Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 20:43

Спеціальна передача «Українські заробітчани в Європі: італійський акцент». Частина 3. Як і хто може захистити десятки тисяч українських нелегалів у Італії?


Спеціальна передача «Українські заробітчани в Європі: італійський акцент». Частина 3. Як і хто може захистити десятки тисяч українських нелегалів у Італії?

Прага, 14 березня 2002 -

Зиновіф Фрис

Насамперед, про те, від кого і від чого найчастіше треба захищати українців у Італії. А захищати треба. Нагадаю, лише нелегалів, за скромними підрахунками в цій країні близько 120 тисяч. Говорить жінка з Івано-Франківська. Ось що трапилося з її родичем в Італії.

Жінка з Івано-Франківська

Він зустрівся там з таким, що пропрацював два тижні, а йому не оплатили тієї роботи, а це було на будівництві. Вони ж нелегали, там з тими людьми можна робити що хотіти. То він пропрацював безплатно! А потім тиск піднявся у нього, тому що кліматичні умови зовсім різні, він пішов збирати помідори – з таким високим тиском. Там оплата була копійчана.

Зиновій Фрис

Про такі факти говорить вже знайома вам лідер італійської профспілки позаспільнотних працівників Марія Працюк:

Марія Працюк

Коли приходить момент платити за ту працю – на правду дуже-дуже тяжку, яка винищує не тільки фізично, а й морально, психічно – то в італійських родинах, коли треба платити нашим жінкам, то тут починаються проблеми.

Зиновій Фрис

А ось що каже Рома зі Львова (працює в Неаполі, ви пам’ятаєте її з попередніх випусків):

Рома

Я мию туалети, я варю їсти, я догоджаю, я говорю: «Сі, сі, сі». Взагалі поза законом – я вже чотири роки, я вже не маю сили, я вже на межі нервового зриву. Перших три місяці то нервова криза, дев’ять місяців – зрив іде, десь півтора роки триває зрив, а потім затягує трясовина, затягує... Але бачу, що вже чотири роки – неможливо, стільки, як я, люди вже не живуть на чужині. Взагалі просвіту нема ніякого, нема нікого, хто б подав руку помочі, ну нічого абсолютно.

Зиновій Фрис

Дуже часто з українськими заробітчанами в Італії трапляється і таке. Ірина з-під Мілана розповідає про них:

Ірина

Не витримали лихої долі, поїхали. Відробили, віддали борги і поїхали додому. Хворі, нервові тому що люди дістаються до страшних ситуацій, страшних! І голодні, і холодні, отож не всім може повезти.

Зиновій Фрис

А ось що трапилося з Іриною (це вже інша Ірина), вона працює за сто кілометрів від Мілана:

Ірина

Сталося на дорозі, збила мене машина, не пам’ятаю, як і що було, але отямилася в лікарні по обіді. Бачила – рука в гіпсі, голова побити, забинтована. Я дуже переживала. Коли я була лікарні, то дуже переживала, щоб мене знову взяли на роботу, бо не була дуже здорова, не могла я працювати, рука була в гіпсі, паморочилася голова, бо була побита. Робити я не могла нічого...

Зиновій Фрис

В Ірини все закінчилося добре. Вона зараз здорова, і навіть попри те, що вона в Італії нелегально, їй виплатили матеріальну компенсацію за завдану здоров’ю шкоду. А зараз ви почуєте Ларису. В неї самої все ніби гаразд, однак, вона не може забути такого:

Лариса

В мене перед очима той майдан Ґарібальді в Неаполі, який я бачила, коли я приїхала сюди вперше. І був такий біль, такий відчай за цих жінок, за наших людей! То не можливо передати. Просто образливо була за те все. Хоча вони (йдеться про італійців - прим.) всі нас розуміють, вони співчувають нам, і ніхто, по-моєму, не сказав поганого про нас – українців, бо знають, що ми працьовиті, порядні. Але, але, але...

Зиновій Фрис

На жаль, не дуже багато в Італії українських жінок, які можуть сказати таке:

Надія (Неаполь)

Мені, напевно, фортуна світиться тут, в Італії, приїхала сюди, відразу на роботу пішла. Роботу мала не тяжку, поважали мене в тій хаті, потім я поміняла, тепер я в одної бабульки, бабуся старенька, немічна, 91 рік, я її годую, міняю їй, коло неї все роблю, готую, прибираю. І теж мені тут добре, тому що я сама в хаті з бабулькою, вона мені не докучає, бо вона взагалі нічого не говорить. Дам їй пити – добре, нагодую – добре. Але є багато людей, що нарікають. Я не можу нічого такого сказати, що мені зле.

Зиновій Фрис

По-своєму щаслива в Італії Люба (Мілан)

Люба

Дякувати Богу, що я попала в родину гарну, що маю роботу спокійну. Моя бабуля, що її доглядаю, ціле життя була людиною побожною, дуже гарно відносилася до людей, вона мала свій ресторан, допомагала бідним, залишала їм їжу. Я в селі виходжу, якщо зустрічаюся з італійцями (вже можу собі дозволити з ними спілкуватися), то всі говорять, що «твоя господиня – то є людина чудова».

Зиновій Фрис

Отже, проблема, звичайно, є. Я не кажу про ностальгію, психологічні стреси, що постійно супроводжують не лише українців, які тимчасово змушені працювати будь-де за межами власної країни. Основна проблема, якщо говорити про Італію, вже в самому статусі українців – як правило, нелегали. Але в Італії до нелегалів, котрі не здійснюють правопорушень, ставляться лояльно, я так зрозумів, що дуже лояльно, практично на них не звертають уваги. Та це не вирішує проблеми, від якої найбільше потерпають нелегальні заробітчани – безправності. Вони не захищені ні соціально, ні медично, ніяк. Вони в повітрі. Сподівайся лише на Божу ласку і милосердя господарів, якщо ти захворів чи у разі якоїсь іншої біди. Тим часом, не все так погано. Практично ніхто із моїх «італійських» (себто українських) співрозмовниць не знає, що навіть вони, так би мовити стовідсоткові нелегали, мають дуже конкретні права. Розповідає Марія Працюк – лідер італійської профспілки позаспільнотних працівників:

Марія Працюк

Вони мають ті права, незважаючи на те, що не мають легальних документів. Той факт, що вони не мають на папері «дозволу на працю», але в тім моменті, як вони починають працювати в італійців, вони набувають усіх прав як працівники. І їх працедавці зобов’язані їм платити те саме і трактувати їх так само, якби в них працювали італійці. Немає жодної різниці в тій ситуації.

Зиновій Фрис

Я звертаюся до наших слухачів в Україні, котрі мають родичів, що працюють зараз в Італії, передайте їм – вони мають дуже серйозні права, навіть якщо вони працюють нелегально. Італія напередодні, можливо, історичної події, історичної для нової хвилі міґрантів. З України особливо, бо їх тут найбільше. Згідно з новим законом, який зараз в Італії обговорюють, можуть легалізувати, тобто дати той дозвіл («пермессо» - кажуть італійці) на працю і проживання тим, хто, насамперед, доглядає за людьми похилого віку. Цього закону, цієї легалізації українки в Італії чекають як якогось божого дива. Чекають з двох причин. По-перше, нарешті вони відчують себе повноправними людьми, і друге – мабуть, найсуттєвіше – вони зможуть, коли захочуть, поїхати в Україну і повернутися знову. Не треба буде по три-чотири роки сидіти, як зараз, і безмежно страждати від розлуки з батьками, чоловіками, дітьми. А тому можна зрозуміти Ірину, котра не бачила свого внука чотири роки – від самого народження:

Ірина

Може якраз Бог дасть, що нам зроблять «пермессо суджорно», то хоча б зможемо на місяць поїхати, відвідати.

Зиновій Фрис

Про той закон, який невдовзі має з’явитися в Італії, я говорив учора телефоном з Луїсом Джермані, директором римського соціолого-політологічного інституту з вивчення модернізації суспільства. Я не можу дати його голосу, якість запису була надзвичайно поганою. Можливе ухвалення закону пан Джермані вважає дуже позитивним кроком, однак, на думку італійського співрозмовника, цього замало. Італійська держава, політичні інститути, каже він, повинні якось відкрити канали зв’язку з цією новою еміґрацією, зокрема, з України. Він вважає, що діалог відсутній, діалог між масою людей, що приїжджають, і італійським суспільством. Оскільки це здебільшого нелегали, то є ризик утворення окремого світу без зв’язку з італійським суспільством.

Треба створити при місцевих державних органах влади спеціальну структуру або принаймні треба щось робити, щоби приїжджі краще орієнтувалися в італійському суспільстві. Ці люди не знають законів, не знають про свої права. А ці права вони мають, але насправді вони живуть в якомусь іншому світі, саме місцеві органи влади повинні більше займатися новими міґрантами, люди повинні мати більше інформації, - вважає Луїс Джермані. Пан Джермані дуже добре ставиться до створеної в Італії профспілки, яка захищатиме інтереси саме тих, хто приїхав з теренів пост-комуністичних країн, що не входять до Європейського Союзу.

Пан Джермані висловив побажання і до українців, котрі працюють і живуть в Італії. Було би добре, - сказав він, - якби українці намагалися посилювати взаєморозуміння з італійцями, тим більше, що у нас, - каже він, - є багато спільного. Є спільні культурні, релігійні традиції. Італійцям, звичайно, належало б більше знати про українську культуру, зі свого боку, українцям – глибше, серйозніше інтеґруватися в італійське суспільство. Треба більше знати італійську культуру, традиції, інакше ці люди будуть своєрідною державою в державі, а це погано. Вихід саме в посиленні інтеграційних процесів, бо надто вже багато спільного між Україною та Італією.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG