Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 20:30

Ухвалення базового законопроекту судово-правової реформи в Україні


Ухвалення базового законопроекту судово-правової реформи в Україні

Київ, 8 лютого 2002 – Верховна Рада України впродовж останньої, дев’ятої, сесії повинна зосередитися на ухваленні законопроектів, які б реформували судово-правову систему України. На цьому наголосив спікер парламенту Іван Плющ під час відкриття сесії. Схоже, що заклики і декларації втіляться в життя – адже парламентарі ухвалили законопроект про судовий устрій України. Це фундаментальний документ із реформування судової гілки влади.

Законопроект про судовий устрій України був, безумовно, ахіловою п’ятою парламенту. Чотири роки поспіль над документом безперервно дискутували найкращі юридичні мужі Верховної Ради й усієї України. Принаймні разів зо п’ять законопроект повністю переробляли.

Але не можна сказати, що його ухвалення є результатом виваженої юридичної думки – це просто черговий компроміс представників пропрезидентських фракцій із лівими фракціями. І, певна річ, іще один політичний дивіденд для перших напередодні виборів.

Документ визначає вимоги щодо реформування корпусу професійних суддів, передбачає суддівське самоврядування, запровадження спеціалізованих судів, встановлення системи судів загальної юрисдикції. Окрім усього іншого, запроваджується інститут народних засідателів та суд присяжних.

Однак народні депутати-юристи, які мають чималий стаж і як законодавці, і як фахівці, не мають оптимізму стосовно законопроекту про судовий устрій. Ігор Коліушко наголосив, зокрема, що документ не передбачає реформування Верховного Суду – внаслідок чого залишається система, за якою Верховний Суд вирішуватиме справи по-своєму, незважаючи на касаційні та апеляційні інстанції. За словами пана Коліушка, не виписана модель адміністративних судів, вони лише задекларовані; за умов незахищеності людей від чиновництва це нонсенс.

На ще одній вагомій, і чи не головній, недоробці наголошує Ігор Коліушко: «Дуже контроверсійним є закладений у цьому законі порядок призначення голів судів та їхніх заступників: за ними залишаються значні повноваження, ба більше – вони навіть не наділяються обов’язковими повноваженнями розглядати справи як звичайні судді, тобто керівники і заступники судів будуть лише керувати. У цьому є дві небезпеки. Голова Верховного Суду в такий спосіб узурпує в своїх руках величезну владу – ця людина матиме величезний вплив на судову владу в Україні. А крім того, відомі факти, коли президент, незважаючи на конституційні приписи призначати когось за поданням, робить це постфактум, вирішуючи таким чином усі питання одноособово. Це другий бік небезпеки, яка може бути».

До речі, комітет із правової політики так і не розглянув пропозицію, щоб суддів призначав міністр юстиції за поданням ради суддів. На думку пана Коліушка, це дозволило б контролювати міністра юстиції – і з боку парламенту, і з боку Президента, і з боку громадськості.

Народний депутат, колишній генеральний прокурор Віктор Шишкін уважає закон про судоустрій несистемним. Він потребує ухвалення ще цілої низки супутних законів, каже пан Шишкін. Окрім цього, він містить такий рудимент минулого, як військові суди, що суперечить Конституції.

Стосовно ж розширень повноважень президента Віктор Шишкін сказав: «Сьогодні залицяння перед президентом з погляду дати йому можливість через закон призначати на керівні посади суддів є антиконституційною дією – тому що повноваження президента чітко виписані у 106-й статті Конституції і поширеному тлумаченню не підлягають. А цим законом ми поширюємо права президента».

Як бачимо, закон про судоустрій містить серйозні вади. І виправити їх уже неможливо. Втім, це те, що властиво депутатському корпусові – спочатку ухвалити документ, а потім подумати: що ж ми наробили?

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG