Прага, 26 грудня 2001 – Селянський барон і лідер СелПУ Сергій Довгань почав залякувати: якщо програємо вибори, заявив він, очікуйте збройного повстання і відновлення Гулагу.
Ні, боятися не варто, бо це лише міцні слова і більш нічого. У політика Довганя здають нерви, бо існує реальна небезпека, що з тепленьким місцем у парламенті України йому доведеться розпрощатися. А все починалося колись гарно, багатообіцяючо…
Сергій Довгань, за професією агроном і голова радгоспу на Херсонщині, став народним депутатом України у квітні 1994 року вже як лідер Селянської партії України, установчий з’їзд якої відбувся наприкінці 1993 року. Сама партія була і є виразником інтересів не селян-колгоспників, а колгоспно-радгоспної номенклатури, яка за всяку ціну прагнула зберегти свій вплив на селі. Заступником Довганя у СелПУ став Олександр Ткаченко, за результатами опитування депутатів Верховної Ради минулого скликання – один із десяти найбагатших парламентарів України.
Коли восени 1994 року в Верховній Раді йшли палкі дебати про скасування заборони діяльності КПУ-КПРС, великим прихильником цього скасування був Сергій Довгань. Виступаючи з трибуни парламенту 14 жовтня 1994 року, він сказав:
“…при тій ситуації, яка сьогодні склалася в нашій державі, може, було б самим кращим виходом з цього відновити в повній мірі комуністичну партію і дати їй строк 3 місяці, за три місяці, я думаю, що в цій державі був би порядок… Розстріляють, скільки положено… Я думаю, всі були б розстріляні, тому що сьогодні продали вже державу і не можуть знайти крайнього”.
Цікаво, правда? Віком відносно молодий, у рік смерті Сталіна був ще в пелюшках, Сергій Довгань усе ж таки виявив себе прихильником сталінських методів будівництва “щасливого майбутнього” – і це наприкінці 1994 року в незалежній українській державі.
У 1998 році на вибори СелПУ йшла разом із соціалістами Мороза. На початку 1999 року партія ухвалила рішення підтримати на президентських виборах України кандидатуру лідера КПУ Петра Симоненка, бо, заявив Сергій Довгань, “ми люди лівих переконань”. Так, переконання ліві, а мислення – архіконсервативне. Щоправда, згодом СелПУ передумала і підтримувала кандидатуру Олександра Ткаченка.
Але не так сталось, як гадалось. Колись потужна фракція СелПУ почала швидко танути. Нині фракції вже немає, є лише кілька депутатів від СелПУ. До того ж великий “захисник” селян Олександр Ткаченко попросився недавно назад до наймилішої його серцю КПУ.
Сам Сергій Довгань матеріально не бідний, але політик із нього нікудишній. Чого варта була акція СелПУ зі збору підписів у травні 2001 року з вимогою звільнити з белґрадської тюрми “інтернаціонального героя” Мілошевича, який уже тоді набрид самим сербам.
Від СелПУ потихеньку відсторонилася і поки що самодостатня КПУ. Ніхто з керівників інших більш-менш упливових партій розмовляти про передвиборчі блоки з Довганем не хоче. А зберегти тепленьке місце в українському парламенті ой і як йому хочеться.
Довелося Сергієві Довганеві шукати спільну мову з уламками метеорита КПУ, що приземлено летить і згорає.
Цим уламком є так звана Комуністична партія робітників і селян. Політичне немовлятко, створене щойно в березні 2001 року, визначається ультраортодоксальним комуністичним мисленням.
Отож на з’їзді КПРС, що відбувся 22 грудня 2001 року, схвалено створення виборчого блоку КПРС і Селянської партії Сергія Довганя. Але ось яку велику мету поставив собі новий передвиборчий блок: отримати більшість у всіх представницьких органах усіх рівнів, домогтися відставки нинішнього президента і прийняти соціалістичну Конституцію.
А якщо цим карликовим партіям цього не вдасться?
Тоді буде горе всім переможцям. Сергій Довгань пригрозив – цитую за газетою “День” – “у разі програшу на виборах озброєне повстання і подальше відновлення ГУЛАГу”.
Дійсно, у лідера СелПУ Сергія Довганя, селянського барона і маленького сталініста з Херсонщини, здають нерви. Це, власне, сплеск страху, бо існує для нього небезпека втратити мандат нардепа. А це, погодьтеся, неабияка втрата для агронома в нинішніх реаліях українського села.
А щодо відновлення Гулагу – чи, бува, Сергій Довгань не сплутав рідні херсонські степи і Сибір несходиму?
Ні, боятися не варто, бо це лише міцні слова і більш нічого. У політика Довганя здають нерви, бо існує реальна небезпека, що з тепленьким місцем у парламенті України йому доведеться розпрощатися. А все починалося колись гарно, багатообіцяючо…
Сергій Довгань, за професією агроном і голова радгоспу на Херсонщині, став народним депутатом України у квітні 1994 року вже як лідер Селянської партії України, установчий з’їзд якої відбувся наприкінці 1993 року. Сама партія була і є виразником інтересів не селян-колгоспників, а колгоспно-радгоспної номенклатури, яка за всяку ціну прагнула зберегти свій вплив на селі. Заступником Довганя у СелПУ став Олександр Ткаченко, за результатами опитування депутатів Верховної Ради минулого скликання – один із десяти найбагатших парламентарів України.
Коли восени 1994 року в Верховній Раді йшли палкі дебати про скасування заборони діяльності КПУ-КПРС, великим прихильником цього скасування був Сергій Довгань. Виступаючи з трибуни парламенту 14 жовтня 1994 року, він сказав:
“…при тій ситуації, яка сьогодні склалася в нашій державі, може, було б самим кращим виходом з цього відновити в повній мірі комуністичну партію і дати їй строк 3 місяці, за три місяці, я думаю, що в цій державі був би порядок… Розстріляють, скільки положено… Я думаю, всі були б розстріляні, тому що сьогодні продали вже державу і не можуть знайти крайнього”.
Цікаво, правда? Віком відносно молодий, у рік смерті Сталіна був ще в пелюшках, Сергій Довгань усе ж таки виявив себе прихильником сталінських методів будівництва “щасливого майбутнього” – і це наприкінці 1994 року в незалежній українській державі.
У 1998 році на вибори СелПУ йшла разом із соціалістами Мороза. На початку 1999 року партія ухвалила рішення підтримати на президентських виборах України кандидатуру лідера КПУ Петра Симоненка, бо, заявив Сергій Довгань, “ми люди лівих переконань”. Так, переконання ліві, а мислення – архіконсервативне. Щоправда, згодом СелПУ передумала і підтримувала кандидатуру Олександра Ткаченка.
Але не так сталось, як гадалось. Колись потужна фракція СелПУ почала швидко танути. Нині фракції вже немає, є лише кілька депутатів від СелПУ. До того ж великий “захисник” селян Олександр Ткаченко попросився недавно назад до наймилішої його серцю КПУ.
Сам Сергій Довгань матеріально не бідний, але політик із нього нікудишній. Чого варта була акція СелПУ зі збору підписів у травні 2001 року з вимогою звільнити з белґрадської тюрми “інтернаціонального героя” Мілошевича, який уже тоді набрид самим сербам.
Від СелПУ потихеньку відсторонилася і поки що самодостатня КПУ. Ніхто з керівників інших більш-менш упливових партій розмовляти про передвиборчі блоки з Довганем не хоче. А зберегти тепленьке місце в українському парламенті ой і як йому хочеться.
Довелося Сергієві Довганеві шукати спільну мову з уламками метеорита КПУ, що приземлено летить і згорає.
Цим уламком є так звана Комуністична партія робітників і селян. Політичне немовлятко, створене щойно в березні 2001 року, визначається ультраортодоксальним комуністичним мисленням.
Отож на з’їзді КПРС, що відбувся 22 грудня 2001 року, схвалено створення виборчого блоку КПРС і Селянської партії Сергія Довганя. Але ось яку велику мету поставив собі новий передвиборчий блок: отримати більшість у всіх представницьких органах усіх рівнів, домогтися відставки нинішнього президента і прийняти соціалістичну Конституцію.
А якщо цим карликовим партіям цього не вдасться?
Тоді буде горе всім переможцям. Сергій Довгань пригрозив – цитую за газетою “День” – “у разі програшу на виборах озброєне повстання і подальше відновлення ГУЛАГу”.
Дійсно, у лідера СелПУ Сергія Довганя, селянського барона і маленького сталініста з Херсонщини, здають нерви. Це, власне, сплеск страху, бо існує для нього небезпека втратити мандат нардепа. А це, погодьтеся, неабияка втрата для агронома в нинішніх реаліях українського села.
А щодо відновлення Гулагу – чи, бува, Сергій Довгань не сплутав рідні херсонські степи і Сибір несходиму?
