Прага, 29 січня 2002 – Скандал навколо плагіату голови президентської адміністрації в Україні Володимира Литвина до межі загострив проблему побудови громадянського суспільства у цій державі Східної Європи. Чого лише варті слова академіка, професора і представника президентської влади про те, що «ми ще не стоїмо на шляху побудови громадянського суспільства».
Держава, народ і громадянські інститути України – що можна сказати про ці складові політичного життя і перспективи громадянського суспільства? Варто насамперед звернути увагу на такі резонансні справи, як справа Ґонґадзе, як касетний скандал номер один, серія вбивств на замовлення, корупційні скандали і таке інше. І вони дійсно підтверджують слова голови президентської адміністрації про відсутність громадянського суспільства в Україні. Сам Володимир Литвин свідчить про відсутність основних рис громадянського суспільства і про утробний стан його розвитку.
Правда, він уникнув відповіді на питання, хто ж винен, хто заважає розвиткові громадянського суспільства. А ми знаємо, що за наявності держави і відсутності дієвих громадянських інституцій влада намагатиметься підміняти функціонування нормальних демократичних установ суспільства. Тобто завжди існує загроза наступу держави на громадянське суспільство, хоча б існувало б воно і в утробному стані. Саме така ситуація нині й склалася в Україні. Влада хоче деформувати, ще перед народженням, основні риси громадянського суспільства.
Тому й не дивна селянська, прагматична позиція лідера одного із провідних політичних блоків України щодо такого суспільства. Тобто Володимир Литвин уважає, що громадянські суспільства бувають або добрі, або погані… Якщо воно влаштовує авторитарну владу і не втручається у її внутрішні справи, то таке суспільство варто підтримувати, а якщо громадянське суспільство неслухняне, то тоді його варто поставити на місце, так як Ґонґадзе, чи Гетьмана, чи Александрова, чи демократичні установи, що перебувають лише у зародку, і робити це слід брутально, не зважаючи на проголошену конституцією свободу особистості, захист приватного життя громадянина і таке інше.
Практика суспільного життя України явно ілюструє відсутність суспільства вільних громадян, котрі незалежні від державних інституцій, але співпрацюють із ними з метою встановлення високого рівня розвитку людських прав і гарантій вільного вибору тих чи інших форм економічного і політичного буття в державі. Рівноправна співпраця громадян і держави можлива лише за умов високого рівня розвитку демократичних інститутів, а якщо таких немає і судово-правова система підпорядкована державному телефонові, то після десяти років незалежності держави йдеться про засилля авторитарного режиму.
Якби факт безсоромного плагіату вищого державного чиновника з професорським дипломом був зафіксований у громадянському суспільстві, то наслідки демократії були б блискавичними – втрата посади, солідне судове відшкодування за порушення авторських прав і повне відлучення від наукового та громадського життя, тобто повний крах і ганьба. Але в Україні такий посадовець каже, що «це звичайна похибка, вона була задумана». Та похибка для арифмометра, а не для плагіату! Питається, для чого? Для того, щоб іще раз познущатися над байдужими до громадянського суспільства громадянами і показати всесилля авторитарної системи? Якщо це так, то тоді можна сказати такому громадянському суспільству про владу, з селянської позиції Володимира Литвина, як той дядько, що купив на базарі тухлі яйця: «бачили очі, що купували, тепер їжте, щоб вам повилазило».
Держава, народ і громадянські інститути України – що можна сказати про ці складові політичного життя і перспективи громадянського суспільства? Варто насамперед звернути увагу на такі резонансні справи, як справа Ґонґадзе, як касетний скандал номер один, серія вбивств на замовлення, корупційні скандали і таке інше. І вони дійсно підтверджують слова голови президентської адміністрації про відсутність громадянського суспільства в Україні. Сам Володимир Литвин свідчить про відсутність основних рис громадянського суспільства і про утробний стан його розвитку.
Правда, він уникнув відповіді на питання, хто ж винен, хто заважає розвиткові громадянського суспільства. А ми знаємо, що за наявності держави і відсутності дієвих громадянських інституцій влада намагатиметься підміняти функціонування нормальних демократичних установ суспільства. Тобто завжди існує загроза наступу держави на громадянське суспільство, хоча б існувало б воно і в утробному стані. Саме така ситуація нині й склалася в Україні. Влада хоче деформувати, ще перед народженням, основні риси громадянського суспільства.
Тому й не дивна селянська, прагматична позиція лідера одного із провідних політичних блоків України щодо такого суспільства. Тобто Володимир Литвин уважає, що громадянські суспільства бувають або добрі, або погані… Якщо воно влаштовує авторитарну владу і не втручається у її внутрішні справи, то таке суспільство варто підтримувати, а якщо громадянське суспільство неслухняне, то тоді його варто поставити на місце, так як Ґонґадзе, чи Гетьмана, чи Александрова, чи демократичні установи, що перебувають лише у зародку, і робити це слід брутально, не зважаючи на проголошену конституцією свободу особистості, захист приватного життя громадянина і таке інше.
Практика суспільного життя України явно ілюструє відсутність суспільства вільних громадян, котрі незалежні від державних інституцій, але співпрацюють із ними з метою встановлення високого рівня розвитку людських прав і гарантій вільного вибору тих чи інших форм економічного і політичного буття в державі. Рівноправна співпраця громадян і держави можлива лише за умов високого рівня розвитку демократичних інститутів, а якщо таких немає і судово-правова система підпорядкована державному телефонові, то після десяти років незалежності держави йдеться про засилля авторитарного режиму.
Якби факт безсоромного плагіату вищого державного чиновника з професорським дипломом був зафіксований у громадянському суспільстві, то наслідки демократії були б блискавичними – втрата посади, солідне судове відшкодування за порушення авторських прав і повне відлучення від наукового та громадського життя, тобто повний крах і ганьба. Але в Україні такий посадовець каже, що «це звичайна похибка, вона була задумана». Та похибка для арифмометра, а не для плагіату! Питається, для чого? Для того, щоб іще раз познущатися над байдужими до громадянського суспільства громадянами і показати всесилля авторитарної системи? Якщо це так, то тоді можна сказати такому громадянському суспільству про владу, з селянської позиції Володимира Литвина, як той дядько, що купив на базарі тухлі яйця: «бачили очі, що купували, тепер їжте, щоб вам повилазило».
