Київ, 15 січня 2001 - Українське Різдво святкують і православні, і греко-католики. Різниця між юліанським та григоріанським календарями складає два тижні, тому у більшості європейських, і не тільки, країн Різдво відсвяткували понад два тижні тому. Традиційно напередодні Різдва мешканці цих країн присвячують чимало часу на покупки подарунків, зокрема для дітей.
Недавнє дослідження, проведене у Франції, показало, що, незважаючи на теракти 11 вересня, загальний обсяг вкладених французами у подарунки для дітей грошей зріс у порівнянні з минулим роком.
Розмаїті паризькі крамниці вщерть переповнені. І скільки б не було поверхів, скільки б не сягало око, люду й люду. І це не дивно. 70% покупок, зокрема, іграшок здійснюється в листопаді і грудні. Загальна сума куплених іграшок перейшла в кінці грудня позначку 16 мільярдів франків або ж 2,4 мільярда євро. Сьогодні французи є лідерами в Європі за цим показником з розрахунку на одну дитину. Так, 2001 року батьки і дідусі та бабусі витратили на кожну дитину до 1400 франків (це майже по 250 євро). Для порівняння в Іспанії видатки на ці потреби не перевищили 150 євро. До речі, третину покупок іграшок склали відеоігри. Найбільше подарунків одержали діти віком до 8 років. На кожного француза цього віку припадає 1700 франків, а після 8 років – 1000 франків.
Цікаво, що інтерес французів до ляльки Барбі не знизився, а навпаки, зріс, що склало минулого року близько 100 мільйонів франків. До речі, дослідження, проведене недавно у Франції, показало, що 20 років тому дівчата могли гратися ляльками до 14 років. Тепер же після 7-8 років вони переходять на інші ігри. За десять років традиційні іграшки “помолоділи” приблизна на три роки. Крім того, виробники традиційних іграшок відчувають значну конкуренцію з боку відеоігор та інших видів покупок – одягу, спортивного спорядження тощо.
На цьому тлі трохи дивним видається інше дослідження, згідно з яким французи, зокрема перед введенням євро, почали трохи затискати гроші. 43% з них не схильні були витрачати багато, навіть напередодні Різдва. Мабуть, виняток було зроблено для дітей і внуків. На жаль, я не маю подібних даних по Україні. Зрозуміло, що Україні вельми і вельми далеко до тих обсягів витрат на різдвяні подарунки, які дозволяють собі європейці не лише з-за шенгенської межі. Хоча забезпечені особи, які мають українську прописку, а також незначна частина українців, що зуміли трохи відсунути від себе ту межу, за якою чатує бідність, намагаються здебільшого копіювати зовнішні атрибути західного Різдва і передсвяткового часу. Тобто, наголос робиться на матеріальному. В українському варіанті це виходить приблизно так: побільше б продати, побільше б одурити потенційних клієнтів ніби то різдвяними знижками, тощо. А про традицію, якщо й згадується, то ,радше, знову ж таки у матеріальному, а не духовному вимірі. І це не дивно. Україна довгі десятиліття жила в умовах офіційно проголошеного атеїзму, що врешті-решт привело до світу розмитої традиції. Тому вже не дивуєшся, коли на Новий рік чуєш колядки, а на Різдво співають, що “рік новий народився”, що хлопці / наприклад, в Києві/ ходять засівати вже 1 січня. І тут свій дрібний комерційний інтерес.
Важко сказати, чого у всьому цьому більше – біди українського народу чи його вини. Мені здається, довго ходити ще помежи цих двох правд у пошуках істини.
І все ж, як щемно-солодко на Різдво, у Свят-Вечір промовляти: “Христос ся рождає! Славімо Його!”
Недавнє дослідження, проведене у Франції, показало, що, незважаючи на теракти 11 вересня, загальний обсяг вкладених французами у подарунки для дітей грошей зріс у порівнянні з минулим роком.
Розмаїті паризькі крамниці вщерть переповнені. І скільки б не було поверхів, скільки б не сягало око, люду й люду. І це не дивно. 70% покупок, зокрема, іграшок здійснюється в листопаді і грудні. Загальна сума куплених іграшок перейшла в кінці грудня позначку 16 мільярдів франків або ж 2,4 мільярда євро. Сьогодні французи є лідерами в Європі за цим показником з розрахунку на одну дитину. Так, 2001 року батьки і дідусі та бабусі витратили на кожну дитину до 1400 франків (це майже по 250 євро). Для порівняння в Іспанії видатки на ці потреби не перевищили 150 євро. До речі, третину покупок іграшок склали відеоігри. Найбільше подарунків одержали діти віком до 8 років. На кожного француза цього віку припадає 1700 франків, а після 8 років – 1000 франків.
Цікаво, що інтерес французів до ляльки Барбі не знизився, а навпаки, зріс, що склало минулого року близько 100 мільйонів франків. До речі, дослідження, проведене недавно у Франції, показало, що 20 років тому дівчата могли гратися ляльками до 14 років. Тепер же після 7-8 років вони переходять на інші ігри. За десять років традиційні іграшки “помолоділи” приблизна на три роки. Крім того, виробники традиційних іграшок відчувають значну конкуренцію з боку відеоігор та інших видів покупок – одягу, спортивного спорядження тощо.
На цьому тлі трохи дивним видається інше дослідження, згідно з яким французи, зокрема перед введенням євро, почали трохи затискати гроші. 43% з них не схильні були витрачати багато, навіть напередодні Різдва. Мабуть, виняток було зроблено для дітей і внуків. На жаль, я не маю подібних даних по Україні. Зрозуміло, що Україні вельми і вельми далеко до тих обсягів витрат на різдвяні подарунки, які дозволяють собі європейці не лише з-за шенгенської межі. Хоча забезпечені особи, які мають українську прописку, а також незначна частина українців, що зуміли трохи відсунути від себе ту межу, за якою чатує бідність, намагаються здебільшого копіювати зовнішні атрибути західного Різдва і передсвяткового часу. Тобто, наголос робиться на матеріальному. В українському варіанті це виходить приблизно так: побільше б продати, побільше б одурити потенційних клієнтів ніби то різдвяними знижками, тощо. А про традицію, якщо й згадується, то ,радше, знову ж таки у матеріальному, а не духовному вимірі. І це не дивно. Україна довгі десятиліття жила в умовах офіційно проголошеного атеїзму, що врешті-решт привело до світу розмитої традиції. Тому вже не дивуєшся, коли на Новий рік чуєш колядки, а на Різдво співають, що “рік новий народився”, що хлопці / наприклад, в Києві/ ходять засівати вже 1 січня. І тут свій дрібний комерційний інтерес.
Важко сказати, чого у всьому цьому більше – біди українського народу чи його вини. Мені здається, довго ходити ще помежи цих двох правд у пошуках істини.
І все ж, як щемно-солодко на Різдво, у Свят-Вечір промовляти: “Христос ся рождає! Славімо Його!”
