Київ, 28 січня 2002 - Стаття професора В.Литвина і висловлені в ній теоретичні думки з приводу громадянського суспільства отримала широкий резонанс. Активне обговорення в мас-медіа, скорше елітарно-популярних, ніж масових, а також в Інтернеті свідчить про значимість теми.
Різка критика основних положень статті, - головним чином заперечення ролі громадянського суспільства в політичному й економічному поступі, - достатньо обгрунтована.Попри цю зважену критику, пролунало вже декілька голосів зі звинуваченням пана професора у плагіаті, - порівняння його роботи з опу,лікованою у 1999 році в американському журналі Foreign Policy статею Томаса Каротерса “Громадянське суспільство.Подумаємо ще раз”.
Важливість дискусії безперечна.
До дискусії, викликаної статтею професора В.Литвина, долучилися, зокрема, президент Центру імені Разумкова Анатолі
й Гриценко, голова правління Міжнародного фонду “Відродження” Григорій Немиря та багато інших. Додати до сказаного шановними опонентами пана Литвина можна небагато. Проте хочеться звернути увагу ось на що. – На те, яке надзавдання опублікованого паном Литвиним матеріалу є основним. Очевидно, цим надзавданням була спроба довести, що демократизація не є основною складовою трансформації України у цивілізоване суспільство. І – виправдати відмову України від демократичного шляху розвитку.
Ту аксіому, що основою демократії є громадянське суспільство, пан Литвин майже спростовує, - вважаючи, що економіку можна підняти і без демократизації суспільства, громадянське суспільство було б у цьому хіба перешкодою. Цитую: “За високого стандарту життя у громадян є час і гроші для громадського навантадження,Але вбачати причинно-наслідковий зв”язок між розквітом громадянського суспільства і розквітом економіки – означає піддаватися самообману”, - кінець цитати.
Навіщо пану професору намагання виправдовувати авторитарну модель влади? Чи не для того, щоб натякнути на необхідність сильної руки і мудрість володаря такої руки, який сам зробить усіх щасливими, не треба тільки заважати йому якимись там потугами демократизації? Як свідчить історія, найбільшими критиками ідеї громадянського суспільства у минулому столітті були Альфред Розенберг, головний ідеолог Гітлера, та Михайло Суслов - головний ідеолог КПРС. З того часу знову підтвердилася аксіома про те, що громадянське суспільство – це найефективніший запобіжник, захист проти тоталітаризму. Ігноруючи цю аксіому, пан Литвин, здається, не бере до уваги того, що від авторитаризму до тоталітаризму відстань дуже коротка. І не помічає, або ж не хоче помічати, що авторитарна система в Україні вже діє і захисту не потребує. Інститути громадянського суспільства не розвинуті, паростки притлумлюються на корені, економічних свобод немає, а без таких свобод ринкові реформи – фікція.
Про яку тоді йдеться “деміфологізацію” громадянського суспільства? - за висловом пана професора Литвина це означає – цитую – “спробу повернути його з хмарин на землю. І зробити тим самим термін придатним до використання.” – кінець цитати. Чи така “деміфологізація” означає й деміфологізацію таких понять, як демократія, цивілізація, прогрес?
Різка критика основних положень статті, - головним чином заперечення ролі громадянського суспільства в політичному й економічному поступі, - достатньо обгрунтована.Попри цю зважену критику, пролунало вже декілька голосів зі звинуваченням пана професора у плагіаті, - порівняння його роботи з опу,лікованою у 1999 році в американському журналі Foreign Policy статею Томаса Каротерса “Громадянське суспільство.Подумаємо ще раз”.
Важливість дискусії безперечна.
До дискусії, викликаної статтею професора В.Литвина, долучилися, зокрема, президент Центру імені Разумкова Анатолі
й Гриценко, голова правління Міжнародного фонду “Відродження” Григорій Немиря та багато інших. Додати до сказаного шановними опонентами пана Литвина можна небагато. Проте хочеться звернути увагу ось на що. – На те, яке надзавдання опублікованого паном Литвиним матеріалу є основним. Очевидно, цим надзавданням була спроба довести, що демократизація не є основною складовою трансформації України у цивілізоване суспільство. І – виправдати відмову України від демократичного шляху розвитку.
Ту аксіому, що основою демократії є громадянське суспільство, пан Литвин майже спростовує, - вважаючи, що економіку можна підняти і без демократизації суспільства, громадянське суспільство було б у цьому хіба перешкодою. Цитую: “За високого стандарту життя у громадян є час і гроші для громадського навантадження,Але вбачати причинно-наслідковий зв”язок між розквітом громадянського суспільства і розквітом економіки – означає піддаватися самообману”, - кінець цитати.
Навіщо пану професору намагання виправдовувати авторитарну модель влади? Чи не для того, щоб натякнути на необхідність сильної руки і мудрість володаря такої руки, який сам зробить усіх щасливими, не треба тільки заважати йому якимись там потугами демократизації? Як свідчить історія, найбільшими критиками ідеї громадянського суспільства у минулому столітті були Альфред Розенберг, головний ідеолог Гітлера, та Михайло Суслов - головний ідеолог КПРС. З того часу знову підтвердилася аксіома про те, що громадянське суспільство – це найефективніший запобіжник, захист проти тоталітаризму. Ігноруючи цю аксіому, пан Литвин, здається, не бере до уваги того, що від авторитаризму до тоталітаризму відстань дуже коротка. І не помічає, або ж не хоче помічати, що авторитарна система в Україні вже діє і захисту не потребує. Інститути громадянського суспільства не розвинуті, паростки притлумлюються на корені, економічних свобод немає, а без таких свобод ринкові реформи – фікція.
Про яку тоді йдеться “деміфологізацію” громадянського суспільства? - за висловом пана професора Литвина це означає – цитую – “спробу повернути його з хмарин на землю. І зробити тим самим термін придатним до використання.” – кінець цитати. Чи така “деміфологізація” означає й деміфологізацію таких понять, як демократія, цивілізація, прогрес?
