Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 13:22

Сороміцький фольклор це не розпуста і не мат політичних верхів. До 155 річчя від дня народження Федора Вовка


Сороміцький фольклор це не розпуста і не мат політичних верхів. До 155 річчя від дня народження Федора Вовка

Прага, 6 березня 2002 – Мабуть немає нічого дивного у тому, що чимало українських видатних особистостей, і не просто видатних але й з почуттям гумору, наукового та літературного, народжувалися саме на Полтавщині. Ось і Федір Вовк, відомий світові український етнограф, фольклорист, антрополог і археолог народився 155 років тому неподалік від Пирятина. Будучи професором відомої Сорбони у Парижі, він видав 1898 року книгу під назвою «Український фольклор. Сороміцькі звичаї, казки, пісні, приказки, загадки, лайки». Це був лише епізод у житті видатного вченого і редактора паризького наукового журналу «Антропологія» але епізод повчальний і для сьогоднішньої України.

Виходець із старовинного козацького роду все своє життя віддав Україні і справі її незалежності. Федір Вовк 1874 року виступив на ІІІ Археологічному з’їзді у Києві із повідомленням про український орнамент – це була чи не перша мистецтвознавча праці у цій галузі. Як член Київської Громади, Хведір Кіндратович відчув на собі і пильну увагу царського уряду, який звинувачував громадівців у сепаратизмі. Особливо явними стали репресії проти український діячів після 1876 року, як цар підписав емський указ, що було своєрідним продовженням циркуляру царського міністра внутрішніх справ Петра Валуєва, котрий стверджував, що української мови «ніколи не було, нема і бути не може». Хведір Вовк мусів нелегально, побоюючись арешту, емігрувати спочатку до Болгарії. Так почалася його тривала Одіссея Європою. Вже з Софії прийшла у наукові журнали низка його наукових розвідок. Потім були Рим, Відень, Неаполь, Флоренція, Цюріх і в 1887 році він оселяється в Парижі. Тут його обирають членом Антропологічного та Історичного товариств і Товариства народних переказів, Федір Вовк стає редактором низки відомих наукових журналів і академічних видань.

Лише 1903 року він повернувся до України але лише до австрійської її частини, до Львова. Після 1905 року, коли трохи послабла реакція, йому дозволили після 26- річної еміграції поселитися в Петербурзі. У 1908 році він приїздить до Києва, цього ж року Федір Кіндратович відкрив сенсаційну пізньопалеолітичну стоянку біля села Мізин на Чернігівщині.

Трагічним було те, що після 1917 року він збирається на зовсім перебратися до української столиці і зупиняє його смерть. Та по дорозі з ним трапився фатальний випадок – наглий і загадковий, якщо згадати подібні ситуації з Олександром Мурашком, Іваном Стешенком, Миколою Леонтовичем, Георгієм Нарбутом, Олександрою Єфименко, які скінчили життя за загадкових обставин чи були знищені російськими чорносотенцям – Федір Вовк раптом захворів і помер та був похований у білоруському місті Жлобині.

Звичайно, сороміцький фольклор у науковій біографії Хведора Кіндратовича Вовка лише маленький епізод але важливий, вчений розумів, що без такого фольклору уявлення про ментальність його народу були б не повними. Зразки цього фольклору, зібрані Федором Вовком, вказують на природну м’якість українців, їх стриманість і у сороміцьких піснях, приказках допускалися лише натяки, відповідна образність, котра далека від російсько-монгольських «матюгальних» варіантів соромітства та різних псевдонародних мудіщевих.

Ой у полі грушечка не трушена Що ж наша дівочка не ворушена! Хто ж тую грушечку потрусить То й нашу дівочку поворушить.

або ж весільний варіант сороміцької пісні:

«Ой мамцю, мамцю, До комори ведуть!» -Цить доню, Тобі меду дадуть! «Ой, мамцю, козак На мене лізе!» -Цить доню, Він тебе не заріже! «Ой мамцю, вже й ножик виймає!..» -Цить доню, він Боже думає.

У кожного народу є свій сороміцький фольклор, є він і в українців, а згадана збірка відомого вченого Федора Вовка ще раз наглядно ілюструє, як далека ця сороміцька фразеологія від сучасних матів у високих владних кабінетах України.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG