Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 18:26

Спеціальна програма: «Українські заробітчани в Європі: італійський акцент». Частина 5


Спеціальна програма: «Українські заробітчани в Європі: італійський акцент». Частина 5

Прага, 26 березня 2002

Зиновій Фрис

Після тижневої перерви ми повертаємося до теми українського заробітчанства в Італії, головно до найсуттєвішого аспекту проблеми: як можуть захистити себе в цій далекій країні українці – ті, що працюють і легально, і нелегально. Перші чотири частини передачі уважно слухали не лише в Україні, а й, зокрема, в Італії та Чехії. Про це вчора мені розповідала лідер італійської профспілки позаспільнотних працівників Марія Працюк. Будь ласка, дуже уважно нехай слухають ті, хто хоче зробити, нарешті, своє перебування в Італії цивілізованішим, і ті, кого доля може закинути туди.

Марія Працюк

Вже зверталися до нас, дзвонили і з різних кутків Італії, і з України, і, наприклад, українці, які тепер перебувають в інших країнах, у Словаччині, Чехії. Телефонували до нас і питали, чи ми б могли їм допомогти знайти працю. Загальна відповідь на такі питання є така: так, ми прагнемо допомогти знайти працю. Але для того та людина має вже бути в Італії, якщо люди тільки мають намір приїхати до Італії, то мають мати із собою мінімум грошей, щоби, скажімо, втриматися тут до того часу, як працю буде знайдено. То не є наша основна діяльність, але ми цим займаємося, бо людям це потрібно і праця – підстава всього. Як можемо, ми стараємося допомогти. Ми це робимо безкоштовно, тобто за сам факт, що знайдемо працю й людина піде працювати, грошей не вимагаємо. Якщо хтось зі своєї ласки хоче потім нам віддячитися, дати нам якихось 20-30 доларів на те, щоб ми мали на телефонні розмови, на світло, або приходить дівчина – тільки-тільки народила дитину, не має нічого в Італії, то будь ласка,. То є життя. Але ми того не вимагаємо. Натомість є аґенції, спеціалізовані на пошуки праці, або приватні особи, котрі беруть за це гроші, й гроші немалі. У середньому (як кому повезе) це десь триста доларів. Ми нікому не можемо ґарантувати, що впродовж тижня чи місяця знайдемо працю. Треба завжди пробувати в різних напрямках. Особи, які хочуть приїхати до Італії у пошуках праці, мають бути на ці видатки підготовлені. Інакше – біда. Друге (основне) питання стосується закону, який ми всі очікуємо. Завдяки ньому можна було б легалізувати свій побут для осіб, які працюють при італійських родинах. І для тих, що живуть поза Римом

- у такому разі ми їм кажемо, що якщо вони хочуть бути поінформовані (бо скористатися законом не буде так просто), мусить написати нам на адресу:

Via Tasso 147-149 00185 Roma, Italia

Треба написати свої паспортні дані, ім’я, прізвище – так як написано в паспорті закордонному латинськими літерами, дату й місце народження, де тепер перебувають. Нас не стільки цікавить конкретна адреса (бо то дуже часто змінюється, а, скажімо, в якому місці вони перебувають і точний номер телефону, щоб ми могли в разі потреби контактувати й вислати корисні для них інформації. Написати нам, вкласти до конверту 5 евро – стільки коштує наша «профспілковий білет» (членський квиток) на рік, і вислати до нас ці дані, й тоді ми будемо інформувати й помагати їм.

Зиновій Фрис

Нагадаю, це була Марія Працюк. Профспілка існує на самофінансуванні, жодних грошей від Італії чи іншої держави вона не має.

Отже, ще раз адреса й телефон італійської профспілки позаспільнотних працівників у Римі:

Via Tasso 147-149 00185 Roma, Italia.

Телефон у Римі: код Італії –39, код Рима 06, телефон профспілки 70 45 33 24.

І оскільки в нас сьогодні мова зайшла про перші відгуки на цикл передач про українських заробітчан в Італії, то не можу не сказати про факс, що його надіслав на адресу редакції “Свободи” редактор міської газети “Полтавський вісник” Павло Стороженко. Крім, власне, факсового листа, він надіслав копії трьох публікацій у газеті. Їхня спільна назва - “Пригоди українців на заробітках в Італії”. Це гірка і водночас філософська сповідь однієї вже не дуже молодої полтавчанки про своє перебування в Італії. Коротенькі фрагменти з публікацій я запропоную вам дещо пізніше. А поки що – уривки моєї вчорашньої телефонної розмови з редактором “Полтавського вісника” Павлом Стороженком.

Пане Стороженко, все розпочалося з того, що ви ознайомилися з щоденником Вашої давньої знайомої. що працює в Італії. Так Вас це вразило, що з’явилося три подачі в газеті...

Павло Стороженко

Так, це було просто гарно по-журналістськи. Було, так би мовити, - важко бажати чогось кращого.

Зиновій Фрис

Скажіть, будь ласка, якою була реакція?

Павло Стороженко

Реакція читачів була, і була безпосередньою. Невдовзі на нашу електронну пошту вийшов теж полтавець, студент Київського державного університету, він був на заробітках (умовно це назву) в Лондоні, він там літо проводить, але - це українська еміграція дещо іншого плану, інтелігентна, освічена і яка має більше шансів знайти там (у Європі, маю на думці) працю, застосування своїх сил.

Зиновій Фрис

Чи є якась статистика в області, зокрема, в Полтаві, скільки людей працює за кордоном, наприклад, в Італії, в інших країнах, чи хтось таку статистику веде?

Павло Стороженко

Ні, точної статистики немає. Хоча ми спробували з’ясувати, скільки виїхало за кордон на заробітки. Річ у тім, що з області, із Полтави, зокрема, теж ті два потоки спрямовано еміграційні – в Росію (будівельники) і на Захід. Статистика загальна по Україні – десь три мільйони українців працює зараз за кордоном працює.

Зиновій Фрис

Оте величезне число українців – три мільйони – мій співрозмовник спробував пов’язати з наступними парламентськими виборами.

Павло Стороженко

Оці три мільйони за кордоном не проголосують. Не проголосують. Люди там заощаджують кожен долар, кожне евро. Хіба що кілька сотень, ну, тисяча проголосує в посольствах і консулятах. Безумовно, всі інші ці мільйони наших співвітчизників, їхні голоси зависають у невідомості.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG