Єрусалим, 7 лютого 2002 – Товариство українсько-єврейських зв’язків уже кілька разів упродовж останніх двадцяти років рекомендувало меморіальній установі Яд Вашем надати митрополитові Греко-католицької церкви Андрієві Шептицькому звання Праведника народів світу. Митрополит Шептицький сам урятував від голокосту кількох євреїв, а в монастирях знайшли притулок близько сотні єврейських дітей. Одначе з політичних причин цього звання митрополитові Шептицькому дотепер не дали.
Виступаючи на прилюдному диспуті на цю тему, голова товариства українсько-єврейських зв’язків Яків Сусленський навів факти, що свідчать на користь найшвидшого позитивного вирішення цього питання. Його підтримала більшість присутніх, серед них львівський історик пан Гальстон, добре обізнаний із фактами.
Із протилежною думкою виступив єрусалимський історик Симон Швейбіш, який упродовж років працював у меморіальній установі Яд Вашем. Він твердив, що Шептицький був пов’язаний не тільки з мельниківцями, але й із фашистськими окупантами України. Шептицький, мовляв, зустрів хлібом-сіллю німців, благословив батальйон Нахтіґаль після кривавого погрому, що влаштував у Львові цей батальон і таке інше.
Опоненти Швейбіша вказували на те, що, рятуючи у Святоюрському монастирі євреїв, Шептицький наражав себе та свою церкву на небезпеку. Шість разів німці обшукували монастир. Гімлер мав намір заарештувати Шептицького як українського націоналіста, проте не зробив цього з огляду на можливий протест віруючих.
І брат митрополита Шептицького Климентій, і п’ятеро інших ченців одержали звання Праведників народів світу.
Учасники диспуту, на якому був присутній перший секретар посольства України в Тель-Авіві Володимир Плачинда, вирішили звернутися знов у цій справі до меморіальної установи Яд Вашем.
Виступаючи на прилюдному диспуті на цю тему, голова товариства українсько-єврейських зв’язків Яків Сусленський навів факти, що свідчать на користь найшвидшого позитивного вирішення цього питання. Його підтримала більшість присутніх, серед них львівський історик пан Гальстон, добре обізнаний із фактами.
Із протилежною думкою виступив єрусалимський історик Симон Швейбіш, який упродовж років працював у меморіальній установі Яд Вашем. Він твердив, що Шептицький був пов’язаний не тільки з мельниківцями, але й із фашистськими окупантами України. Шептицький, мовляв, зустрів хлібом-сіллю німців, благословив батальйон Нахтіґаль після кривавого погрому, що влаштував у Львові цей батальон і таке інше.
Опоненти Швейбіша вказували на те, що, рятуючи у Святоюрському монастирі євреїв, Шептицький наражав себе та свою церкву на небезпеку. Шість разів німці обшукували монастир. Гімлер мав намір заарештувати Шептицького як українського націоналіста, проте не зробив цього з огляду на можливий протест віруючих.
І брат митрополита Шептицького Климентій, і п’ятеро інших ченців одержали звання Праведників народів світу.
Учасники диспуту, на якому був присутній перший секретар посольства України в Тель-Авіві Володимир Плачинда, вирішили звернутися знов у цій справі до меморіальної установи Яд Вашем.
