Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 16:55

Сором і демократія


Сором і демократія

Прага, 26 березня 2002 – Наприклад, соціальні психологи вважають, що морально-психологічне почуття, котре виникає у людини внаслідок усвідомлення нею своїх негативних учинків і дій, які принижують її гідність і є проявом сорому. Його визначають ще, як своєрідний страх дурної слави і деколи кажуть, що від сорому червоніють , а від страху смерті бліднуть. Сором важливий компонент життєвих дій суспільної людини і він є своєрідним мірилом у соціальній поведінці та політичному житті. Недарма ще стародавні греки вважали, що сором – страх чесності громадянина перед суспільною ганьбою.

Колись, пам’ятаю, старий учитель, однокашник Олександра Довженка по гімназії сказав нам, учням десятого класу, такі слова: «Чи не ліпше почервоніти від почуття сорому в дитинстві щоб потім, у дорослому віці, воно не давало вам збліднути від почуття жаху перед дурною славою». Тобто, вчитель вважав, що виховання почуття сорому у дитячому віці відбувається у присутності інших, а у дорослому – воно стає компонентом внутрішньої совісті людини і виконує функції саморегулятора суспільної поведінки людини.

Рене Декарт колись написав, що «сором є різновидом суму людського, котрий базується на самозакоханості особи і породжується її страхом перед суспільною карою». Тобто, сором – це страх безчестя. І коли людина не соромиться перед собою, то й ні перед ким соромитися не буде. А така людина здатна на будь-яку підлість і масштаби її залежать від суспільної висоти цієї особистості. З перших століть існування людської громади існувало певне мірило людських дій і громадській думці належала й належить тут не остання роль у визначенні того, наскільки ефективно працює такий компонент самооцінки дій особи, як совість. Недарма ще філософ Стародавнього Риму Луцій Аней Сенека підкреслював, що сором забороняє інколи те, що не забороняють закони.

Одна справа, коли дитяча сором’язливість переростає у хворобливу звичку дорослого соромитися навіть морально виправданих дій і вчинків. Але коли у особи, та ще й на маківці суспільної піраміди, раптом виявляється абсолютна відсутність почуття сорому й гідності, а не багатоголосний хор громадської думки така особа називає голосами ображених, то тут словами того ж Сенеки можна констатувати, що «втраченого сорому не повернеш». Колись німецький мислитель і драматург Фрідріх Шіллер сказав досить актуальні слова: «Спритність шахрая, правда, не виправдовує собою шахрайства, але шахрайство у великих розмірах завжди підносить шахрая. Вичистити чиюсь кишеню ганебно, приховати мільйон – зухвало, але вкрасти корону – справа безмежно велика. Сором стає тим меншим, чим більшим є злочин». А що ж народ? Він же, як писав колись російський письменник і поет Олександр Пушкін, лише мовчазний свідок.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG