Н’ю Йорк, 9 січня 2002 - Але Україна також бере й безпосредню участь у цій війні, образно кажучи. У збройних силах Сполучених Штатів, багатонаціональних, як сама країна, є й наші земляки-українці, вчорашні іммігранти. Зразком багатонаціональної Америки, чи, як іі подекуди називають, плавильного казана, можна назвати авіаносець Теодор Рузвельт, який патрулює нині у Перській затоці. Ця плавуча авіабаза служить морським аеродромом для реактивних літаків, які здійснюють рейди над Афганістаном. Екипіж авіаносця – п’ять тисяч моряків, і хоча спілкуються вони між собою англійською мовою, для багатьох вона друга мова, а рідних мов у них багато, від китайської до української, від іспанської до арабської, від хінду до французької. На Рузвельті служить чимало недавніх іммігрантів. В них різні вимови, різні акценти, різні культурні спадщини, різні етнічні та релігійні традциії. Але їх єднає те, що всі вони америаканці, каже лейтенант Джон Олівера, представник авіаносця для зв’язків з пресою. Він уважає, що Теодор Рузвельт – це ніби зріз американського суспільства. Наші моряки,- зазначає він, - родом з кожного континету, з багатьох країн - з Китаю та України, з Індії, Іспанії, Шотландії, з Центральної та Південної Америки. Але коли ви зайдете до наших їдалень, ви не побачите розподілу на етнічні та расові групи. Члени екіпажу в нас якщо й кучкуються, то за кольором робочого одягу, який визначає хто чим займається – сигнальники, палубні спеціалісти, зброярі, механіки тощо.
Служить на авіаносці й двадцятивосьмирічний Вячеслав Москалець. Колишній киянин, він разом з усією родиною – батько, мати, восьмеро братів і сестер - імігрував до Сполучених Штатів 1991-го року. Родина оселилася у Клівленді, штат Огайо, де українська громада – одна з найбільших в Америці. “Америка допомогла нам розпочати нове життя і це, власне, спонукало мене вступити до військово-морського флоту, - каже Вячеслав і веде далі, - Я почувався зобов’язаним служити цій країні, бо вона дала мені новий дім і можливість отримати освіту.” В Америці немає загальної військової повинності, всі військовослужбовці зголошуються самі, і за службу отримують не лише солідну зарплату, а й низку пільг, включно з фінансуванням університетської освіти.
Москалець каже, що досі він не зовсім призвичаївся до американської культури, але вважає, що його національна спадщина збагачує колег-моряків. “Мої погляди на новини та політику, навіть моя мова викликають дискусії та суперечки, і це добре”, - каже Вячеслав Москалець.
Служить на авіаносці й двадцятивосьмирічний Вячеслав Москалець. Колишній киянин, він разом з усією родиною – батько, мати, восьмеро братів і сестер - імігрував до Сполучених Штатів 1991-го року. Родина оселилася у Клівленді, штат Огайо, де українська громада – одна з найбільших в Америці. “Америка допомогла нам розпочати нове життя і це, власне, спонукало мене вступити до військово-морського флоту, - каже Вячеслав і веде далі, - Я почувався зобов’язаним служити цій країні, бо вона дала мені новий дім і можливість отримати освіту.” В Америці немає загальної військової повинності, всі військовослужбовці зголошуються самі, і за службу отримують не лише солідну зарплату, а й низку пільг, включно з фінансуванням університетської освіти.
Москалець каже, що досі він не зовсім призвичаївся до американської культури, але вважає, що його національна спадщина збагачує колег-моряків. “Мої погляди на новини та політику, навіть моя мова викликають дискусії та суперечки, і це добре”, - каже Вячеслав Москалець.
