Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 19:21

На четвертий парламент поклали око журналісти


На четвертий парламент поклали око журналісти

Київ, 1 лютого 2002 - Однією з особливостей цих парламентських виборів є масовий ісход журналістів до Верховної Ради. Назву лише “акул пера”, які потрапили до перших п’ятірок. В’ячеслав Піховшек – Демократичний Союз, Володимир Кацман став Зеленим екологом, Микола Ситник на псевдо “Вересень” серед лідерів Команди озимого покоління. Навіть Валерій Лапікура, який упродовж останніх років лив суцільний бруд на чинний парламент, туди ж балотується за списком Всеукраїнської партії трудящих.

Що журналісти забули в парламенті? Розмірковує президент Українського медіа-клубу Сергій Набока:

Дійсно, ці вибори відрізняються від усіх попередніх ще й тим, що у перших струнких та красивих лавах багатьох блоків хвацько крокують до депутатської кнопочки різноманітні стрункі й красиві журналісти, чи, радше, те, що від них лишилося після багаторічної й напруженої праці на невдячній ниві масової інформації. Олена Роміна, Вересень, Лапікура, Піховшек і ще низка імен, які менше скажуть глядачам ТБ, а більше, скажімо, читачам газет "Столічниє новості" чи "Кієвскій тєлєґраф". Є головні редактори, є й не дуже головні. Але саме на ці вибори у душах багатьох журналістів прокинулося бажання попрацювати над створенням, обговоренням та ухваленням доленосних законів. Чому саме зараз?

Журналісти - народ непосидючий, мобільний і залюблений у зміни. Колись, за старого режиму, більшість пишучих змінювала місце роботи, редакцію та й улюблений жанр приблизно раз на п"ять років. Таке вже шило в одному місці, чи що. Часи змінилися. Але не змінився фах, який і далі вимагає непосидючих, прудких, окастих, зубатих, язикатих, вухатих та стрибучих. Минуло понад десять років відтоді, як нинішні кандидати від журналістики відчули солодкий смак свободи слова. І смак цей трохи вже не той…

І от коли не аж так багато можливостей сказати усе, що думаєш - бо треба або зберігати бодай позірну об’єктивність, або відпрацьовувати чималі гроші з конкретного політичного капшучка, коли знаєш аж надто багато із залаштункових політичних інтриґ (а сказати про це або ніде, або страшно, коли немає можливости професійного зростання) люди змінюють фах. Для когось це гра, для когось - новий спосіб прохарчуватися. Для інших - новий журналістський досвід. А й дійсно, журналістові, а надто такому, який з більшістю політиків давно знається особисто і політологію вивчав не з книжок, а на практиці, сам Бог велів би змінити перо й мікрофон на крісло й кнопку.

З журналістами, які досить масово цієї передвиборчої кампанії зібралися до парламенту, розмовляла моя колега Юлія Жмакіна:

В усіх цих відомих в Україні журналістів, які тепер є ще й кандидатами у народні депутати, виявилося цілих два спільних моменти. Вони не збираються полишати журналістику (навіть у разі отримання депутатського значка) і у парламенті усі вони працюватимуть над наповненням реальним змістом поняття “свобода слова”. Говорить В’ячеслав Піховшек:

“Можна в іронічному сенсі сприймати мою роботу в парламенті...Я хочу дещо зробити стосовно стану свободи преси в Україні”.

Микола Вересень припустив, що такий масовий похід відомих журналістів до парламенту може ні до чого не призвести:

“Я колись говорив з адвокатами і запитував: Чи можна довести цензуру? Після півтори години розмови стало зрозуміло, що не можна. Тобто механізму, яким чином можна імплементувати в Конституцію заборону цензури – немає”.

Володимир Кацман про журналістів у парламенті та власну місію там:

“Коли до парламенту йдуть тільки юристи, історики або інженери то це не є дуже добре. Якщо казати, конкретно, чому я збираюся іти до парламенту, то мені здається, що я можу допомогти і підказати в царині свободи слова”

Про свою парламентську мрію говорить Микола Княжицький:

“Я вирішив балотуватися по тому округу, де я народився, щоб реалізувати тут декілька програм по медицині і освіті. Я запропонував, щоб усі кандидати в депутати від Львівщини, взяли на себе зобов’язання подати законопроекти, які будуть захищати українську культуру на телебаченні”.

Тепер від журналістів у політиці перейдемо до журналістів про політику. Комітет з моніторингу свободи преси в Криму оприлюдним результати свого дослідження. За його даними, доступ до преси мають, переважно, комуністи, “За єдину Україну” і “Русскій блок”. Детальніше наш кореспондент Володимир Притула з Симферополя:

Уже перші тижні виборчої кампанії свідчать, що в Криму не всі її учасники мають вільний доступ до місцевих засобів масової інформації. За даними Комітету з моніторингу свободи преси в Криму, який у січні проводить моніторинг 4-х провідних щоденних кримських газет, деякі політичні діячі і політичні партії та блоки перебувають у привілейованому становищі у порівнянні з іншими, коли мова йде про використання ними засобів масової інформації Криму. Причому, виглядає так, що кримські начальники, недовго думаючи, поділили між собою місцеві мас-медіа.

За даними Комітету, парламентська газета “Кримскіє ізвестія” і формально незалежна “Кримская правда” надають перевагу і, відповідно, інформаційну підтримку місцевому спікеру, комуністу Леоніду Грачу та Компартії. Назву лише деякі цифри. За перші чотири тижні січня “Кримскіє ізвєстія” писали про Леоніда Грача 82 рази (абсолютний рекорд!), в той час як про прем’єра, “трудовика” Валерія Горбатова – тричі, а про представника Президента України в Криму, аграрія Анатолія Корнійчука – лише один раз. Схожа картина і в “Кримской правдє”, яка про комуніста Грача писала 19 разів, а Компартії – присвятила 8 гарних матеріалів. Крім того, “Кримская правда” також симпатизує “Русскому блоку”, про якого писала 7 разів. Для порівняння – блок Юлії Тимошенко ця наче незалежна газета згадала двома маленькими замітками, і це – майже за весь місяць.

Урядове видання “Кримская газєта” у порівнянні з двома вище названими – майже взірець адміністративної толерантності. Але й ця газета надає перевагу своєму фактичному господарю. Про Валерія Горбатова тут 19 згадок, а про блок “За єдину Україну” – 9, причому, всі – у позитивному контексті.

У газеті “Кримскоє врємя” – більш-менш рівний підхід до висвітлення передвиборчого життя Криму та України. Втім, і тут проглядаються політичні симпатії її господаря, який, схоже, не дуже любить комуністів і Віктора Ющенка. А тому значна частина публікацій у цій газеті про КПУ і блок “Наша Україна” – негативні.

Висновок Комітет пропонує один – поки що кримські щоденні видання не дають рівного доступу на свої шпальти усім учасникам виборчих перегонів, а лише тим, які наближені до влади, і, взагалі, їхне висвітлення передвиборчої кампанії далеке від об’єктивного. У кримчан небагато можливостей отримати достовірну та об’єктивну інформацію про всіх суб’єктів виборчого процесу. Втім, навряд чи ця ситуація зміниться і після 9 лютого, коли закон дозволить агітацію.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG