Берлін, 17 січня 2002 - Міністерство оборони Німеччини взяло в оренду дві машини АН-124 для переправлення військового та гуманітарного вантажу до Афганістану. Водночас, незважаючи на технічні можливості цих машин, українським літакобудівникам дуже важко закріпитися на світовому ринку.
Українські літакобудівники знову отримали можливість продемонструвати на Заході якість та переваги своєї продукції, з якою експерти в міністерстві оборони Німеччини вже добре знайомі. Адже ще зовсім недавно уряд ФРН планував оновити авіапарк бундесверу літаками АН-70. Однак з політичних та економічних міркувань тоді було ухвалено рішення все ж таки на користь “аеробусу”, хоча в технічних можливостях українсько-російського транспортного літака й нині ніхто не сумнівається. Говорить керівник німецького консорціуму “Ертрак” Ніколас фон Менде, який свого часу представляв інтереси українських літакобудівників у ФРН:
“Ан-124 та Ан-70 – літаки з дуже великим потенціалом. Ан-124 може брати на борт до 150 тонн вантажу і приземлятися на дуже поганих аеродромах, що робить його привабливим для використання в слаборозвинутих країнах та транспортування військових вантажів”, - наголосив Ніколас фон Менде. Для перевезення 80 тонн вантажу з Німеччини до Афганістану АН-124 потребує лише вісім годин з однією посадкою, тоді як військово-транспортним літакам “Трансалл”, які має на озброєнні бундесвер, для цього необхідно два дні. Вони можуть піднімати в повітря лише десять тонн вантажу, а на шляху до Кабула вимушені зробити щонайменше три посадки. Така ситуація є дуже слушною для українського виробника, оскільки він може здавати свої літаки в оренду.
На авіатехніку з Києва покладаються не лише німці. За даними інформаційного агентства AP, в грудні та січні американці брали в оренду найбільший у світі літак АН-225 “Мрія”, що здатний піднімати до 250 тонн вантажу. Цей літак, який поки що існує тільки в єдиному екземплярі, було використано для перевезення продуктів харчування для американських солдатів в Омані та Киргизії. Лише наприкінці минулого року “Мрію” дозволили використовувати з комерційною метою. Незважаючи на всі переваги АНів, українським літакобудівникам поки що так і не вдалося закріпитися на світовому ринку. Керівник німецького консорціуму “Ертрак” Ніколас фон Менде пояснив:
“Кожний виробник, який прагне потрапити на світовий ринок, повинен для цього зробити астрономічні інвестиції. Так, тридцять років тому, коли монополістом на ринку виступала американська компанія “Боінг”, європейський концерн “Аеробус” був змушений вкласти надзвичайно великі гроші в створення системи збуту своїх літаків. При цьому важливу роль відіграли також кредити та державні субсидії. Покупці хочуть мати гарантію, що в будь-якій точці планети вони не матимуть проблем ані з запасними частинами, ані з ремонтом, ані з обслуговуванням літаків. Таких проблем не знає той, хто купив “аеробус” або “боінг”, оскільки в світі існують десятки компаній, які обслуговують ці машини”, - наголосив фон Менде.
Отже, лише за допомогою мільярдних інвестицій у створення широкої сервісної мережі за межами країни українські літаки можна зробити справді приваблими для клієнтів. Ну, а поки що, завод імені Антонова може лише здавати свої літаки в оренду, а не продавати їх, що було б значно вигідніше.
Українські літакобудівники знову отримали можливість продемонструвати на Заході якість та переваги своєї продукції, з якою експерти в міністерстві оборони Німеччини вже добре знайомі. Адже ще зовсім недавно уряд ФРН планував оновити авіапарк бундесверу літаками АН-70. Однак з політичних та економічних міркувань тоді було ухвалено рішення все ж таки на користь “аеробусу”, хоча в технічних можливостях українсько-російського транспортного літака й нині ніхто не сумнівається. Говорить керівник німецького консорціуму “Ертрак” Ніколас фон Менде, який свого часу представляв інтереси українських літакобудівників у ФРН:
“Ан-124 та Ан-70 – літаки з дуже великим потенціалом. Ан-124 може брати на борт до 150 тонн вантажу і приземлятися на дуже поганих аеродромах, що робить його привабливим для використання в слаборозвинутих країнах та транспортування військових вантажів”, - наголосив Ніколас фон Менде. Для перевезення 80 тонн вантажу з Німеччини до Афганістану АН-124 потребує лише вісім годин з однією посадкою, тоді як військово-транспортним літакам “Трансалл”, які має на озброєнні бундесвер, для цього необхідно два дні. Вони можуть піднімати в повітря лише десять тонн вантажу, а на шляху до Кабула вимушені зробити щонайменше три посадки. Така ситуація є дуже слушною для українського виробника, оскільки він може здавати свої літаки в оренду.
На авіатехніку з Києва покладаються не лише німці. За даними інформаційного агентства AP, в грудні та січні американці брали в оренду найбільший у світі літак АН-225 “Мрія”, що здатний піднімати до 250 тонн вантажу. Цей літак, який поки що існує тільки в єдиному екземплярі, було використано для перевезення продуктів харчування для американських солдатів в Омані та Киргизії. Лише наприкінці минулого року “Мрію” дозволили використовувати з комерційною метою. Незважаючи на всі переваги АНів, українським літакобудівникам поки що так і не вдалося закріпитися на світовому ринку. Керівник німецького консорціуму “Ертрак” Ніколас фон Менде пояснив:
“Кожний виробник, який прагне потрапити на світовий ринок, повинен для цього зробити астрономічні інвестиції. Так, тридцять років тому, коли монополістом на ринку виступала американська компанія “Боінг”, європейський концерн “Аеробус” був змушений вкласти надзвичайно великі гроші в створення системи збуту своїх літаків. При цьому важливу роль відіграли також кредити та державні субсидії. Покупці хочуть мати гарантію, що в будь-якій точці планети вони не матимуть проблем ані з запасними частинами, ані з ремонтом, ані з обслуговуванням літаків. Таких проблем не знає той, хто купив “аеробус” або “боінг”, оскільки в світі існують десятки компаній, які обслуговують ці машини”, - наголосив фон Менде.
Отже, лише за допомогою мільярдних інвестицій у створення широкої сервісної мережі за межами країни українські літаки можна зробити справді приваблими для клієнтів. Ну, а поки що, завод імені Антонова може лише здавати свої літаки в оренду, а не продавати їх, що було б значно вигідніше.
