Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 23:50

Український геній Памфил Юркевич народився 175 років тому на Полтавщині


Український геній Памфил Юркевич народився 175 років тому на Полтавщині

Прага, 8 лютого 2002 – Його обличчя ледь видніється на єдиній уцілілій фотографії серед групи студентів і викладачів Київської академії, яка була зроблена перед від’їздом Памфила Юркевича до Москви восени 1861-го. Так і сьогодні з його філософською спадщиною – вона ще ледь на початку осмислення в українській філософії. Але його «філософія серця», вчення про гармонію розуму і добра, дуже співзвучна з намаганням нинішніх інтелектуалів світу шукати вихід із загрозливого стану протистояння та ненависті, що охопили сучасну цивілізацію, котра забула про серце у прагматичній гонитві за «чистоганом», за золотим ідолом.

У 33 роки Памфил Юркевич очолює кафедру найстарішого російського університету, у 47 років він помирає усіма забутий без слухачів, без аудиторії. А частина його рукописів дивом уціліла і лише останнім часом, через понад сотню років, стає предметом уваги дослідників та видавців.

Памфил Данилович Юркевич народився в лютому 1827 року в Полтавській губернії, село Липляве Золотоноського повіту, у родині священника. Отримав освіту в Полтавській семінарії і мав намір продовжувати навчання в медично-хірургічній академії. Але на вимогу батька у 1847 році стає студентом Київської духовної академії, яку блискуче закінчує у 1851-му і залишається в її стінах для наукової роботи. В 1858-му Памфил Юркевич уже екстраординарний професор, у цей час виходять друком його перші філософські публікації.

Після десятирічної перерви в 1861 році у Московському університеті була відкрита кафедра філософії, і якраз Юркевич, за словами ще одного видатного київського філософа Густава Шпета, виявився “достатньо філософськи підготовленим, щоб зайняти без попереднього закордонного стажування університетську кафедру”.

Відомий російський історик Василь Ключевський згадував, що успіх Памфила Юркевича у Москві був колосальним і заслуженим. Молодий студент Ключевський так був захоплений лекціями українського філософа, що переповідав їх у листах до своїх рідних і друзів. Про популярність Юркевича у Москві писав і український письменник Іван Нечуй-Левицький у романі “Хмари”.

Діяльність Памфила Юркевича була відома за його життя більше з організаційного боку. Він разом зі студентами багато займався перекладами різних філософських творів. Під його редакцією була, зокрема, видана перекладена з німецької “Історія філософії” Альберта Швеґлера.

У 1873 році, після смерті дружини, Памфил Юркевич важко захворів і 4 жовтня 1874 року помер. Похований він був на цвинтарі Данилового монастиря, там, де й його земляк Микола Гоголь. Їхні долі були у чомусь подібними. Бо вже при житті Юркевича так звана демократична періодика, не заглиблюючись у тонкощі його філософської концепції, записала професора-любомудра до лав релігійних реакціонерів.

І лишень пізніше учні Памфила Юркевича, зокрема, відомий російський філософ Володимир Соловйов, відкрили справжній філософський зміст творчості вчителя. Сьогодні вважається, що аналіз філософських систем Платона і Канта, виконаний Юркевичем, можна оцінювати як один із найглибших в українській і російській філософії. Памфил Юркевич залишив самобутнє вчення, яке стояло на рівні тогочасної західної філософії й водночас було цілком побудовано на глибоких національних традиціях, пов’язаних із Г. Сковородою, М. Гоголем.

Український філософ прагнув збагнути духовне життя людини як вираз неповторності, індивідуальності. Він рішуче відкидав однобічний інтелектуалізм новочасної доби. Ми згадуємо про гармонію гуманізму Юркевича сьогодні ще й тому, що світові явно не вистачає власне доброти. Твердження українського мислителя про розум як лише про вершину духовного життя, яка має корені у серці, у людській природній доброті, – а останнє, на його думку, є основою сутності людини, – стали сьогодні співзвучними зі словами багатьох інтелектулів про явне переважання жорстоких техногенних факторів над сутністю людини.

В умовах загрозливого напруження у світі йдеться про роль людськості, добра, про протиставлення безупинно новим технічним вершкам, які загрожують рівновазі всього живого на Землі, саме гуманістичних ціннностей. Можна лише з гіркотою згадувати, як свого часу прихильники матеріалізму, позитивізму нападали на «ідеалізм» Юркевича і як людству не вистачає саме «філософії серця» в умовах сучасного протистояння, взаємної ненависті і голого прагматизму.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG