Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 22:33

Гості київської студії – молоді політики, діти відомих політиків старшого покоління Юрій Луценко та Леонід Ємець, на телефонному зв’язку зі Львова Тарас Чорновіл


Гості київської студії – молоді політики, діти відомих політиків старшого покоління Юрій Луценко та Леонід Ємець, на телефонному зв’язку зі Львова Тарас Чорновіл

Київ-Прага, 26 лютого 2002

Сергій Грабовський (Київ), Людмила Литовченко (Прага)

Гості київської студії – молоді політики, діти відомих політиків старшого покоління Юрій Луценко та Леонід Ємець, на телефонному зв’язку зі Львова Тарас Чорновіл.

Людмила Литовченко

Імена людей, які беруть участь у сьогоднішній передачі, очевидно, відомі нашим слухачам, і все ж дозволю собі пригадати кілька моментів з їхніх біографій. Леонід Ємець – син відомого політика, народного депутата України Олександра Ємця, який загинув минулого року за дивних обставин. Леонідові 22 роки, він юрист, працює у Фонді державного майна, кандидат у депутати Київської міської Ради. Юрій Луценко – народився 1964 року, за фахом інженер, в опозиції з 99-го року, спів-координатор акції «Україна без Кучми», член керівництва Соціалістичної партії України, балотується в народні депутати за списком Соціалістичної партії, батько Юрія Луценка в радянській Україні й уже в незалежній входив до вищої комуністичної номенклатури, був першим секретарем Рівненського обкому партії. Тарас Чорновіл – 64-го року народження, в активній політиці з другої половини 80-х років, був членом перших національно-демократичних організацій України, член керівництва партії «Реформи і порядок», кандидат у народні депутати по мажоритарному округу у Львові, син загиблого 99-го року В’ячеслава Чорновола. Отже панове, ви всі троє виростали в родинах політиків, і хоч-не-хоч мусили чути і бачити, чим займається батько-політик. У ті часи, коли за політику кидали до в’язниці, як, скажімо, В’ячеслава Чорновола, домашня атмосфера могла бути гнітючою, могла викликати спротив дитини, а могла й спричинитися до вибору пізніше такого ж непростого шляху в житті. Як це було з кожним із Вас, шановні гості?

Юрій Луценко

Добрий вечір, шановні радіослухачі, шановні колеги, привіт, Тарасе. Про атмосферу в нашій сім’ї – зрозуміло, що вона була політизована, сім’я читала тоді більшість радянських газет. Щоправда, я колись у своєму інтерв’ю вказував, чим я відрізняюсь, можливо, від батька – тим, що він читав спершу «Правду», а потім всі інші, а я «Комсомольську правду», а потім уже «Правду». Не є таємницею те, що з дитинства я слухав, як тоді казали, ворожі голоси, мені це не забороняли, це навіть вітали як альтернативне джерело інформації і на тому ґрунті почали виникати, я б не сказав суперечки, але принаймні дискусії, які потім вилилися, можливо, у формування моєї політичної орієнтації. Я вдячний батькові ще за те, що він мені дозволяв бути вільним у своєму виборі, але впливав на мене, напевно, непомітним для мене чином. Але принаймні, моє рішення бути членом Соціалістичної партії в 81-му році він вітав і пам’ятаю, як проводжав мене до вокзалу і чітко пам’ятаю, що в очах його було: це правильний крок, я його зміна, мало того, він сам довгий час був членом Соціалістичної партії.

Людмила Литовченко

Дякую, пане Луценко. Пане Ємець, будь ласка, прошу, як Ви зростали, в якій атмосфері?

Євген Луценко

Добрий вечір. Якщо дивитись на те, що зумовило мій вибір іти в політику, то це так природно трапилось, бо починаючи з самого початку свого свідомого життя, я був весь зав’язаний (або опосередковано, або прямо) у батьківській передвиборчій діяльності. А другий аспект – абсолютне розуміння того, що політика і державний устрій – це не те, що надається десь зверху, а те, що розробляється певними конкретними людьми, певними, конкретними політичними силами і це те, на що абсолютно реально може впливати кожен із нас, і саме розуміння всіх цих аспектів зумовило мій вибір і можливість зрозуміти, що в принципі ми реально можемо змінювати ситуацію в той чи інший бік.

Людмила Литовченко

Дякую. А зараз до Тараса. Добрий вечір, ну, і що ж сказати, Ваш батько впливав на Ваш вибір життєвого шляху переважно опосередковано, здається мені. Бо і дитинство, і юність Ваша переважно минали без батька, він був у в’язниці, у таборах. Прізвище Чорновіл. З чим більше воно пов’язане – з радістю, чи смутком, Тарасе?

Тарас Чорновіл

Добрий вечір, вітаю радіослухачів і найкращі вітання Юрію та Леонідові. Знаєте, мені на моїх минулих, тих перших верховнорадівських виборах робили закид, що все, що все, що я маю, я здобув завдяки прізвищу Чорновіл, завдяки прізвищу В’ячеслава Чорновола. Але я й не заперечував. Тому що справді я все здобув завдяки батькові. У мене, скажімо, на межі 80-90-х не було болісного перелому, того надлому, коли доводилося розуміти, що все є брехня – те, що нас вчили, а правда зовсім інша, тому що я мав правду з дому. Оті моменти жорсткої незручності принципів, відстоювання якихось дуже чітких і національних, і державницьких інтересів – усе абсолютно закладено було і батьком, і матір’ю. А те, що опосередковано, воно мабуть має другорядну річ. Може воно навіть в чомусь (це жорстоко звучить, тому що батько був у тюрмі в цей час) навіть допомагало, бо не лишилося в пам’яті нічого дрібного, нічого дріб’язкового, тільки певне возвеличення. Знаєте, це є такий момент «міфологізації» особи, але мені здається, що для виховання, для формування мене, мабуть, це було визначальне, я йому фактично всім завдячую і дуже вдячний за те, що я можу бути зараз саме таким, яким я є.

Людмила Литовченко

Тарасе, а от якщо повертатися трішки далі, до Вашого студентства, юності, напевно, було щось таке, що Ви дуже тяжко переживали, Ви не були таким, як всі ви були, трошки таким білим птахом серед усіх. Як то було?

Тарас Чорновіл

Ви знаєте, це було просто-напросто цікаво. Важко зараз пояснити людям, як це може бути цікаво, коли за тобою стежать, коли тобі занижують оцінки, коли ти знаєш, що ти не можеш вступити по тому до ВУЗу після навчання. Я ж з зміг поступити в університет тільки тоді, коли була горбачовська перебудова і то тільки не на гуманітарну дисципліну. Але при всьому тому я знав, що батько політв’язень, ще з раннього дитинства, ще з дошкільних років. Я сприймав це як самозрозуміле, абсолютно нормальне. Тобто, є в одних моїх однокласників батьки вчителі, в інших – інженери, в мене батько – політв’язень, я вважав, що це хороша професія і цим можна гордитися. Ви знаєте, в мене був у шкільні роки дуже комічний випадок, доручили кураторство наді мною воєнрукові шкільному, сказали, що він має провести зі мною виховну роботу. Він її провів приблизно так – «от знаєш, була організація «Народна воля» і був там такий Плеханов, він був знаменитою людиною, але помилявся, він марксизму не сприймав, так от твій батько теж знаменита людина, але він марксизму не сприймає, тому ти повинен бути обережним і не робити так як він». То я з того мав на кілька років можливість посміятися, потішитися.

Людмила Литовченко

А Ваш той вчитель не мав після цього якихось неприємностей?

Тарас Чорновіл

Ні, це була дуже індивідуальна розмова, це я у своєму колі згадував потім, це просто щире розуміння людей, вони розуміли, що це є постать, велика постать, і боялися такої долі, як у нього, але в чомусь і заздрили, тому що те сіре буття багатьох людей нищило, а вони бачили, що тут людина вийшла з того сірого буття. Я теж відчував, що те коло, мертве навколо, воно теж трошки відділяє від сірого буття. Тому я вдячний батькові і за ті прикрощі, які були з в’язку з біографією, з тим, що він сидів у тюрмах, взагалі, за ті дрібні переслідування, за ті якісь недоліки, які були, вони мені все одно принесли, здається, тільки позитив.

Далі буде

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG