Одеса, 8 лютого 2002 – Розмова з Єпископом Одеським та Балтським Паїсієм про стан Української Православної Церкви Київського Патріархату
Ігор Столяров: Я хотів би запитати про Ваше бачення стану УПЦ Київського Патріархату в Одесі. Чи міська влада сприяє розвитку національної Церкви?
Владика Паїсій: Багато чого змінилося за чотири місяці від часу мого призначення митрополитом Одеським та Балтським. Мабуть, Ви знаєте, що в перші дні перебування в Одесі я зустрівся з міським головою Русланом Боделаном і офіційним листом накреслив йому той жахливий стан, у якому, на мою думку, перебуває УПЦ КП в місті Одесі.
Для зміни існуючих реалій ми пропонували реалізувати три основні наші прохання. Перше – це створення можливостей для роботи єпархіального управління, бо це невелике приміщення, де ми нині є, – це і єпархіальне управління, і духовне училище, і мої архиєрейські покої. Це все жахливо контрастує зі станом, у якому є московська Церква, яка дуже вільно користується адміністративним ресурсом, за допомогою якого утворює багато комерційних, ідеологічних структур, має можливість видавати газети за сприяння місцевої влади. Я вже не кажу про те, що всі 99,9 відсотка церковних приміщень належать Московському Патріархатові.
Ми маємо нині в Одесі чотири приміщення. Єдине церковне – це Храм Різдва Христового. Але Ви знаєте, що більша частина храму є без даху, зі стінами, які майже руйнуються внаслідок несприятливих екологічних умов.
На цьому фоні контрастує відбудова Кафедрального Спасо-Преображенського Собору.
Дуже важливо підкреслити, що духовно започаткували відбудову цієї святині саме ми – Українська Православна Церква – Київський Патріархат. У 1995 році ігумен Пантелеймон Бондаревський, який є кліриком нашої Одеської єпархії, встановив хрест, освятив це місце і заклав наріжний камінь відбудови Собору. Тоді не сталося. Тоді ще держава була досить слабка економічно.
Нині відбудова Собору триває. Але нас не лише не запрошують на всі ці заходи. Нам відверто дають зрозуміти, що ми не бажані гості на таких заходах, як телемарафон зі збирання пожертв на Преображенський Собор чи освячення нижнього храму Собору…
Ми перед цими заходами були в мерії, і я особисто мав бесіди з заступником міського голови паном Палієнком.
До речі, пан Палієнко прохав мене вмовити активістів громадського комітету опору “За правду” в Одесі, які Слава Богу що є, не проводити активних дій на захист Київського Патріархату.
Ігор Столяров: Чим, на Вашу думку, пояснити таку позицію міської влади?
Владика Паїсій: Вони, звичайно, розуміють, що є представниками української держави тут. Тому їм, звичайно, буде важко пояснити комусь у Києві або громадській думці, – чому вони все-таки захищають московську Церкву? За покликанням, я думаю, ці люди все-таки мають свої духовні Церкви за межами України. Інакше я не можу пояснити таку діяльність.
Може, впливають іще фінансові кола. Може, особисті відносини, бо ми всі є людьми з минулого, коли панувала виключно російська Церква. Інакше бути не могло. У нас була національна Церква – але вона була знищена…
Ігор Столяров: Може, це відбувається ще й тому, що Московський Патріархат на минулих виборах міського голови підтримав саме Руслана Боделана?
Владика Паїсій: Звичайно, мені було дуже дивно, що в Одеському міськвиконкомі мене прохали як єпископа Церкви закликати молодь не захищати рідну Церкву.
Ігор Столяров: Є надія на те, що ситуація все-таки поліпшиться?
Владика Паїсій: Надія завжди, як Ви знаєте, залишає людину останньою. Тому, як віруюча людина, я не можу не вірити у краще.
Але досвід спілкування нині не дає якихось підстав думати, що буде конструктивний діалог…
Ми повинні подолати цю інерцію повернення до московської Церкви, інерцію іноземності на своїй рідній землі, яка існує сьогодні.
Ігор Столяров: Я хотів би запитати про Ваше бачення стану УПЦ Київського Патріархату в Одесі. Чи міська влада сприяє розвитку національної Церкви?
Владика Паїсій: Багато чого змінилося за чотири місяці від часу мого призначення митрополитом Одеським та Балтським. Мабуть, Ви знаєте, що в перші дні перебування в Одесі я зустрівся з міським головою Русланом Боделаном і офіційним листом накреслив йому той жахливий стан, у якому, на мою думку, перебуває УПЦ КП в місті Одесі.
Для зміни існуючих реалій ми пропонували реалізувати три основні наші прохання. Перше – це створення можливостей для роботи єпархіального управління, бо це невелике приміщення, де ми нині є, – це і єпархіальне управління, і духовне училище, і мої архиєрейські покої. Це все жахливо контрастує зі станом, у якому є московська Церква, яка дуже вільно користується адміністративним ресурсом, за допомогою якого утворює багато комерційних, ідеологічних структур, має можливість видавати газети за сприяння місцевої влади. Я вже не кажу про те, що всі 99,9 відсотка церковних приміщень належать Московському Патріархатові.
Ми маємо нині в Одесі чотири приміщення. Єдине церковне – це Храм Різдва Христового. Але Ви знаєте, що більша частина храму є без даху, зі стінами, які майже руйнуються внаслідок несприятливих екологічних умов.
На цьому фоні контрастує відбудова Кафедрального Спасо-Преображенського Собору.
Дуже важливо підкреслити, що духовно започаткували відбудову цієї святині саме ми – Українська Православна Церква – Київський Патріархат. У 1995 році ігумен Пантелеймон Бондаревський, який є кліриком нашої Одеської єпархії, встановив хрест, освятив це місце і заклав наріжний камінь відбудови Собору. Тоді не сталося. Тоді ще держава була досить слабка економічно.
Нині відбудова Собору триває. Але нас не лише не запрошують на всі ці заходи. Нам відверто дають зрозуміти, що ми не бажані гості на таких заходах, як телемарафон зі збирання пожертв на Преображенський Собор чи освячення нижнього храму Собору…
Ми перед цими заходами були в мерії, і я особисто мав бесіди з заступником міського голови паном Палієнком.
До речі, пан Палієнко прохав мене вмовити активістів громадського комітету опору “За правду” в Одесі, які Слава Богу що є, не проводити активних дій на захист Київського Патріархату.
Ігор Столяров: Чим, на Вашу думку, пояснити таку позицію міської влади?
Владика Паїсій: Вони, звичайно, розуміють, що є представниками української держави тут. Тому їм, звичайно, буде важко пояснити комусь у Києві або громадській думці, – чому вони все-таки захищають московську Церкву? За покликанням, я думаю, ці люди все-таки мають свої духовні Церкви за межами України. Інакше я не можу пояснити таку діяльність.
Може, впливають іще фінансові кола. Може, особисті відносини, бо ми всі є людьми з минулого, коли панувала виключно російська Церква. Інакше бути не могло. У нас була національна Церква – але вона була знищена…
Ігор Столяров: Може, це відбувається ще й тому, що Московський Патріархат на минулих виборах міського голови підтримав саме Руслана Боделана?
Владика Паїсій: Звичайно, мені було дуже дивно, що в Одеському міськвиконкомі мене прохали як єпископа Церкви закликати молодь не захищати рідну Церкву.
Ігор Столяров: Є надія на те, що ситуація все-таки поліпшиться?
Владика Паїсій: Надія завжди, як Ви знаєте, залишає людину останньою. Тому, як віруюча людина, я не можу не вірити у краще.
Але досвід спілкування нині не дає якихось підстав думати, що буде конструктивний діалог…
Ми повинні подолати цю інерцію повернення до московської Церкви, інерцію іноземності на своїй рідній землі, яка існує сьогодні.
