Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 18:12

Прямий Ефір: “Політичні технології з промовистою назвою “Піар”


Прямий Ефір: “Політичні технології з промовистою назвою “Піар”

Київ-Прага, 27 березня 2002 -

Ірина Халупа:

Наша тема сьогодні – “Політичні технології з промовистою назвою “Піар”. Про це з нами сьогодні дискутуватимуть Данило Яневський, директор Інституту політичного моделювання, Олексій Мустафін – шеф-редактор інформаційно-аналітичної служби телеканалу “Інтер”, телефоном зі Львова –Микола Княжицький, журналіст, колишній ведучій програм телеканалу ICTV і телефоном із Вашингтона - політичний оглядач Радіо “Свобода” Роман Купчинський.

Отже, піар, тобто Public relations - англійський термін, який разом з іншими словами поселився в українській термінології. Поруч із піаром такі слова, як імідж, моніторинг, брифінг, рейтинг, рекет, кілер, хеппі енд та море інших.

Я, свого часу, почала тримати такий список, дійшла до 35 і тоді махнула рукою. Отже, що таке цей паблік рілейшинз? Згідно із словником американським Websters, паблік рілейшинз – це методи та діяльність, які особистості, організації, фірми та уряди використовують із метою справити гарне враження і налагодити позитивні стосунки з публікою, тобто з громадськістю.

Якщо виходити з такого значення слова, чи фільм “Піар” відповідає своїй назві? Це таке перед запитання. А до цього я б хотіла почути від вас, шановні гості, як бачення й розуміння паблік рілейшинз, піару в Україні відрізняється, власне, від цього класичного англійського пояснення. Пане Мустафін, розпочнемо з Вас.

Олексій Мустафін:

Мені здається, це щось на зразок, як була “демократія” і “соціалістична демократія”, тобто антонім слову демократія - таким чином розуміється піар в Україні.

Ірина Халупа: Абсолютно щось протилежне?

Олексій Мустафін:

Так, звичайно, бо якщо перекладати паблік рілейшинз, то виходить - чорні стосунки з громадськістю, це щось, взагалі, незрозуміло. Тому використовується, власне, слово піар , а не його переклад.

Ірина Халупа:

Пане Яневський, Ви погоджуєтеся?

Данило Яневський:

Я би сказав, що тут є один аспект, на який треба звернути увагу наших слухачів. Піар вже в усьому світі – це намагання представити себе з доброї точки зору, український піар, якраз, навпаки: сказати, яка ж падлюка мій опонент, і хто в нього там у сім”ї, і як він накрав, і що він п'є, і з ким він живе і так далі і тому подібне. Робиться це тільки для одного: щоб уникнути обговорення принципових речей, які турбують суспільство. Так і сьогодні ввечері Україна буде знову обговорювати питання: чи є Ющенко американським шпигуном, скільки він вкрав грошей у Національному банку “Україна” і так далі і тому подібне. А говорити про те, що ми маємо справу з банкрутством усієї політики - внутрішньої, зовнішньої, яка тут провадилася уподовж десяти років українською радянською соціалістичною номенклатурою, - говорити не будуть. Крапка.

Ірина Халупа:

Дякую. Пане Княжицький, чи Ви також вважаєте, що піар в Україні – це, перш за все, щоб ставити якісь палки в колеса свого опонента?

Микола Княжицький:

Ви знаєте, мені здається, що піар в Україні – це спосіб обдурення людей, тому що піар у західних демократіях передбачає, що кампанії, або люди, або політичні кампанії працюють на благо суспільства і намагаються донести результати цієї роботи до громадськості і радитися з громадськістю про те, як саме це робити. З українською громадськістю, на жаль, ніхто не радиться. І в Україні піар – це просто спосіб реклами, і дуже часто - реклами, як не такої, яка відповідає дійсності. Я би, наприкінець, щоб трошки вас розвеселити, хотів би нагадати відомий в Україні анекдот про щура й хом’ячка. Щур питає в хом'ячка: чому ми такі однакові, обоє гризуни - і ти, і я, а тебе всі люблять, а мене – ні? А хом’ячок каже: це тому, що в мене піар хороший.

Ірина Халупа:

Пане Купчинський, як Ви бачите, власне: це перекручення того поняття паблік рілейшинз, яке зображується в таких фільмах, як, скажімо, цей же фільм “Піар”, який ми сьогодні збираємось обговорювати?

Роман Купчинський:

Цей фільм специфічно створено для української публіки, це фільм не для американців, це американці створили, по-моєму, на замовлення для української публіки. Але я думаю, цього питання PR... себе краще показати вже в найкращому вигляді, чи це питання просто дискредитувати свого противника. Я думаю, в Україні певний симбіоз одного і другого.

Наприклад, вчора всі прес-агенції українські повідомили, що в газеті «Вашингтон Таймз» появилося інтерв'ю з президентом України Леонідом Кучмою. Я вже обіцяв тут подивитись, почав шукати по газеті – нема. Шукаю і, нарешті, знаходжу додаток рекламний, де є чотири великі сторінки про Україну: яка Україна красива, яка хороша, як там живеться, як у раю. Думаю: чекай, чекай, що це є?

А це - реклама, це було куплено українським урядом напередодні виборів. На цьому додатку написано: «напередодні виборів в Україні». І це є піар для Америки.

Україна хоче представити себе в найкращому світлі. Там ні слова нема про всі ці відомі справи, що ми знаємо, а, зокрема, зараз напередодні нового скандалу про продаж зброї в Ірак. Українці зараз...Українська Банкова, скажімо так, хоче себе представити. Це піар для зовнішнього споживача.

Ірина Халупа:

Ясно , дякую. Оскільки ми зараз трошки детальніше будемо обговорювати сам фільм і я не переконана в тому, що всі наші слухачі мали можливість подивитись це фільм, я хочу просто коротко нагадати, про що там ідеться. Телеканал ICTV вперше показав цей фільм 16-го , а потім повторив його 17-го березня. Сьогодні 27-го березня, як стверджують деякі журналісти, за особистою вказівкою президента Леоніда Кучми, цей фільм демонструє інша популярний телеканал “1+1”. Наш колега Сергій Грабовський підготував коротеньке резюме фільму:

Якщо спробувати у кількох реченнях переповісти зміст фільму, то він зводиться до наступного. Уряд Сполучених Штатів Америки розчарувався у президенті України Кучмі – мовляв, недостатньо він захищає американські інтереси.

Тут під руку трапилася справа зі зникненням Георгія Ґонґазде. Було вирішено використати цю справу для усунення Леоніда Кучми і приведення до влади проамериканського політика Віктора Ющенка. Потужні сили у Сполучених Штатах, зокрема, мільярдер Джордж Сорос, через різноманітні фундації й структури (зокрема, за допомогою Радіо “Свобода”), зорганізували, ідейно наснажили й профінансували виступи української опозиції, власне, чи не всю акцію “Україна без Кучми”. Іншим спонсором опозиції стала Юлія Тимошенко.

За допомогою записів майора Миколи Мельниченка, достовірність яких ніким не доведена, було зроблено так, щоб на президента впала підозра у причетності до зникнення Георгія Ґонґадзе. Відтак удалося підбурити на виступи проти української влади тисячі людей, головним чином політичних радикалів. Проте акція опозиції та уряду Сполучених Штатів зазнала провалу; ім‘я ж Георгія Ґонґазде було використане для створення негативного іміджу Леоніда Кучми – а насправді ніхто з опозиціонерів не вболівав за його долю.

Повторюю, це лише дещо схематизований виклад змісту фільму “Пі-ар”. Наскільки справедливі твердження його авторів – продюсера Пітера Павелла та сценариста Чарльза Кловера, - хто фінансував зйомки та монтаж стрічки, чому існують відмінності між англомовною і російськомовною версіями, чи був справді, фільм показаний у Сполучених Штатах, і, нарешті, чому його поява на українському телебаченні збіглася у часі з масштабною антиамериканською та антизахідною істерикою, розв‘язаною певними мас-медія та деякими політичними силами, - це питання, на які сьогодні важко знайти більш-менш повну відповідь.

Ірина Халупа:

Шановні гості, давайте все-таки намагатися відповісти на ці запитання, які поставив наприкінці свого матеріалу Сергій Грабовський. Я сьогодні мала можливість подивитися повністю весь фільм.

Минулого тижня всі наші колеги тут на Радіо “Свобода” мали можливість подивитися інший фільм, набагато коротший – 26-хвилинний фільм, який можна знайти в Інтернеті. Я також мала можливість, завдяки керівникові телеканалу ICTV пану Богуцькому, який люб’язно надав нам записи, також подивитися обговорення цього фільму, яке відбулося за участю ведучого Дмитра Кисельова.

Безперечно, обговорення було безмежно цікаве.

Отже, давайте подивимось і також попрогнозуємо, оскільки дуже багато чого відбувається навколо того фільму, тобто: хто його міг замовити, чому могли його замовити, що це має означати, чому - 2 тижні до виборів, чому на ICTV, а не на Першому національному чи на якомусь іншому телеканалі каналі – дуже багато різних стверджувань, дуже багато різних прогнозів, дуже багато неясності. Ви всі є обізнані дуже добре з політичною ситуацією в Україні. Тверезо мислячи і тверезо дивлячись на все це – кому цей фільм потрібен найбільше? Пане Княжицький?

Микола Княжицький:

Мені здається, що, безумовно, цей фільм зараз використовується проти Віктора Ющенка. І в цьому фільмі звучить лише одна з можливих версій, до якої я особисто ставлюся з такою певною долею скептицизму. Я абсолютно не відкидаю того, що уряд Віктора Ющенка міг бути задіяний в усьому, що відбувалося під час касетного скандалу, багато людей були задіяні поза їхнім бажанням, але мені здається, що у фільмі все-ж таки відбувається певна маніпуляція.

Із самого початку, фільму, коли говорять про те, що Георгій Гонгадзе досить багато виступав на захист уряду Віктора Ющенка, критикуючи інших, в газеті “Українська правда”.

Ми всі пам’ятаємо цю газету. Усе ж таки, справді, ця газета серйозно критикувала українських олігархів, але не можна було сказати, що вона була аж така вже проющенківська.

Так, мені здається, що в цьому фільмі викладено досить багато реальних фактів, запропонована одна з версій, яка трошки притягнута за вуха, і через те, для мене здавалася дещо поверховою.

Ірина Халупа:

Пане Яневський, на Вашу думку, хто виграв і хто програв від цього фільму?

Данило Яневський:

Принаймні, виграв Микола Княжицький, який зараз намагається набрати очки в передвиборчих змаганнях на Західній Україні, бо якраз там його цільова група, яка, очевидно, проголосує за Ющенка.

Він хоче тут нейтралітет дотримувати. Я б нагадав усім слухачам Радіо “Свобода” мудрі слова не останньої людини в Україні. Ім’я людини – Леонід Данилович Кучма. В інтерв’ю Радіо “Свобода” він сказав, що всіх цих російських технологів.. а... треба перестати бути мавпами - сказав він. Це цитата.

Якщо хтось в Україні, наприклад, соціал-демократична партія об’єднана - хоче залишатися мавпами, - це є їхня проблема.

Але недолугі російські піарщики вирішили використати цей фільм, і це є ланка в їхній стратегії на обмеження політичного впливу Віктора Ющенка і його блоку.

Тут є журналістський аспект, про який сказав пан Княжицький: узята одна версія - зацікавлені Сполучені Штати.

Не взяті дві інших версії: зацікавлена Росія, зацікавлені внутрішні політичні сили. Політтехнологічний аспект – чому недолугість, і в цьому виявляється недолугість російських піарщиків, полягає в тому, і ми спеціально в нашому інституті проводили дослідження і міряли, оскільки український закон забороняє називати цифри перед виборами, я не скажу. Але скажу: результат...такий

Ірина Халупа:

Це ж нечесно...

Данило Яневський:

Як це нечесно? Ці люди.. пані Ірино, які не хотіли голосувати за Ющенка, значною мірою, будуть за нього голосувати. Результат у цифрах. Весь президентський блок отримує в новому парламенті 191 голос, Нова Україна - 140, комуністи - 84. Це і пропорційна , і мажоритарна частина. ...

Ірина Халупа:

Пане Яневський, чи може Павло Глоба працює у Вашому інституті?

Данило Яневський: Ні, не працює Павло Глоба в нашому інституті. Ми рахуємо все точно. Очевидно, ми не можемо обрахувати розмір фальсифікацій...

Ірина Халупа: Звичайно..

Данило Яневський:

Але докинуть, за нашими підрахунками, до 7%.

Юлія Жмакіна:

Пане Яневський, ми зараз трохи заплутуємо слухача, щойно Микола Княжицький сказав, проти кого цей фільм, а для кого він?

Данило Яневський:

Пан Княжицький абсолютно правильно сказав: він ні для кого, а щоб зупинити Ющенка, це елемент в антиющенківській і антизахідній істерії.

Його хочуть штучно прив’язати до Сполучних Штатів, сказати, що Сполучені Штати – імперія зла, але знову скажу: ніхто не хоче сказати про крах внутрішньої й зовнішньої політики України, яка проводилась упродовж 10 років...

Ірина Халупа:

Про це намагався дуже сильно нагадати слухачам, глядачам і, взагалі, всім – Володимир Чемерис на обговоренні цього фільму по каналу ICTV. Але я би хотіла запитати Вас всіх, зокрема, Вас, пане Купчинський ось таке: Ви знаєте, кожна людина дивиться на певну річ і бачить її по-своєму. Ми всі бачили цей фільм, ми всі його бачимо по-різному. Звичайно, кожна людина приходить до кожного явища вже зі своїми певними смаками і тому подібне. На мене найбільше враження справило те, що там... багато проблем у цього фільму, це само собою, але на повний серйоз представляється глядачеві такий варіант: що американці, американській уряд, взагалі, розробив певний сценарій і намагався створити державний переворот в незалежній Україні, щоб скинути поганого президента Кучму з влади і посадити на його місце людину, яку вони самі собі, так би мовити, виховали й підготовили до цієї ролі.

Як Ви думаєте, пане Купчинський, чи тут не спрацьовує ...якесь таке... може дехто подивився занадто багато детективів і дивних фільмів? Наскільки реальне щось таке?

Роман Купчинський:

Це я думаю, взагалі, тотальний абсурд. Я почав цей фільм готувати, до мене подзвонив Кловер, він був у Вашингтоні, ми пішли на каву поговорити, і він каже: “слухай я тут готує для PBC - громадського телебачення в Америці фільм.. ми довго говорили, яка мета його...

Ірина Халупа:

Пане Купчинський, я Вас незаконно переб’ю. Я просто хочу сказати нашим слухачам, що громадське телебачення PBC – це дуже-дуже якісна телестанція в Америці, і це , власне, дуже високий рівень. І все, що вони представляють своїм глядачам – це продукція дуже-дуже високого калібру...

Роман Купчинський:

Ми поговорили, тоді я питаюся: ти написав ті статті про Ющенка в “Файненшиал Таймз”, які були твої джерела?..

І він мені сказав і показав, і дав мені наступного дня ту документацію, на базі якої він ті статті писав, я взяв додому, прочитав. І бачу – там нічого нема, просто порожні... немає ніяких доказів, є фактаж. А чи Ющенко, чи порушував закони, чи він заробляв, чи його брат заробляв, чи хто – нічого нема. Тоді відбулось слухання в Конгресі, показалося, що нічого подібного не сталося, тоді ”Файненшиал Таймз” мусило вибачатися.

