Прага, 13 лютого 2002 — Колишній президент Сербії і Югославії Слободан Милошевич вислухав усі звинувачення, що їх висунув проти нього Міжнародний трибунал у Гаазі. Але для очікуваної великої промови йому в середу часу не вистачило — Милошевич устиг тільки вкотре повторити свою незмінну думку про незаконність цього суду.
Як і очікували, Слободан Милошевич за спосіб захисту собі обрав наступ: він укотре повторив свою давню думку, що незаконні і нинішній процес, і сам його арешт, і взагалі гаазький Трибунал.
Милошевич скористався з думки деяких юристів, що Рада Безпеки ООН, яка створила цей Трибунал 1993 року, не мала на це права. Та оглядачі нагадують, що він сам підписав Дейтонські мирні угоди 1995 року, які передбачають співпрацю з Трибуналом, і тим фактично визнав його.
Милошевич стверджує, що його арешт у Белґраді і видача Трибуналові суперечать югославській Конституції. Дійсно, Конституційний суд Югославії підтвердив це — та й тут Милошевичеві можна нагадати, що він сам домігся був закону, який дозоляв Сербії не виконувати рішення союзних югославських органів, які суперечать інтересам республіки; саме з цього закону й скористався для видачі прем’єр-міністр Сербії Зоран Джінджіч.
Милошевич уважає, що процес над ним упереджений, і його вже проголошено винним і без суду: «Ваше звинувачення влаштувало кампанію в засобах інформації, яку веде через них як паралельний процес, що разом із цим незаконним трибуналом має відіграти роль паралельного “суду Лінча”».
На цьому його перервав суддя Ричард Мей, що головував на засіданні. За його словами, нічого нового в цих скаргах немає: «Із питань, із якими ви вирішили звернутися до нас, ухвалу вже винесено». Звинувачення Милошевича в незаконності Трибуналу було відкинено ще в перебігу попередніх досудових слухань. Тепер, заявив Мей, Милошевичеві погляди на Трибунал у рамках цього процесу «цілковито недоречні».
Це ще не була обіцяна промова Милошевича — він переніс її на четвер, бо в середу до кінця засідання на його слова залишилося менш як півгодини: довше, ніж очікували, тривало почате в вівторок продовження переліку звинувачень.
Милошевич позіхаючи слухав про 43-місячну облогу сербськими військами боснійської столиці Сараєва — найтривалішу в Європі 20-го століття, — яка невпинним насильством повернула мешканців міста в середньовіччя, про систематичний розстріл сербськими ж бійцями понад 7 тисяч мусульманських чоловіків і підлітків у боснійській Сребрениці — що прокурор Джофрі Найс назвав найбільшою різаниною в Європі від Другої світової війни, про вигнання 800 тисяч несербського населення Косова — близько третини мешканців краю — і вбивство там іще не встановленої кількості осіб. Тут Найс відкинув іще одне твердження Милошевича, до якого він, можливо, ще повернеться в своїй промові — що в Косові військо воювало з «терористами» з Армії визволення Косова, а не з цивільними: якщо то був наступ на цю армію, то чому знищували цілі села? – запитав прокурор.
Найс не раз наголосив на тому, що ці події — і в Косові, і в Боснії, і в Хорватії, про яку йшлося в вівторок, — вказують на існування єдиної центральної керівної сили, і хоча звинувачений, тобто Милошевич, намагається заявити, що це був не він, більше вказати ні на кого.
Як і очікували, Слободан Милошевич за спосіб захисту собі обрав наступ: він укотре повторив свою давню думку, що незаконні і нинішній процес, і сам його арешт, і взагалі гаазький Трибунал.
Милошевич скористався з думки деяких юристів, що Рада Безпеки ООН, яка створила цей Трибунал 1993 року, не мала на це права. Та оглядачі нагадують, що він сам підписав Дейтонські мирні угоди 1995 року, які передбачають співпрацю з Трибуналом, і тим фактично визнав його.
Милошевич стверджує, що його арешт у Белґраді і видача Трибуналові суперечать югославській Конституції. Дійсно, Конституційний суд Югославії підтвердив це — та й тут Милошевичеві можна нагадати, що він сам домігся був закону, який дозоляв Сербії не виконувати рішення союзних югославських органів, які суперечать інтересам республіки; саме з цього закону й скористався для видачі прем’єр-міністр Сербії Зоран Джінджіч.
Милошевич уважає, що процес над ним упереджений, і його вже проголошено винним і без суду: «Ваше звинувачення влаштувало кампанію в засобах інформації, яку веде через них як паралельний процес, що разом із цим незаконним трибуналом має відіграти роль паралельного “суду Лінча”».
На цьому його перервав суддя Ричард Мей, що головував на засіданні. За його словами, нічого нового в цих скаргах немає: «Із питань, із якими ви вирішили звернутися до нас, ухвалу вже винесено». Звинувачення Милошевича в незаконності Трибуналу було відкинено ще в перебігу попередніх досудових слухань. Тепер, заявив Мей, Милошевичеві погляди на Трибунал у рамках цього процесу «цілковито недоречні».
Це ще не була обіцяна промова Милошевича — він переніс її на четвер, бо в середу до кінця засідання на його слова залишилося менш як півгодини: довше, ніж очікували, тривало почате в вівторок продовження переліку звинувачень.
Милошевич позіхаючи слухав про 43-місячну облогу сербськими військами боснійської столиці Сараєва — найтривалішу в Європі 20-го століття, — яка невпинним насильством повернула мешканців міста в середньовіччя, про систематичний розстріл сербськими ж бійцями понад 7 тисяч мусульманських чоловіків і підлітків у боснійській Сребрениці — що прокурор Джофрі Найс назвав найбільшою різаниною в Європі від Другої світової війни, про вигнання 800 тисяч несербського населення Косова — близько третини мешканців краю — і вбивство там іще не встановленої кількості осіб. Тут Найс відкинув іще одне твердження Милошевича, до якого він, можливо, ще повернеться в своїй промові — що в Косові військо воювало з «терористами» з Армії визволення Косова, а не з цивільними: якщо то був наступ на цю армію, то чому знищували цілі села? – запитав прокурор.
Найс не раз наголосив на тому, що ці події — і в Косові, і в Боснії, і в Хорватії, про яку йшлося в вівторок, — вказують на існування єдиної центральної керівної сили, і хоча звинувачений, тобто Милошевич, намагається заявити, що це був не він, більше вказати ні на кого.
