Бєлград, 15 березня 2002 – Перша Югославія, друга Югославія, третя Югославія і – більше немає. Перша існувала від першої до другої світової війни. Друга від кінця другої до початку дев’яностих років минулого століття. Третю, в якій залишилися дві з-поміж шести республік, проголосив Слободан Мілошевич 1992 року. Наразі на її території виникла нова держава – Сербія і Чорногорія.
Суперечки про врегулювання стосунків між Сербією і Чорногорією тривали кілька років і завершилися в перших годинах 14 березня підписами, які п’ять урядовців поставило на документ під назвою “Основи для перебудови стосунків Сербії і Чорногорії”. Цей документ, як зазначив один оглядач, надто невизначений і тому найбільш схожий на бікіні: дещо відкриває, але приховує усе, що треба.
В ньому, скажімо, зазначається, що його мають обговорити парламенти Югославії, Сербії й Чорногорії. Не сказано чи вони будуть і голосувати та чи його можуть відкинути. На думку більшості оглядачів, найзначнішим слід вважати не факт, що йдеться про нову державу а факт, що республіки Сербію і Чорногорію названо державами-членами нової співдружності. Отож, держава каламбурної назви Сербія і Чорногорія складається з двох держав.
Мешканці Югославії досі називалися югославами. Як називаються віднині – ніхто не вміє сказати. Серби будуть сербами, чорногорці чорногорцями, а інші, мабуть, лише громадянами.
Основним актом нової держави буде Конституційна хартія, яку до червня мають ухвалити парламенти Сербії, Чорногорії і Югославії. Усі інституції буде складено на паритетній основі: половина з Сербії, друга половина з Чорногорії. Співдружність матиме лише п’ять міністерств: закордонних справ, оборони, зовнішньої торгівлі, внутрішніх економічних стосунків та міністерство з питань прав людини й захисту нацменшин. Прем’єр-міністр одночасно буде главою держави. Окремі союзні інституції буде перенесено до Чорногорії. Офіційною валютою у Чорногорії залишається євро. У Сербії – динар.
У разі непорозумінь між державами-членами незадоволена сторона має право вимагати арбітраж Європейського союзу.
Абсурдів й недомовленостей є ще чимало. Новою державою, зокрема, обурені великосербські націоналісти та чорногорські самостійники. Перші тому, що вони виступали за централізацію держави під владою Бєлграда. Другі тому, що виступають за невідкладне проголошення незалежності Чорногорії. У “Основах” зазначається, що Чорногорія має право призначити референдум через три роки.
Рекрути з Чорногорії служитимуть військовий строк у Чорногорії. Сербські – у своїй державі. Збройними силами керуватиме Верховна рада оборони, у складі якої будуть президенти держав-членів та глава Сербії і Чорногорії.
І так далі, складніше від складнішого. Здається, що мають рацію ті, хто стверджує, що йдеться про перехідне рішення на яке Європейський союз змусив керівників у Бєлграді і Подґоріці з метою призупинити, або хоча сповільнити процес дезінтеграції. Судячи з заяв, документом про перебудову задоволені лишe ті, що його підписали.
Хто виїхав з Югославії – повернеться до Сербії і Чорногорії. Вітаємо!
Суперечки про врегулювання стосунків між Сербією і Чорногорією тривали кілька років і завершилися в перших годинах 14 березня підписами, які п’ять урядовців поставило на документ під назвою “Основи для перебудови стосунків Сербії і Чорногорії”. Цей документ, як зазначив один оглядач, надто невизначений і тому найбільш схожий на бікіні: дещо відкриває, але приховує усе, що треба.
В ньому, скажімо, зазначається, що його мають обговорити парламенти Югославії, Сербії й Чорногорії. Не сказано чи вони будуть і голосувати та чи його можуть відкинути. На думку більшості оглядачів, найзначнішим слід вважати не факт, що йдеться про нову державу а факт, що республіки Сербію і Чорногорію названо державами-членами нової співдружності. Отож, держава каламбурної назви Сербія і Чорногорія складається з двох держав.
Мешканці Югославії досі називалися югославами. Як називаються віднині – ніхто не вміє сказати. Серби будуть сербами, чорногорці чорногорцями, а інші, мабуть, лише громадянами.
Основним актом нової держави буде Конституційна хартія, яку до червня мають ухвалити парламенти Сербії, Чорногорії і Югославії. Усі інституції буде складено на паритетній основі: половина з Сербії, друга половина з Чорногорії. Співдружність матиме лише п’ять міністерств: закордонних справ, оборони, зовнішньої торгівлі, внутрішніх економічних стосунків та міністерство з питань прав людини й захисту нацменшин. Прем’єр-міністр одночасно буде главою держави. Окремі союзні інституції буде перенесено до Чорногорії. Офіційною валютою у Чорногорії залишається євро. У Сербії – динар.
У разі непорозумінь між державами-членами незадоволена сторона має право вимагати арбітраж Європейського союзу.
Абсурдів й недомовленостей є ще чимало. Новою державою, зокрема, обурені великосербські націоналісти та чорногорські самостійники. Перші тому, що вони виступали за централізацію держави під владою Бєлграда. Другі тому, що виступають за невідкладне проголошення незалежності Чорногорії. У “Основах” зазначається, що Чорногорія має право призначити референдум через три роки.
Рекрути з Чорногорії служитимуть військовий строк у Чорногорії. Сербські – у своїй державі. Збройними силами керуватиме Верховна рада оборони, у складі якої будуть президенти держав-членів та глава Сербії і Чорногорії.
І так далі, складніше від складнішого. Здається, що мають рацію ті, хто стверджує, що йдеться про перехідне рішення на яке Європейський союз змусив керівників у Бєлграді і Подґоріці з метою призупинити, або хоча сповільнити процес дезінтеграції. Судячи з заяв, документом про перебудову задоволені лишe ті, що його підписали.
Хто виїхав з Югославії – повернеться до Сербії і Чорногорії. Вітаємо!
