Київ, 12 березня 2002 - Нащадок запорозького сотника Юрій Дараган народився 16 березня 1894 року у Єлисаветграді. Його батько був українцем, а мати – грузинкою, і одразу по народженні Юрій був перевезений до Тбілісі. Вихований у російській культурі, він ще підлітком почав писати вірші російською мовою, а чотирнадцяти років вперше опублікував їх у часопису «Закавказье».
Юрій навчався у Тираспольській реальній школі, але до її закінчення був 1914 року мобілізований до російської армії. Поранений на фронті, підпоручик Дараган у лютому 17-го року опинився у Петрограді. За власними спогадами, він «українізувався поступово. Найбільш помагали наші пісні і наша історія, що часами наповнює тебе божевільною гордістю, а часами так нелюдськи бичує ганьбою і соромом». Наприкінці року Дараган переїхав до Києва і став сотником армії Української Народної Республіки, служив інструктором у Житомирській і Кам’янець-Подільській військових школах.
Після поразки української революції Дараган перебував у польських таборах для інтернованих українських вояків у Ланцуті, Вадовиці та Каліші, де разом з Євгеном Маланюком видавав літературний журнал «Веселка». Після звільнення поет переїхав до Праги і там навчався в Українському високому педагогічному інституті.
Дараган належав до Празької школи української поезії. 25-го року він видав свою єдину збірку віршів «Сагайдак». Його найкращий поетичний цикл називається «Луна минувщини», а в його віршах про княжу добу та козаччину чути «тонкий свист летючої стріли».
Тридцятидворічний Юрій Дараган помер від сухот у санаторії «На Плєше» біля Праги 17 березня 1926 року. За кілька місяців до смерті він писав: «Що б зі мною не виробляли, я завжди зостанусь чи ув’язненим, чи розстріляним, чи помилуваним, але завжди українцем».
Юрій навчався у Тираспольській реальній школі, але до її закінчення був 1914 року мобілізований до російської армії. Поранений на фронті, підпоручик Дараган у лютому 17-го року опинився у Петрограді. За власними спогадами, він «українізувався поступово. Найбільш помагали наші пісні і наша історія, що часами наповнює тебе божевільною гордістю, а часами так нелюдськи бичує ганьбою і соромом». Наприкінці року Дараган переїхав до Києва і став сотником армії Української Народної Республіки, служив інструктором у Житомирській і Кам’янець-Подільській військових школах.
Після поразки української революції Дараган перебував у польських таборах для інтернованих українських вояків у Ланцуті, Вадовиці та Каліші, де разом з Євгеном Маланюком видавав літературний журнал «Веселка». Після звільнення поет переїхав до Праги і там навчався в Українському високому педагогічному інституті.
Дараган належав до Празької школи української поезії. 25-го року він видав свою єдину збірку віршів «Сагайдак». Його найкращий поетичний цикл називається «Луна минувщини», а в його віршах про княжу добу та козаччину чути «тонкий свист летючої стріли».
Тридцятидворічний Юрій Дараган помер від сухот у санаторії «На Плєше» біля Праги 17 березня 1926 року. За кілька місяців до смерті він писав: «Що б зі мною не виробляли, я завжди зостанусь чи ув’язненим, чи розстріляним, чи помилуваним, але завжди українцем».
