Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 03:22

Чари української провінції


Чари української провінції

Київ, 2 січня 2002 – У сучасному лексиконі слова “провінція”, “провінціал” використовуються ледве не як синоніми другорядності або меншовартості. А ще ж від доби давнього Риму “провінція” – це означення, по-перше, місцевості з власною владою та, по-друге, керівництва цієї місцевості. І донині в Італії та Франції провінції живуть не гірше від столиць, а в Австрії та Угорщині більшість населення воліє зустрічати Новий рік у маленьких, симпатичних і затишних – провінційних, себто – містечках.

Із шосе машина з’їжджає на вузьку лісову дорогу і кілометрів зо три їде освітленою тільки фарами і ясним місяцем лісовою дорогою. В’ються у світлі фар сніжинки – вказують нам шлях до села. А ось уже чути церковні дзвони і людські голоси. Дорога виринає з лісу, і ось ми у селі, де в кожному дворі стоїть прикрашена ялинка, а святково вбрані сільські жителі співають пісень – тих, що їх ще діди-прадіди співали.

Мої друзі – дипломати з Єгипту та Індії – просто в захваті: вони об’їхали пів-Європи, зустрічали Нові роки і в Парижі, і в Стокгольмі – але такої щирості, радості від самого відчуття свята ніде не зустрічали. Нічого дивного – як уважає краєзнавець Сергій Грабар, українська провінція приваблює “щирістю, відвертістю, умінням радіти кожному дневі. Ми, жителі великих міст, починаємо втрачати коріння, своє історичне та етнічне еґо – а в провінції люди ближчі до історичної пам’яті своїх пращурів, їм хліб насущний важко дістається…”

Отже, не варто зі зверхністю ставитися до тих, хто мешкає в провінції – саме там живе душа України.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG