Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 06:16

Добрий вечір тобі, Різдво дитинства


Добрий вечір тобі, Різдво дитинства

Прага, 5 січня 2002 – Мабуть, багато з нас пам’ятає, як малими чекали ми Святвечора, поки звечоріє, щоб із першою зіркою заколядувати. Господарі були особливо раді колядникам, і першим до хати мав зайти хлопчик – то була ознака доброї вістки. У Святвечір, як казали мої бабуня Настя, “не дай Боже збрехати – земля чує”, і ще нагадували мені – “не забудь же ж! – без дозволу не колядуйте, бо ще заявлять на вас сільраді”.

Незважаючи на суворі заборони щодо релігійних, народних свят та звичаїв, які у 50-і роки минулого вже століття були драконівськими, мені Святвечір дитинства згадується як синя зимова казка. Зими тоді випадали часто багатосніжні, з рипучими морозами. Пам’ятаю, що нам, малим, легко бувало стукати в освітлені вікна господарів, бо сніг лежав місцями аж до підвіконня.

Наступає Святвечір, бабуня труть у макітрі мак на кутю, а я кручуся біля них, щоб відпустили до хлопчиків, які вже гуртуються на вулиці до колядки на нашому кутку села, на Голодівці. А бабуня не хочуть мене відпускати, бо ще не бачать зірки на небі, хоча я нарахував їх уже три. Але коли вже дідуньо звертається до неї із докором, що вона там сліпає над макітрою без світла, мене відпускають – тільки з обов’язковим наказом – не надовго і без дозволу не колядувати, бо завтра потягнуть або до сільради, або до директора школи. Але, як правило, обходилося для нас, семи-восьмирічних, бо партійно-комсомольські групи села, якщо й полювали за носіями “пережитків минулого” в ці вечори, то, як правило, за старшими від нас віком.

Ото ж підходимо ми, п’ятеро хлопчаків, на Святвечір до вікон хати баби Зіні, яка жила тоді на початку Голодівки разом зі своїм молодшим сином – дядьком Семеном. Стукаємо в віконницю, що прилягає до сіней: Пане господарю, чи можна заколядувати? – майже викрикуємо не в лад різними дитячими голосами. В хаті відразу ж почули, бо зашаруділо в сінях, дзенькнула клямка і світло з хати через сіні впало спочатку на поріг, а потім і на наші дитячі голови, з котрих перші вже встигли познімати шапки. Виходив Семен і, як правило, страшним голосом казав: Що це за приблуди тут, до сільради захотіли? Але потім посміхався і світлішав: Ну заходьте далі, бо баба Зіня вже переживає, що дарма цукерки й горіхи приготувала.

Ми заходимо через сіни до хати, долівка якої вкрита соломою і сухою осокою, переглядаємося і відразу,не звертаючи на метушню бабці уваги, не в лад, із поглядами в стелю, починаємо:

Добрий вечір тобі, Пане господарю! Радуйся! Ой радуйся земле, Син Божий народився.

Та й пішло кутком села ще одне Різдво з дитячими голосами, оживали рахнівчани після страшних голодів, війни, прислухалися біля вікон, чи вже наближається гамірливий дитячий гурт до їхньої оселі, бо з дзвінкою дитячою колядкою, що славила народження такого ж малого БОГА, приходила до люду нашої Голодівки надія на краще майбутнє.

І, пам’ятаю, якийсь час влада хотіла офіційно підтримувати такі новорічні традиції, бо годі було їх насильницьки викорінити, але колядки перелаштовували геть на інший, атеїстичний, соціалістичний лад і примушували нас у школі вчити без “пана”, без “Син божий народився”, а нав’язували “Світ новий народився”.

Але наставав Святвечір, і ми навіть насмілювалися підходити до вікон батьків директора школи, нас там радо зустрічали і ми знову починали знайомі слова:

Пане господарю… Син Божий народився!

Був час, коли мене виключали зі школи. Вже в восьмому класі на Меланки я тихцем від бабуні й дідуня залишив торбу з книжками в свого товариша Миколи Омелянчука, а ми з ним вивернули кожухи, одягли на голови циганські маски з різнокольоровими стрічками, далеко вони виднілися на зимовому вітрові, озброїлися гарапниками і дерев’яними молотками та й гайда вулицями підковувати всіх стрічних і “по-циганськи” вимагати дрібняки на вечорниці Василя й Меланії. Якби ви бачили, як раділи люди таким “циганам”! А діти особливо, хоча й боялися страшних ряджених у циганських масках. Бо якщо копієчку до букси не кинеш, то циган не лише “підкує”, але й вріже гарапником по спині та як загримить: Гугугу! А дітвора з вереском розсипається по городах. Дорослі радісно посміхаються, дають себе підкувати і спину під гарапник підставляють.

Але хтось доніс на нас. І через день – до директора на килимок, потім комсомольскі збори. Зі школи погрожували виключати. Але то була така погроза. Миколі моєму догану по комсомолу, а мене, безпартійного, попередили: Дивись, «цигане», на майбутнє! Характеристики і паспорта влітку не отримаєш, будеш гній возити!

Давно то було, але бачиться мені, немов сьогодні той Маланчин вечір і Василя:

Ой сивая та зозуленька

Щедрий вечір,добрий вечір, Добрим людям на здоров’я!

Усі сади та і облітала…

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG