Київ-Прага, 13 лютого 2002 -
Микола Плав’юк:
Коли 1929 року на Конгресі було з’ясовано ті два завдання, про які я говорив – відновлення незалежної української держави – то це завдання ми осягнули (українська нація). Українська держава є незалежною. Але ми не осягнули другої частини завдання, яке було поставлене перед засновниками ОУН націоналістичного руху – забезпечити, щоби в незалежній українській державі інтереси української нації були забезпечені. І саме, на мою думку, перед українськими націоналістами і взагалі українськими державниками є завдання, щоб Україна була справді незалежною державою і не лише за назвою, але за змістом. Коли мова йде про ідеологічні позиції і програмові, мені здається, що якщо придивитися ближче до тих справ, то вони набагато більше прийнялися в сучасній Україні, ніж впливи організованих формацій українських націоналістів. Скажімо, відоме гасло «Наша сила в нас самих», по десяти роках незалежності немає сумніву, ані Захід, ані Схід, ані Північ не розв’яже нашої проблеми. Сьогодні всі починають говорити не про багатовекторність, але фактично про проукраїнський напрям зовнішньої політики. Щодо заяви пана Жишка, мені здається, що навпаки, здорові явища, які ми бачимо по осередках, вони співпрацюють у спільних справах – це ми бачимо і в Криму, і в Донеччині.
Ірина Халупа
Пане Бондаренко, у вашій статті ви висунули, не знаю, чи називати їх претензіями, але критичних зауваг щодо націоналістичного руху, який не зробив, чи не зумів, чи не встиг зробити в Україні, і констатуєте, що він зрештою опинився на марґінесі українського політичного процесу. Наші гості тут говорять про співпрацю, про те, що працюють вони разом, намагаються розбудувати українську державу. Чому Ви думаєте, що вони таки є на марґінесі цього політичного процесу?
Кость Бондаренко
По-перше, це не претензії, це тільки констатація. По-друге, якщо говорити про роботу, так, робота ведеться, але треба говорити про коефіцієнт корисної дії. А коефіцієнт цей ми маємо бачити по конкретних результатах, по тому, яка є нинішня влада і тому, хто користується плодами цієї роботи. А користуються різноманітні спекулянти і політики типу СДПУ(о), які восени минулого року дуже активно намагалися експлуатувати ідею націоналізму в своїх цілях, особливо в західних реґіонах.
Третє, я хотів би сказати, що це не перший момент критики і правого руху взагалі в Україні з мого погляду. Ця тема болить не від сьогодні. 95-го року вийшла в журналі Смолоскип моя стаття приблизно з тим же змістом, далі в журналі Ді в 2000 році вийшла моя стаття «Праві в Україні – запекла боротьба за марґінес», й нарешті нинішня – в «Дзеркалі тижня».
Ірина Халупа
А чому це Вас так болить. Чи Ви сподівалися, що націоналісти зможуть зробити щось більше?
Кость Бондаренко
Я говорю там не лише про сьогоднішніх націоналістів, я говорю про тих, хто зможе прийти завтра, і про те, що націоналізм, ця ідеологія в Україні має мати своє майбутнє, а не лише минуле і сучасне.
Ірина Халупа
В чому Ви, шановні гості, бачите своє майбутнє?
Микола Плав’юк
Зверніть увагу на те, що 1993 року з ініціативи нашої організації відбулася ціла низка підготовчих заходів, які закінчились конференцією, на якій було схвалено концепцію виходу з кризової ситуації. Її було передано президенту Кравчуку, Плющу. Іншими словами, не можна сказати, що організація жила тільки проблемами минулого. Питання стоїть, що після отримання тих документі Іван Степанович заявив у Верховній Раді: Ми не знаємо що робити. Проблема в тому, що ми не хотіли шукати вирішення. Ми сподівалися на експертів з Росії чи США. Не було в нас, ані в національно-демократичному таборі політичної сили впливу на урядові кола, щоб ту концепцію вони могли впровадити.
Далі буде.
Микола Плав’юк:
Коли 1929 року на Конгресі було з’ясовано ті два завдання, про які я говорив – відновлення незалежної української держави – то це завдання ми осягнули (українська нація). Українська держава є незалежною. Але ми не осягнули другої частини завдання, яке було поставлене перед засновниками ОУН націоналістичного руху – забезпечити, щоби в незалежній українській державі інтереси української нації були забезпечені. І саме, на мою думку, перед українськими націоналістами і взагалі українськими державниками є завдання, щоб Україна була справді незалежною державою і не лише за назвою, але за змістом. Коли мова йде про ідеологічні позиції і програмові, мені здається, що якщо придивитися ближче до тих справ, то вони набагато більше прийнялися в сучасній Україні, ніж впливи організованих формацій українських націоналістів. Скажімо, відоме гасло «Наша сила в нас самих», по десяти роках незалежності немає сумніву, ані Захід, ані Схід, ані Північ не розв’яже нашої проблеми. Сьогодні всі починають говорити не про багатовекторність, але фактично про проукраїнський напрям зовнішньої політики. Щодо заяви пана Жишка, мені здається, що навпаки, здорові явища, які ми бачимо по осередках, вони співпрацюють у спільних справах – це ми бачимо і в Криму, і в Донеччині.
Ірина Халупа
Пане Бондаренко, у вашій статті ви висунули, не знаю, чи називати їх претензіями, але критичних зауваг щодо націоналістичного руху, який не зробив, чи не зумів, чи не встиг зробити в Україні, і констатуєте, що він зрештою опинився на марґінесі українського політичного процесу. Наші гості тут говорять про співпрацю, про те, що працюють вони разом, намагаються розбудувати українську державу. Чому Ви думаєте, що вони таки є на марґінесі цього політичного процесу?
Кость Бондаренко
По-перше, це не претензії, це тільки констатація. По-друге, якщо говорити про роботу, так, робота ведеться, але треба говорити про коефіцієнт корисної дії. А коефіцієнт цей ми маємо бачити по конкретних результатах, по тому, яка є нинішня влада і тому, хто користується плодами цієї роботи. А користуються різноманітні спекулянти і політики типу СДПУ(о), які восени минулого року дуже активно намагалися експлуатувати ідею націоналізму в своїх цілях, особливо в західних реґіонах.
Третє, я хотів би сказати, що це не перший момент критики і правого руху взагалі в Україні з мого погляду. Ця тема болить не від сьогодні. 95-го року вийшла в журналі Смолоскип моя стаття приблизно з тим же змістом, далі в журналі Ді в 2000 році вийшла моя стаття «Праві в Україні – запекла боротьба за марґінес», й нарешті нинішня – в «Дзеркалі тижня».
Ірина Халупа
А чому це Вас так болить. Чи Ви сподівалися, що націоналісти зможуть зробити щось більше?
Кость Бондаренко
Я говорю там не лише про сьогоднішніх націоналістів, я говорю про тих, хто зможе прийти завтра, і про те, що націоналізм, ця ідеологія в Україні має мати своє майбутнє, а не лише минуле і сучасне.
Ірина Халупа
В чому Ви, шановні гості, бачите своє майбутнє?
Микола Плав’юк
Зверніть увагу на те, що 1993 року з ініціативи нашої організації відбулася ціла низка підготовчих заходів, які закінчились конференцією, на якій було схвалено концепцію виходу з кризової ситуації. Її було передано президенту Кравчуку, Плющу. Іншими словами, не можна сказати, що організація жила тільки проблемами минулого. Питання стоїть, що після отримання тих документі Іван Степанович заявив у Верховній Раді: Ми не знаємо що робити. Проблема в тому, що ми не хотіли шукати вирішення. Ми сподівалися на експертів з Росії чи США. Не було в нас, ані в національно-демократичному таборі політичної сили впливу на урядові кола, щоб ту концепцію вони могли впровадити.
Далі буде.
