Прага, 20 лютого 2002 - Критика на адресу Леоніда Кучми сьогодні звучить не лише із Заходу, але й з Російської Федерації. Президент України монополізував контакти українських політиків з Росією, що негативно позначається українсько-російських відносинах і суперечить ідеї року України в Росії. Принаймні так вважає директор московського Інституту політичних досліджень Сергій Марков.
Пане Марков які конкретні факти навели Вас на думку, що Леонід Кучма встановив монополію на контакти українських політиків з Росією?
Справа в тому, що після кризи, пов‘язаної з першим "касетним" скандалом і після того як провалилися спроби усунення Кучми від влади, Леонід Данилович повністю домінує в політичному просторі України. Це виявляється у тому як мас-медіа висвітлюють вибори, яким виборчим блокам йдуть гроші, як використовують знаменитий український адміністративний ресурс.
Ви вважаєте, що Кучма має величезний вплив і в Росії, але це мабуть не лише його заслуга, але і оцінка самого Кучми з боку російської влади.
Безперечно, Кучма прекрасно розуміє значення російського фактора для українських виборів. Крім того, сам Кучма хотів би тісніших відносин з Росією ніж йому дозволяє більшість української еліти, тому його розглядають в Росії як пріоритетного партнера і це дає йому, зокрема, можливість регулювати відносини українських політиків з Росією.
Але ніхто не заважає українським політикам їздити до Москви. Це часто робила Юлія Тимошенко, і тоді ледь не щодня з‘являлися її інтерв‘ю в різних виданнях, недавно у Москві побував один із лідерів українських соціалістів Юрій Луценко.
Українські політики діляться на дві частини. Одні з них опозиціонери, по-суті маргінали, Луценко і Тимошенко належать до цієї категорії. Вони можуть не радитися з Кучмою, бо їм немає про що радитися: у них немає ніяких шансів в майбутньому зайняти вищі державні посади в Україні.
Тоді може Ви назвете конкретних політиків, на кого впливає Кучма?
Я вважаю, що угрупованнями, які реально претендують на вищі державні посади в Україні є блок "За єдину Україну," соціал-демократи (об‘єднані), і деякі лідери "Нашої України, включно з Віктором Ющенком. Мені здається, що Ющенко дотримується тієї ж стратегії, що і Григорій Явлінський щодо Бориса Єльцина. Тобто, максимально критикувати Кабінет міністрів, політичний режим, але при цьому підкреслювати свою особисту повагу до гаранта Конституції, сподіваючись на те, що у свій час він вибере саме його, молодого, перспективного, прозахідного політика як свого наступника, саме йому віддасть контроль над адміністративними ресурсами, грошима, мас-медіа і саме ці ресурси допоможуть перемогти на майбутніх президентських перегонах.
Ви згадали про Ющенка, є така думка, що його не люблять в Росії. На Вашу думку, це міф чи справді позиція впливових російських кіл?
Я би сказав, що ставлення російської еліти до Ющенка подвійне. З одного боку, сам Ющенко особисто викликає симпатії. З іншого боку, в Росії вважають, що Віктор Ющенко є маріонеткою, що за ним стоять американці, при чому не Білий Дім, чи Держдепартамент, а ті угруповання в Сенаті й Конгресі, які пов‘язані з польсько-українською діаспорою, і тими, кого умовно називають коаліцією Збігнєва Бжезинського.
Пане Марков, чим саме викликана Ваша критика Кучми: тим, що він вичерпав свій політичний ресурс для Росії чи, навпаки, Ви хочете підштовхнути його до тісніших контактів з Москвою?
Моя критика Леоніда Даниловича є дружньою і пов‘язана з тим, що історичне завдання Кучми полягає у тому, аби закінчити період охолодження двосторонніх відносин і сприяти багаторівневому зближенню Росії з Україною: не лише на рівні міждержавному, російсько-український бізнес має працювати один з одним і громадянське суспільство максимально взаємодіяти на різних рівнях. Якщо він це зробить, то піде з політичної арени під овації народів України та Росії. Якщо ні, то залишиться проблемним президентом в історії.
Сергій Марков, до цього додає, що наступні парламентські вибори в України не змінять курсу українсько-російських відносин. Директор московського Інституту політичних досліджень пояснює це передусім тим, що першу скрипку в Україні грає не Верховна Рада, а виконавчі структури і президент.
Пане Марков які конкретні факти навели Вас на думку, що Леонід Кучма встановив монополію на контакти українських політиків з Росією?
Справа в тому, що після кризи, пов‘язаної з першим "касетним" скандалом і після того як провалилися спроби усунення Кучми від влади, Леонід Данилович повністю домінує в політичному просторі України. Це виявляється у тому як мас-медіа висвітлюють вибори, яким виборчим блокам йдуть гроші, як використовують знаменитий український адміністративний ресурс.
Ви вважаєте, що Кучма має величезний вплив і в Росії, але це мабуть не лише його заслуга, але і оцінка самого Кучми з боку російської влади.
Безперечно, Кучма прекрасно розуміє значення російського фактора для українських виборів. Крім того, сам Кучма хотів би тісніших відносин з Росією ніж йому дозволяє більшість української еліти, тому його розглядають в Росії як пріоритетного партнера і це дає йому, зокрема, можливість регулювати відносини українських політиків з Росією.
Але ніхто не заважає українським політикам їздити до Москви. Це часто робила Юлія Тимошенко, і тоді ледь не щодня з‘являлися її інтерв‘ю в різних виданнях, недавно у Москві побував один із лідерів українських соціалістів Юрій Луценко.
Українські політики діляться на дві частини. Одні з них опозиціонери, по-суті маргінали, Луценко і Тимошенко належать до цієї категорії. Вони можуть не радитися з Кучмою, бо їм немає про що радитися: у них немає ніяких шансів в майбутньому зайняти вищі державні посади в Україні.
Тоді може Ви назвете конкретних політиків, на кого впливає Кучма?
Я вважаю, що угрупованнями, які реально претендують на вищі державні посади в Україні є блок "За єдину Україну," соціал-демократи (об‘єднані), і деякі лідери "Нашої України, включно з Віктором Ющенком. Мені здається, що Ющенко дотримується тієї ж стратегії, що і Григорій Явлінський щодо Бориса Єльцина. Тобто, максимально критикувати Кабінет міністрів, політичний режим, але при цьому підкреслювати свою особисту повагу до гаранта Конституції, сподіваючись на те, що у свій час він вибере саме його, молодого, перспективного, прозахідного політика як свого наступника, саме йому віддасть контроль над адміністративними ресурсами, грошима, мас-медіа і саме ці ресурси допоможуть перемогти на майбутніх президентських перегонах.
Ви згадали про Ющенка, є така думка, що його не люблять в Росії. На Вашу думку, це міф чи справді позиція впливових російських кіл?
Я би сказав, що ставлення російської еліти до Ющенка подвійне. З одного боку, сам Ющенко особисто викликає симпатії. З іншого боку, в Росії вважають, що Віктор Ющенко є маріонеткою, що за ним стоять американці, при чому не Білий Дім, чи Держдепартамент, а ті угруповання в Сенаті й Конгресі, які пов‘язані з польсько-українською діаспорою, і тими, кого умовно називають коаліцією Збігнєва Бжезинського.
Пане Марков, чим саме викликана Ваша критика Кучми: тим, що він вичерпав свій політичний ресурс для Росії чи, навпаки, Ви хочете підштовхнути його до тісніших контактів з Москвою?
Моя критика Леоніда Даниловича є дружньою і пов‘язана з тим, що історичне завдання Кучми полягає у тому, аби закінчити період охолодження двосторонніх відносин і сприяти багаторівневому зближенню Росії з Україною: не лише на рівні міждержавному, російсько-український бізнес має працювати один з одним і громадянське суспільство максимально взаємодіяти на різних рівнях. Якщо він це зробить, то піде з політичної арени під овації народів України та Росії. Якщо ні, то залишиться проблемним президентом в історії.
Сергій Марков, до цього додає, що наступні парламентські вибори в України не змінять курсу українсько-російських відносин. Директор московського Інституту політичних досліджень пояснює це передусім тим, що першу скрипку в Україні грає не Верховна Рада, а виконавчі структури і президент.
