя – не рай для усiх. Люди почали забувати лихе минуле. Натомiсть почали бачити поточнi проблеми й щораз голоснiше висловлювати незадоволення дiяльнiстю уряду.

Економiсти неодноразово зазначали, що задарма немає навiть однiєї тарiлки супу. За все хтось мусить заплатити. Вони й наразi нагадують, що немає чудотворцiв, якi могли б одним помахом чарiвної палички пожвавити вiдсталу й пропалу економiку. Люди розумiють такi теоретичнi мiркування експертiв, але, вислухавши їх, знову ставлять практичнi запитання. Чому цiни зростають швидше вiд зарплат? Чому уряд продає саме мiй завод? Чому нiщо не мiняється на краще?

Люди нiбито забули, що торiк заробляли 80, а сьогоднi – 230 нiмецьких марок на мiсяць. Чому б i мали пам’ятати, коли споживчий кошик коштує – пiвтори пересiчної зарплати. А електрику вiдключають i цiєї зими. Щоправда, не по 12 годин на добу, як це було в часи Мiлошевича. Все ж, на десять градусiв морозу задовго i чотири години в темрявi.

Не помiчають люди ще одну велику змiну. В минулому вони тремтiли на саму згадку когось із урядовцiв. Тепер не бояться нiкого й вiльно висловлюють свою думку про кожного й на кожному мiсцi. Життя без страху, хоч і вбоге – це величезний здобуток нової Сербiї.

Недавнє минуле вкрай сполiтизувало сербiв, й вони досi не можуть звiльнитися вiд полiтики. Коли зустрiчаються, знайомi спершу коментують заяви мiнiстрiв чи подiї у Косовi, а аж вiдтак розмовляють про здоров’я й сiм’ю.

Людина, яку, мабуть, усi найбiльше поважають й одночасно найбiльше ненавидять – це мiнiстр фiнансiв Божидар Дєлич. Усi згiднi з його принциповими заявами, що державi потрiбнi здоровi грошi та що нiхто не може бути звiльнений вiд податкiв. Проте кожний впевнений, що це стосується лише iнших. Коли податкова iнспекцiя застукає на його дверi – це несправедливiсть i здирство. А молодий мiнiстр невмолимий. Оскiльки щойно минулого року повернувся з-за кордону, де завершив студiї й працював в мiжнародних фiнансових iнституцiях, вiн немає навiть квартири у Белградi. Мешкає у своєї тiтки в однiй кiмнатцi.

Якщо б було бiльше таких мiнiстрiв, Сербiя б швидше долала велику вiдстань вiд Європи. Все ж Сербiя бiльше не та сумна, похмура й перелякана країна, якою була пiвтора року тому.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG