Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 12:45

Минуло де десять, де дванадцять років з часу, коли в посткомуністичних країнах була відновлена демократія. А їй, цій демократії, досі властиві соціалістичні риси


Минуло де десять, де дванадцять років з часу, коли в посткомуністичних країнах була відновлена демократія. А їй, цій демократії, досі властиві соціалістичні риси

Варшава, 5 лютого 2002 - Значна частина суспільства і далі мислить за принципами комуни, будучи свято переконаною, що треба платити тим, хто тяжко працює, навіть, якщо нема результату праці, що треба дати тим , хто потребує. І причина таких явищ, які несуть у собі небезпеку для стабільності у підтримці реформаторських урядів , полягає у тому, що демократія у посткомуністичних країнах будувалася не на основі ринкової економіки, а навпаки – ринкова економіка будується на фундаментах демократичного суспільства.

У Польщі ця тема дуже актуальна і важлива, оскільки аналітики вже зауважили певні закономірності розвитку демократичних процесів у цій країні. Наприклад, відомий політолог Вітольд Гадовскі у статті “Як впровадити реформи і втриматися при цьому при владі” підкреслює такий суттєвий момент політичного життя Польщі – жоден уряд, який пробував продовжувати реформи, не мав досі у Польщі тривалої підтримки суспільства.У старих демократіях, пише Вітольд Гадовскі, вердикт ринку має свою вагу. З ним можна дискутувати, але його неможливо підважити. У Польщі – навпаки. Велика частина суспільства мислить старими категоріями на кшталт : “Йому треба дати, бо він тяжко працює”. До речі під диктатом цієї частини суспільства, який виражався в масових акціях протесту за уряду Єжі Бузека, правляча тоді права коаліція наробила багато помилок. І та величезна дірка в бюджеті, яку має нині Польща, - це результат того,що уряд піддався тискові тієї частини суспільства, яка не визнає англосакської засади про те, що не буває дармового ланчу. Польське суспільство і справді ще далеке від мислення категоріями ринку. І та форма демократії, яка в цій країні існує , характеризується масовими проявами прагнення, насамперед, соціальної справедливості, яку у Польщі багато хто розуміє приблизно так, як в Україні – плати, бо я працюю, не зважаючи на те, чи праця дає результат.Дай мені, бо я не маю і т.д.

Польські політологи, і зокрема, Вітольд Гадовскі, про якого ми вже згадували, зауважують цікаві явища у польській демократії – сформований у результаті параламентських виборів уряд , який би він не був – лівий – правий-центристський , має в Польщі таку саму долю. Спочатку його гаряче підтримує суспільство.Після трьох місяців спадають рейтинги. А потім уже – від любові до ненависті – один крок. І що цікаво, виборець ненавидить уряд за те, за що любив тих, кого обирав .Бо уряд хоче продовжити реформи, які, щоб дали результат, треба завершити. Але завершити їх, проводячи при цьому відповідну макроекономічну політику, не дають ті ж виборці, бо вони дуже швидко розчаровуються тими, кого обирають .Наприклад, Союз Лівиці Демократичної у Польщі, який прийшов до влади у результаті виборів, що відбулися минулорічної осені, себто, всього кілька років тому , вже відчуває холод і розчарування збоку тих, хто їх вибирав. А прем’єр Міллєр вже на сотий день свого правління мав спадаючий рейтинг.У чому ж таємниця такої поведінки польського суспільства, такої короткої любові до своїх обранців, - запитують польські політологи. І доходять втисновку, що можливо, так діється, бо посткомуністичні суспільства будували демократію не на основі ринкової економіки, не поступово впроваджуючи чергові демократичні інституції, а навпаки. На основі демократичних інституцій, впроваджених блискавично, може навіть з поспіхом, розвивалася ринкової економіки. Такий тип демократичного суспільства ми б зважилися назвати скороспілими демократіями. І характерні їм риси, мабуть, властиві для всіх посткомуністичних держав.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG