Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 13:25

Проведення року України в Росії носить настільки очевидний пропагандистський характер, що змушує пригадати подібні заходи радянських часів


Проведення року України в Росії носить настільки очевидний пропагандистський характер, що змушує пригадати подібні заходи радянських часів

Київ, 28 лютого 2002 - Причиною такої невитравної ностальгії за минулим з боку керівництва та чиновників обох держав є їхнє комуністично-комсомольське походження. Натомість існують справді варті обговорення проблеми українсько-російських стосунків.

Рік України в Росії, урочисто відкритий у Москві 29 листопада минулого року, і рік Росії в Україні, запланований на наступний рік, а також проголошений нещодавно рік Шевченка в Білорусі, – усі ці проекти закорінені у спільному радянському минулому. Притаманний цим заходам стиль «пропаганди та аґітації» милий серцю радянської людини вже самими згадками про її молодість. Та людина і досі становить більшість населення пострадянських країн, цілком демократично нав’язуючи суспільству своїх представників влади. Натомість ці владоможці – переважно позавчорашня номенклатура міськкомів компартії та комсомолу – призвичаєні до фестивалів мистецтв і «днів культури» в дусі «пролетарського інтернаціоналізму».

Світоглядною базою усіх трьох «Років» є сумнозвісна концепція єднання трьох «народів-братів» (колись радянських, а нині – слов’янських) під патронатом самозваного «старшенького братика». Такий слов’янський фундаменталізм визнає навіть відмінності між українцями, росіянами та білорусами, але тільки як суто етнографічні особливості, на рівні одягу, пісень чи кухні. Відтак, рік України в Росії виглядає ідеологічною акцією, покликаною духовно наблизити народи, мовляв, тимчасово роз’єднані прозорими кордонами. Акцією, потрібною насамперед політичному керівництву обох держав та ще й чиновництву – для освоєння виділених коштів та звітування про проведену роботу.

Проте українсько-російські стосунки справді потребують обговорення, і необов’язково під час спеціального Року. І якщо, приміром, корупція чи авторитаризм спільні для всього пострадянського простору, то у відносинах Росії та України є чимало специфічних проблем. Тут і особливості російської демократії, яка, за старою приказкою, «закінчується одразу за хутором Михайлівським», тобто, на українському кордоні. І засаднича орієнтація нинішньої української влади на «столицю трудящих усього світу». І навала на українські землі «братків» і «братанів» зі сходу. І російська мова, витиснута зі вжитку росіян обох країн кримінальним арґо. Зрештою, у Рік України в Росії надзвичайно важливо почути відповідь сучасного російського інтеліґента на знамените запитання Федора Михайловича Достоєвського: чи варте щастя усього людства однієї сльозинки чеченської дитини?

А поки що українські заробітчани не дуже полюбляють згадувати про власні приниження у Москві. А українців, які приїздять до Мінська, їхні білоруські друзі застерігають від розмов на вулиці українською мовою, бо тамтешня міліція може сприйняти цю мову за білоруську – з усіма неприємними для мовця наслідками.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG