Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 00:37

Інтернет-майдан


Інтернет-майдан

Київ, 9 січня 2001 –

Андрій Охрімович: “Минув, пролетів, проскочив, прошкандибав, просвистів, прорачкував, промайнув, шпортьком прошпортав, шарварком шарахнувся, відлебедів “воздушним” лібідо рік 2001-й. Мілєніум цей, хижим соловейком відтьохкавши в хащах ефіру, проклав стежку від вуха до серця любого нам слухача, понакреслював деякі реальні та не дуже реальні перспективи розвитку трошки геніального “Інтернет-майдану”. Підбиваючи підсумки і тривожно озираючись, ми запитали себе: чи не пошкодила програма чийогось ніжного і ранимого честолюбства, чи не постраждала від нашої, дещо грубуватої діяльності, ще тендітніша дружба народів, демократичні інституції, чи, боронь Боже, вище і дуже “обідчиве” начальство. Тут переживаєш не стільки за делікатну психіку останнього, скільки за власну шкіру, котра, як відомо, ближча до тіла. Не хочеш, а подумаєш: “Ще затопчуть спінжаками та пижиковими шапками десь у під”їзді.” Але, як то кажуть, “Путіна боятись – в сортир не ходити”. Ну а там, без газети, самі розумієте, важкувато. Віктор Не доступ: “Огляд віртуальної преси”: “Кореспондент-нет” передруковує статтю з російського видання “Врємя МН” “Росія-Україна – браття на рік”. “Фальшиві вимоги розширити в Росії культурну автономію українців та фальшива готовність ці вимоги задовольнити – пише автор – не що інше, як ширма для великого торгу довкола президентського крісла в Україні.” Автор чесно зізнається: “Головною причиною братніх почуттів, які зненацька вхопили тамтешніх і тутешніх політиків є парламентські вибори.”

Тим часом, в Україні передвиборча реальність всміхається на кутні. “Кореспондент-нет” оприлюднив кандидатські одкровення голови блоку “За ЄД.У” Володимира Литвина. Розмови про адмінресурс пан Литвин охарактеризував як спробу конкурентів виправдати власну поразку. Тонко натякнувши електорату – хто не встиг зробитися чиновником – не буде тому ікорки, баличка та пижикової шапки.

Головний антимафіозі країни Григорій Омельченко не витерпів і наїхав на Литвина за незаконне привласненя прав інтелектуальної власності на патенти в нафтогазовій галузі. Сто сімдесят шість депутатів на мить вийшли з передвиборчої задуми і вирішили – чому б до цього не прислухатись? Тепер Литвином має зайнятися Генпрокуратура. Про це повідомляє “Форум”.

Адмінресурс теж не клацає дзьобом. Завдяки його пильності, сповіщає то й же “Форум”, радіо “Континент”, яке мало необережність надавати ефірний час українській службі “Бі-Бі-Сі” позбавлено ліцензії. Одній з кращих ефем-станцій України загрожує закриття.

Все це підозріло співпало з новаціями голови Центрвиборчкому пана Рябця. Йдеться про заборону журналістам давати аналітичні матеріали на початку виборчої кампанії. Сайт радіо “Німецька хвиля” публікує інтерв”ю з юристом Володимиром Стретовичем. “Рябець порушує закон про вибори і Конституцію України.”- наголосив пан Стретович. Він звинуватив ЦВК у спробі догодити окремим політичним силам. “Попередній досвід – зазначив юрист – показує, що ЦВК завдала великої шкоди демократії.”

“Дзеркало тижня” піддає клінічному аналізу передвиборчі номенклатурні нонсенси у статті Сергія Рахманіна “Несвобода вибору”. Розглядається трохи кривоногий закон про теледебати а також моторошні еволюції Центвиборчкому. Автор робить припущення: перше лицьо ЦВК не читало закон про вибори, те ж таки лицьо позбавлено здатності ясно викладати думки, або в “Інтерфакс Україна” чогось не доперли.

У свою чергу тверезий виборець без ста грамів не може доперти: хто такий Рябець? Що він робить у ЦВК так довго? Та чому, з таким професіоналізмом, він і досі там? Відповіді не знайдено. Мозолиста рука електорату, тим часом нервово жужмить скупу новорічну гривню.”

Андрій Охрімович: “Мозолям електорату мозолити своє, ну а ми продовжимо пробувать на зуб нашу дещо непересічну програму. Яка вона? Весела, сумна, зубата, неупереджена, мозговита, чи аналітична? Збивши докупи всі думки, судження та оцінки експертів, ми прийшли до висновку, що “Інтернет-майдан” – це щось “шершаве” з претензіями на барвисту райдужність. “Шершавим” боком ми до блиску вичищаємо бляшки реалізму, а райдужність застосовуємо для покращення настрою та задля психічної реабілітації собі подібних. Деякі з них хворіють на національну гордість. Хворі, на північ від “Інтернет-майдану” заявляють, що “Пушкін – ето наше всьо”, південніше ця зденервована публіка прикриває грішні місця Шевченковою папахою. Але шило пре з мішка і застромляється в спину лінивого і “нелюбопитного” вкраїнського журналіста. Все це разом взяте призводить до інформаційних “глюків”. Ну а роль доктора в цьому конкретному випадку виконує Сергій Набока:



“Колись національна російська гордість, що про неї сказано “Пушкін – ето наше всьо”, переймалася, що – цитую – “ми лєніви і нєлюбопитни” – маючи на увазі, ясна річ, російську освічену публіку. Схоже, що малоосвічена українська інтернетсько-журналістська публіка підхопила цей перехідний прапор лінощів та недопитливости, й сміливо простує сягнистим кроком у світле й спільне з Російською Федерацією інформаційне майбутнє. Можливо, цьому сприяє те, що більшість українських сайтів насправді – російські, тобто або зареєстровані в російській мережі, або просто виробляються мовою більшовистською, тобто, перепрошую – мовою більшости того населення, яке зветься совком. І це було б не страшно і навіть не смішно – ну, совок, для совка і робить свої сайти й сайтенята...

Але часом доходить до абсурду. Так, на сайті Радіо Свобода нещодавно з”явилася інформація, що, цитую – “Керівник депутатського об’єднання “Антимафія” Григорій Омельченко в ексклюзивному інтерв’ю радіо “Свобода” повідомив, що технічна експертиза однієї з провідних американських установ підтвердила автентичність плівок майора Мельниченка. Народний депутат поки що відмовляється оприлюднювати назву цієї установи”. Нормальний журналіст, вичитавши це, негайно що робить? Він кидається телефонувати Омельченку, видзвонювати Мельниченка та шукати провідну американську установу, назву якої пан Омельченко з доброго дива приховує від широкої громадськості. А також намагається бодай пригадати, що він читав чи чув з цього приводу раніше. Відтак можна було б з”ясувати, що пан Омельченко просто підтвердив, себто - повторив те, що вже казав чи не з рік тому. Лінивий та недопитливий український, з дозволу сказати, Журналіст пересічного начебто українського Інтернет-видання, недбало позіхаючи, хапається за це повідомлення як за сенсацію та й тулить собі на сторіночку, ясна річ, не посилаючися на джерело... Отак народжуються нездорові сенсації!

Те повідомлення розповсюдило аж надто багато мережених видань, щоб їх усі назвати, забагато для того, аби не побачити тут певної тенденції до байдужості, неохайности, непрофесіоналізму... І як тут не погодитися з президентом Кучмою, який дуже не полюбив український Інтернет? Менш врівноважений та не такий цивілізований керівник якоїсь менш цивілізованої та не аж так європейської держави – ПОВБИВАВ БИ...» Андрій Охрімович: «Всіх не повбиваєш!» - подумав з-під лоба бритоголовий пенсіонер Павлік Морозов, дістав записника з крокодилової шкіри і почав шукати номер Центральної Виборчої Комісії. Ми, тим часом, замислились над феноменом «екстреми». Багато чого тут залежить від температури води та повітря в головах. Виникають парадокси. Індиферентний стовп може стати екстремою для надто замріяного перехожого. Цегла, кинута навмання, не відчуває докорів сумління. Чиновницький ступор сприймаеться як команда «фас!»... Мужички зі слабкими нервами не витримують і утинають такі політичні фокуси, що ковбасить пів квартала. Звідси висновок. Маразм – найкуртуазніша форма екстреми. Головне тут – дбати про санітарний стан даху . Павло Вольвач. «Екстрема в павутині»:

“Вибори і екстрема – за цим словосполученням, стоїть, здавалося б, цілком звичний асоціативний ряд. Всілякі там “бритоголові” в шкіряних куртках, войовничі пенсіонери з портретами Йосипа Вісаріонича, ну й таке інше. Але, виявляється, крайнощі можуть мати й цілком респектабельний вигляд, задраповані чиновницьким костюмом і прісним голоском держслужбовця.

Як приклад – остання заява голови Центрвиборчкому Михайла Рябця, про що повідомляє “Українська правда”. Пан Рябець повідомив, що в період заборони передвиборчої агітації – з 31 грудня по 9 лютого – журналісти не матимуть права на будь-який аналіз програмних дій кандидатів, партій чи блоків. За словами голови ЦВК, народ сам розбереться в кандидатах до парламенту. Тобто, що електорату підсунуть, те він і “схаває”, під рекламне придихання: “В Україні ...надцять мільйонів знедолених... Вони живуть надією.”

З цього приводу пригадується приказка про одного персонажа, який думкою багатіє. А от позиція пана Рябця явно дисонує з деклараціями офіційної України про демократію і європейський курс. Реагує на дії влади і опозиція, зокрема й в “Інтернеті”. Сайт соціалістичної партії вже прикрасив рухомий рядок: “Зроби свій вибір!На роздуми лишилось всього...” – і з ретельністю армійського “солобона” вказується кількість днів до виборів. А щоб не лишалось вагань, як голосувати, сторінку “заморозків” прикрашає плакат, на якому дівчина пролетарського вигляду робить характерний жест зігнутою в лікті рукою - “Не віддамо голоси кучмістам”

Зростає й градус передвиборчих пристрастей. Тобто, починають товкти пики. Звісно, націонал-демократам і, певна річ, не де небудь, а в оплоті українського войовничого, інтегрального і решти інших націоналізмів. Як повідомляє сайт Комітету виборців України “політ.ком.юей”, в Бучачі невідомі жорстоко побили голову місцевого Руху. Тим часом цікавий сервіз організовано на одній з автостанцій Херсонщини. Разом з квитком пасажиру тут вручають і листівки “Російського блоку”. Сів у Великій Лепетисі, а “слєдующая астановка – горад Тамбов...” Техніка, розумієте...”

Андрій Охрімович: Такі ось пиріжки, але давайте замислимось над тим, чому навчає нас субкоманданте Вольвач. Очевидно, що любові до ближнього, який у свою чергу не повинен бути собакою і теж мав би когось любити. Наприклад, ту ж таки собаку. Навіть, якщо їй стукнула тридцятка, навіть, якщо цей спанієль, вівчарка, болонка, чи свиномордий буль є електронним і задиранням ноги до першого ліпшого стовпчика не грішить. Тридцять років тому виплекав її програміст Рей Томлінсон. Тоді, не те що собаки, а й Інтеренту близько не було. Заміняв його Арпанет, і з”днував він всього п”ятнадцять сайтів. Детальніше про ювілей віртуального песика розповідає Тарас Марусик:

“Паралельно з першим електронним повідомленням Рей Томлінсон винайшов умовне позначення для відокремлення, в Інтернет-адресі, прізвища відправника від розпізнавального шифру комп”ютера-відправника – відомої нам “собачки”. Рей Томлінсон поставив собі завдання знайти такий значок, який би не змішувався з іншими літерами і-мейлової формули. І він віднайшов такий значок у глибині століть.

“Собачка” веде своє походження від латинського прийменника “ад”, що означає “кудись”, “до когось” або “комусь”. Значок утворився шляхом злиття двох літер. Спочатку його використовували тогочасні гендлярі і бухгалтери у торгівлі для позначення єдиної ціни товарів. Наприклад, замість того, щоб писати, що десять галонів вина коштують півлівра, писали так: 10 галонів – “собачка” – півлівра. До речі, графіка значка йде від ченців-переписувачів давніх книг.

Цікаво, що цей значок називають по-різному. Німці й голландці – хвостом мавпи, іспанці, італійці і корейці – слимаком, данці – слоновим хоботом, угорці – черв”яком, фіни – котом. А французи, які намагаються всі терміни націоналізувати, використовують або спрощене англо- латинське “ат”, або ж давнє іспанське слово “ароба” у французькому звучанні “аробаз”, що колись позначало міру ваги або міру рідини. Правда, вони “відігралися” на слові “і-мейл”. Французька академія встановила, а урядовим декретом це рішення набрало законної сили 2 грудня 1997 року, що по-французьки буде “мель”.

Нині щорічно планетою шириться близько 10 мільярдів електронних повідомлень. Електронна пошта об”єднує понад 500 мільйонів осіб. Цікаво, що згідно з недавнім опитуванням 52% канадців не могли б жити без електронної пошти. За численними прогнозами, в 2005 році мешканці планети щороку обмінюватимуться 36 мільярдами електронних повідомлень і послань.”

Андрій Охрімович: “Передача добігає кінця, нагадуючи тим самим про існування часу, простору, та інших метафізичних категорій, невблаганність яких особливо гостро відчуваєш напередодні нового року, в момент бахкання салютів, та посталкогольних відкашлювань хрестоматійним олів”є. Від усього цього, себто від усвідомлення плинності часу, більшість людей зморщується, кукожиться і нагадує квашену грушку. На плаву, тим часом, їх могла би втримати елементарна істина про те, що зв”язка ломів кинута у воду неодмінно потопає. На цій оптимістичній ноті, любі друзі, я прощаюся з вами. Зустрінемось через тиждень.”

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG