Єрусалим, 30 січня 2002 – Ясир Арафат протестує проти репатріації до Ізраїлю сотень тисяч євреїв та їхніх нащадків, які прибувають туди згідно з законом про повернення. Йдеться про саму суть ізраїльської демократії, де національний момент суперечить принципові повної демократичності для людей усіх національностей. Держава Ізраїль створена 1948 року як єдина у світі єврейська національна держава – на землі стародавнього Ізраїлю. Внаслідок арабсько-ізраїльських війн сотні тисяч арабів Ізраїлю стали втікачами й опинилися в сусідніх арабських державах та інших реґіонах. Тепер під час палестинсько-ізраїльських переговорів Арафат вимагає повернення чотирьох мільйонів арабів до Ізраїлю, хоча Палестинська автономія, що стане незалежною державою рано чи пізно, теж могла б їх прийняти.
Арафат зазначає, що останніми роками з країн СНД до Ізраїлю прибувають сотні тисяч не-євреїв. Отож Ізраїль у будь-якому разі не буде мати чисто єврейського характеру. Чому б не прийняти також палестинських арабів, які мають не менше, ніж іноземці, право на цю землю, з якої вони походять?
У Палестинській хартії, тобто її конституції, прямо мовиться про ліквідацію єврейської держави Ізраїль і перетворення її на світську арабську державу Палестина, звідки більшість євреїв буде викинуто, а невеличка їх частина буде існувати як терпима релігійна меншина. Ясна річ, що уряд Ізраїлю ніколи не погодиться на національне самовбивство. Переселяючи сюди мільйони арабів, Ізраїль своїми руками виконає ворожий план Арафата.
Усі без винятку єврейські політичні сили в Ізраїлі виступають проти намірів Ясира Арафата. Уряд Ізраїлю допустив донині переселення сюди десятків тисяч арабів у рамках возз’єднання сімей. Інші десятки тисяч одружуються з арабами – громадянами Ізраїлю та отримують без перешкод громадянство. Безперечно, дискримінаційна практика уряду Ізраїлю щодо репатріації мільйонів арабів не є найпривабливішою рисою ізраїльської демократії. Одначе, щоб вижити, національна держава повинна себе захищати.
Арафат зазначає, що останніми роками з країн СНД до Ізраїлю прибувають сотні тисяч не-євреїв. Отож Ізраїль у будь-якому разі не буде мати чисто єврейського характеру. Чому б не прийняти також палестинських арабів, які мають не менше, ніж іноземці, право на цю землю, з якої вони походять?
У Палестинській хартії, тобто її конституції, прямо мовиться про ліквідацію єврейської держави Ізраїль і перетворення її на світську арабську державу Палестина, звідки більшість євреїв буде викинуто, а невеличка їх частина буде існувати як терпима релігійна меншина. Ясна річ, що уряд Ізраїлю ніколи не погодиться на національне самовбивство. Переселяючи сюди мільйони арабів, Ізраїль своїми руками виконає ворожий план Арафата.
Усі без винятку єврейські політичні сили в Ізраїлі виступають проти намірів Ясира Арафата. Уряд Ізраїлю допустив донині переселення сюди десятків тисяч арабів у рамках возз’єднання сімей. Інші десятки тисяч одружуються з арабами – громадянами Ізраїлю та отримують без перешкод громадянство. Безперечно, дискримінаційна практика уряду Ізраїлю щодо репатріації мільйонів арабів не є найпривабливішою рисою ізраїльської демократії. Одначе, щоб вижити, національна держава повинна себе захищати.
