Ментальність і політика

Прага, 4 січня 2002 – У радянських словниках, навіть психологічних, чомусь боялися цього слова – ментальність, котре означає у перекладі з англійської - склад розуму, інтелект, розум. Хоча має в психології чи ентнології значно детальніше трактування і стосується не лише інтелекту, а й пересічних особливостей характеру того чи іншого народу, котрі пов’язані із його культурним, антропологічним розвитком. Від ступеня розвитку суспільних інтелектуальних, культурницьких рис характеру спільноти залежить зміст її існування, політична діяльність, весь комплекс складових, котрі називають сьогодні ще якістю життя.

В радянській науці поняття ментальності піддавалося критиці, як ідеологічно чуже, породжене так званою «буржуазною», «західною» психологією, філософією, чи історією. Але вже у часи горбачовської перебудови, тенденція критичного, ніби-то, переосмислення західного наукового досвіду на поняття ментальності почала бути предметом більшої уваги. Сьогодні в київських наукових колах вже ніхто не заперечує важливої суспільної ролі розумових, психологічних особливостей та проявів у суспільстві. Але у оцінках шляхів формування розумонастроїв народу в державі існують тут значні розбіжності і протилежні підходи.

Значна частина супільствознавців, політиків в України стоять на позиціях формування ментальності громадянства держави на принципі так званого «історико-культурного нуля».Тобто, особливо різко відкидають дотеперішні психологічні, культурні завоювання українського народу, характеризуючи їх огульно всілякими квазі - негативними термінами типу «націоналістичний», «насильницько-український», чим викликають закономірне обурення близько третини ментально свідомих українців в Україні. Ці, так звані інтегральні теоретики, окрім огульного відкидання всього українського в ментальності народу нічого якісно нового, за виключенням «підлатаного» комуністичного морального кодексу, взамін не пропонують. Ось й ми таким чином і прийшли у наших роздумах про ментальність до того, що більша частина народу в Україні сьогодні ще не усвідомила, на яких психологічно-культурних складових має базуватися їх мислення, розумовий розвиток, тобто-дієва напрямна суспільного індивіда.

Соціологи сьогодні приходять до висновку, що у поведінці близько 40 відсотків населення України відсутні чіткі основи мотивації їх особистісних, суспільних, політичних, соціальних дій. Такий нестійкий, мозаїчний, плинний характер дій значної частини супільства використовується переважно не чистими на руку політиками, котрим далекі інтереси народу і держави. Такі політики та підгодовувані ними горе-теоретики намагаються якмога більше здезорієнтувати низи щодо визначення ними своєї національної, історико-культурної приналежності, етно-психологічних складових суспільної поведінки. Дійшло вже до того, що навіть багато так званих «байдужих» до справжніх проблем суспільної ментальності політиків почали усвідомлювати всю небезпечність відсутності психологічної опірності у народі, бачити загрозу для політичної стабільності держави у наявній прірві метальної байдужості частини суспільства. Хто пам’ятає ленінське визначення революційної ситуації, зокрема пасаж «верхи не можуть управляти по-старому, а низи не хочуть жити по-старому». Так от, тут склалася досить анегдотична картина, якщо екстраполювати навіть цей більшовицький теоретичний кавалок на більшу частину українського суспільства. На кшталт, верхи питають в своїх українських низів, як ви, мовляв, бо ми вже не можемо управляти по-старому, а низи мляво відмахуються, відчепіться, не заважайте дрімати, управляйте та собі якось і дайте нам нашого безталанного сало-горілчаного забуття. Якщо вважати оцю суспільну байдужість своєрідною ментальною хитрістю, мовляв ми придурюємося і пливемо за течією, то тоді варто згадати прислів’я «придурюватися не можна лише вільним».