Київ, 15 лютого 2002 - Син Володимира Хрестителя та полоцької княжни Рогніди, Ярослав Мудрий народився близько 978 року. 1014 року він був намісником у Новгороді і відмовився сплачувати Києву данину, і тільки смерть Володимира запобігла війні між сином та батьком. 1019 року, по чотирьох роках боротьби за Київ, Ярослав став великим князем Київським.
За правління Ярослава Київська держава сягала Балтики на півночі, Сяну на заході й Волги на сході. Для захисту від кочовиків він побудував південну лінію фортифікації по Стугні, Росі, Сулі і Трубежу. 1036 року Ярослав розгромив печенігів під стінами Києва, а наступного року на тому місці заклав храм Святої Софії. 1043 року він організував останній похід на Візантію, який, однак, виявився невдалим.
Ярослав домігся утворення Київської митрополії та обрання митрополитом київського священика Іларіона, до того ж, без згоди Константинопольського патріарха. Він заснував перші київські монастирі: Ірининський, Георгіївський та Печерський, – а також книгозбірню, школу та перекладацький осередок при Софійському соборі. Він розширив межі Києва, збудувавши нові мури та Золоті ворота, карбував власну монету, ініціював розробку першого зводу законів під назвою «Правда Ярослава».
Ярослав спирався на варязьку дружину, і при його дворі побутувала слов’янсько-скандинавська двомовність. Він установив династичні зв’язки з багатьма королівськими родинами, заживши слави «тестя Європи». У тодішньому Києві часто мешкали західноєвропейські володарі, а донька Ярослава Анна стала королевою Франції.
Ярослав Мудрий помер у Вишгороді 20 лютого 1054 року. Напередодні він поділив князівства між своїми синами, заповівши їм жити у мирі: «Коли будете в ненависті жити, в сварках і міжусобицях, то і самі загинете, і землю батьків і дідів своїх погубите».
За правління Ярослава Київська держава сягала Балтики на півночі, Сяну на заході й Волги на сході. Для захисту від кочовиків він побудував південну лінію фортифікації по Стугні, Росі, Сулі і Трубежу. 1036 року Ярослав розгромив печенігів під стінами Києва, а наступного року на тому місці заклав храм Святої Софії. 1043 року він організував останній похід на Візантію, який, однак, виявився невдалим.
Ярослав домігся утворення Київської митрополії та обрання митрополитом київського священика Іларіона, до того ж, без згоди Константинопольського патріарха. Він заснував перші київські монастирі: Ірининський, Георгіївський та Печерський, – а також книгозбірню, школу та перекладацький осередок при Софійському соборі. Він розширив межі Києва, збудувавши нові мури та Золоті ворота, карбував власну монету, ініціював розробку першого зводу законів під назвою «Правда Ярослава».
Ярослав спирався на варязьку дружину, і при його дворі побутувала слов’янсько-скандинавська двомовність. Він установив династичні зв’язки з багатьма королівськими родинами, заживши слави «тестя Європи». У тодішньому Києві часто мешкали західноєвропейські володарі, а донька Ярослава Анна стала королевою Франції.
Ярослав Мудрий помер у Вишгороді 20 лютого 1054 року. Напередодні він поділив князівства між своїми синами, заповівши їм жити у мирі: «Коли будете в ненависті жити, в сварках і міжусобицях, то і самі загинете, і землю батьків і дідів своїх погубите».
