Київ, 15 січня 2001 - Нині у Франції – найкоротший у Європі робочий тиждень. Він складає 35 годин. Такий закон, ухвалений французьким парламентом, вводився поступово. Спочатку ним була охоплена бюджетна сфера, а також великі підприємства. З початку 2002 року цей закон поширюється на решту сфер суспільного життя Франції.
Дискусія довкола закону про тривалість робочого тижня точиться у Франції вже понад рік. І не лише у засобах масової інформації. Можна сказати, що ця тема стала однією з найважливіших у національному масштабі. Тому не дивно, що кожен француз, з ким мені довелося спілкуватися на цю тему, має власну думку і свої аргументи. Цікаво, що на запитання, чи задоволені ви таким законодавчим нововведенням, жоден з моїх співрозмовників не відповів ствердно. Якщо одержані відповіді звести до якогось словесного спільного знаменника, то узагальнююча відповідь була б такою: і так, і ні.
Згідно з законом, роботодавець не має права зобов’язувати будь-кого перебувати на роботі більше 35 годин. Звичайно, більшість працівників бюджетної сфери, різних державних закладів, великих підприємств, які не вельми залежать від конкуренції, задоволені новим законом. У згаданих сферах на звільнені години є можливість найняти погодинників. Власне, головна мета закону, запропонованого і проведеного соціалістичним урядом Ліонеля Жоспена, полягала у боротьбі з безробіттям. Однак вже сьогодні цей закон критикують не лише ідеологічні опоненти соціалістів.
У власників комерційних і приватних підприємств новий закон викликає головний біль, адже обсяги робіт не зменшилися, а закон треба виконувати. Це не Україна, де профспілки здебільшого паперові. Там жоден працедавець не може обійтися без переговорів з різними профспілками. Тому й виходить, що за законом працювати більше 35 годин заборонено, але виконати цей закон, скажімо, туристичній фірмі, неможливо. Мабуть, єдина, перевага, що тепер, як компроміс, дозволено брати відгули і додавати до відпусток. Тепер у багатьох французів у приватній сфері відпустка доходить до семи тижнів на рік. Щоправда, по поверненні з відпустки чекає гора роботи і години понаднормової праці.
З 1 січня 2002 року закон про тривалість робочого тижня поширився і на підприємства, на яких працює менше 20 осіб. Ці підприємства до переходу на нові умови зовсім не готові. Щоб дотримати духу закону, власники деяких, наприклад, хлібних крамниць, які розташовані у селах, змушені закривати їх. Бо до ухвалення закону роботодавець укладав з працівником угоду про ненормований робочий день, звичайно, у певних межах. Тепер же, щоб виконувати той самий обсяг роботи, треба наймати ще когось, а це здорожить продукт і, відповідно, призведе до втрати клієнтів.
Є й інший варіант: керівникам встановити 35-годинний робочий день, а самому працювати удвічі довше. Принаймні, така перспектива відкривається для більшості власників малих підприємств. Єдиний компроміс, який вдалося досягти, це те, що в повному обсязі згаданий закон буде застосовано через три роки, з поступовим скороченням робочого часу, а в готельному господарстві ця відстрочка триватиме 5 років.
Закон про тривалість робочого тижня має також психологічний аспект і вже відбився на настроях французького суспільства. Саме цим, великою мірою, можна пояснити ті безперервні страйки і масові акції, які охопили Францію в останні місяці. Згадати хоча б безпрецедентний вихід у грудні на вулиці різних міст з протестами жандармів, які не мають права це робити за французькою Конституцією. Або ж страйки банківських працівників вже цього року, 2 січня, що створило масу проблем при переході до нової валюти.
Нині ніхто не може сказати, чи принесе Франції бажаний економічний і політичний ефект новий закон про 35 годин.
Дискусія довкола закону про тривалість робочого тижня точиться у Франції вже понад рік. І не лише у засобах масової інформації. Можна сказати, що ця тема стала однією з найважливіших у національному масштабі. Тому не дивно, що кожен француз, з ким мені довелося спілкуватися на цю тему, має власну думку і свої аргументи. Цікаво, що на запитання, чи задоволені ви таким законодавчим нововведенням, жоден з моїх співрозмовників не відповів ствердно. Якщо одержані відповіді звести до якогось словесного спільного знаменника, то узагальнююча відповідь була б такою: і так, і ні.
Згідно з законом, роботодавець не має права зобов’язувати будь-кого перебувати на роботі більше 35 годин. Звичайно, більшість працівників бюджетної сфери, різних державних закладів, великих підприємств, які не вельми залежать від конкуренції, задоволені новим законом. У згаданих сферах на звільнені години є можливість найняти погодинників. Власне, головна мета закону, запропонованого і проведеного соціалістичним урядом Ліонеля Жоспена, полягала у боротьбі з безробіттям. Однак вже сьогодні цей закон критикують не лише ідеологічні опоненти соціалістів.
У власників комерційних і приватних підприємств новий закон викликає головний біль, адже обсяги робіт не зменшилися, а закон треба виконувати. Це не Україна, де профспілки здебільшого паперові. Там жоден працедавець не може обійтися без переговорів з різними профспілками. Тому й виходить, що за законом працювати більше 35 годин заборонено, але виконати цей закон, скажімо, туристичній фірмі, неможливо. Мабуть, єдина, перевага, що тепер, як компроміс, дозволено брати відгули і додавати до відпусток. Тепер у багатьох французів у приватній сфері відпустка доходить до семи тижнів на рік. Щоправда, по поверненні з відпустки чекає гора роботи і години понаднормової праці.
З 1 січня 2002 року закон про тривалість робочого тижня поширився і на підприємства, на яких працює менше 20 осіб. Ці підприємства до переходу на нові умови зовсім не готові. Щоб дотримати духу закону, власники деяких, наприклад, хлібних крамниць, які розташовані у селах, змушені закривати їх. Бо до ухвалення закону роботодавець укладав з працівником угоду про ненормований робочий день, звичайно, у певних межах. Тепер же, щоб виконувати той самий обсяг роботи, треба наймати ще когось, а це здорожить продукт і, відповідно, призведе до втрати клієнтів.
Є й інший варіант: керівникам встановити 35-годинний робочий день, а самому працювати удвічі довше. Принаймні, така перспектива відкривається для більшості власників малих підприємств. Єдиний компроміс, який вдалося досягти, це те, що в повному обсязі згаданий закон буде застосовано через три роки, з поступовим скороченням робочого часу, а в готельному господарстві ця відстрочка триватиме 5 років.
Закон про тривалість робочого тижня має також психологічний аспект і вже відбився на настроях французького суспільства. Саме цим, великою мірою, можна пояснити ті безперервні страйки і масові акції, які охопили Францію в останні місяці. Згадати хоча б безпрецедентний вихід у грудні на вулиці різних міст з протестами жандармів, які не мають права це робити за французькою Конституцією. Або ж страйки банківських працівників вже цього року, 2 січня, що створило масу проблем при переході до нової валюти.
Нині ніхто не може сказати, чи принесе Франції бажаний економічний і політичний ефект новий закон про 35 годин.