Я кажу: чекай, ти маєш на Ющенка упередження, і ти готуєш фільм. Він фільм мені представив просто, як фільм про Гонгадзе і про Мельниченка, про плівки Мельниченка.

Взагалі, не було мови про ніякі американські гроші. Якби Він мені сказав, що він готує фільм: показати, як американський уряд хотів звалити уряд Кучми і поставити на його місце Ющенка, – я би відразу подзвонив до психіатра, щоб його забрали. Це зовсім несерйозно. Якщо б, дійсно, американський уряд хотів здихатися уряду Кучми, - вони б це зробили спокійно за кілька днів. Це абсурд тотальний був.

До речі, я не можу купити від них копію, англомовної копії того фільму, її не існує на відео.

Ірина Халупа:

Я знаю, що є певні люди, які одним вухом почули англійській текст, тобто цей супровід, який іде в цьому фільмі, і відчули певну неточність щодо російського перекладу.

Роман Купчинський:

То є, я також це чув. Але питання зараз, що немає англомовної версії, нібито цей фільм показали в Америці на кабельному телебаченні для пакистанської громади в місті Детройт.

Ну, я розумію, що пакистанська громада в Сполучених Штатах украй зацікавилась, щоб Ющенко не став президентом України в майбутньому, вони це обговорюють кожного вечора...

Ірина Халупа: Хіба Україна не продала велику партію танків Пакистану?

Роман Купчинський:

Ну, Пакистан тоді їх перепродав до талібанів, це друге питання. Але справа в тому, що це все було фальшивим і нечесно зробленим від самого початку.

Друга справа, що воно було зроблено доволі більш професійно, ніж будь-коли в Україні. Тепер вони хочуть брудні справи робити американськими руками, ось що небезпечно: і та реклама, що була вчора в газеті “Вашингтон Таймз”, і фільм. Вони навчилися від російських політтехнологів, як робити такі справи, вони не були вже такі прозорі, як у минулому.

Ірина Халупа:

Я повинна тепер нагадати нашим слухачам, що в ефірі “Вечірня Свобода”. Ми обговорюємо політичні технології, зокрема, такі, які використані у фільмі з назвою “Піар”.

Ірина Халупа:

Усе-таки, давайте послухаємо, що про все це думає людина, яка не стоїть осторонь у цій справі, а саме ведучій ICTV Дмитро Кисельов. З ним сьогодні зв’язалася наша колега Юлія Жмакіна і поставила кілька запитань. Перше запитання до пана Кисельова: чи подобається Вам цей фільм?

Дмитро Кисельов:

Так, мені він подобається. Це спроба системно проаналізувати те, що відбувається в Україні. І мені подобається робота документального кіно, робота у документальному кіно... І подібних фільмів я не бачив в Україні і вже давно у Росії. Мені здається, що цей напрямок треба розвивати і мені шкода, що такого фільму не зробили ані росіяни, ані українці.

Юлія Жмакіна:

Ви називаєте це спробою проаналізувати, але це скидається більше не на аналіз, а на претензію зіграти певну роль у політиці, у політичній ситуації?

Мені здається, що саме завдяки сильному аналізу цей фільм став фактором у політичному житті України. І, на жаль, нічого подібного немає, тому він і стоїть окремо, тому він і зайняв у якомусь сенсі монопольну позицію. Йому нема жодної альтернативи. Ну, можливо, буде цей фільм ВВС, який уже показали у Лондоні. Я знаю, що він якраз концентрується якраз на досить традиційному погляді, на тому, що Україна вже прожувала, проковтнула й перетравила. Але так чи інакше, з’явиться ще один фільм. Але двох теж мало, треба 5, 10... Тоді поява таких документальних фільмів стане процесом, а не вибухом. Зараз, звичайно, ця стрічка – вибух.

Юлія Жмакіна:

Ви б не могли пояснити, чому цей фільм показали за такий короткий час до виборів: а не після виборів, не набагато раніше?

Ну, я думаю, що саме до виборів інтерес до України зростає. І тому все, що пов’язано з Україною викликає підвищений інтерес у світі. Ну так само і фільм ВВС був показаний у Лондоні до виборів. У цьому немає нічого дивного.

Юлія Жмакіна:

Але в Лондоні, а не в Україні?

Дмитро Кисельов:

Так, але туди ж були запрошені усі українські журналісти, які вже виступили з рецензіями на цей фільм. І цей фільм теж став фактором в українському політичному житті.

Юлія Жмакіна:

Кажуть, що канал ICTV багато привніс свого, додав до фільму “Піар”, мається на увазі й переклад, і обговорення подальші. Як би Ви оцінили роль телеканалу, на якому Ви працюєте?

Дмитро Кисельов:

Якщо хтось може вказати на помилки у перекладі – нехай укаже. Поки що ніхто цього не зробив. І переклад точний. Жодних інших точок зору я не чув і тим більше прикладів некоректного перекладу. Що стосується обговорення... То, так, ми запросили героїв цього фільму і дали їхні більш розгорнуті точки зору. Причому героїв як з однією політичною позицією, так і з іншою. Ну, і тут я думаю, що на жодну монополію канал ICTV не претендує. Наприклад, сьогодні ввечері цей фільм “ПР” буде ще раз показаний на каналі “1 плюс 1”. І канал “1+1” теж буде влаштовувати дебати журналістів після цього фільму. Ну, і до фільму канал “1+1” робить свою спеціальну преамбулу.

Юлія Жмакіна:

Чи корисний фільм “Піар” для українців, перш за все?

Дмитро Кисельов:

Я думаю, що так. Цей фільм дуже корисний, оскільки дає можливість подивитися на себе збоку.

Юлія Жмакіна:

На Вашу думку, це прояв свободи слова, такий документальний спосіб, чи сам фільм “Піар” є піар-технологією як зауважують багато спостерігачів?

Дмитро Кисельов:

Ну, ви знаєте, зараз все, що є – є ПРом. ПР просякає усі сфери суспільного життя і стає вже сам по собі змістом політики. Зараз неможливо будь-що зробити без того, щоб це було так чи інакше інтерпретовано. Коли Ющенко з’являється на плакатах з маленькою дитиною, то це, звичайно, ПР. У Росії, наприклад, заборонено законом використовувати дітей у рекламі будь-чого. В Україні це можливе. Тому все є ПР. Тому усі бажаючі можуть розцінити і цей фільм як ПР. Але мені здається, що це відхід від змістовної оцінки фільму, і відхід від обговорення його змісту. А зміст цього фільму набагато більший, ані ПР. Звичайно, можна і своє життя вважати ПР. Але мені здається, що життя більше, аніж ПР.

Юлія Жмакіна:

Дмитро, останнє: це чесний фільм?

Дмитро Кисельов:

Так, це чесний фільм!

Юлія Жмакіна (Київська студія):

У нас давно не був задіяний пан Мустафін. Сьогодні фільм будуть переглядати на каналі “1+1”, скажіть будь-ласка, чи розглядалася така можливість, щоб канал “Інтер” – Ви очолюєте інформаційно- аналітичну службу каналу – показав цей фільм?

Олексій Мустафін:

Я, принаймні, про це нічого не чув..

Юлія Жмакіна:

А як би Ви зреагували, якщо була б така пропозиція? Ясно, що є власники каналу, і що їхня позиція є вирішальною.

Олексій Мустафін:

Я проти цього

Юлія Жмакіна:

Чому?

Олексій Мустафін:

Тому що він був показаний по ICTV

Юлія Жмакіна:

Тільки тому , що конкуренти показали?

Олексій Мустафін:

Його вже показали, навіщо ще демонструвати його, я особисто не розумію, з точки зору глядачів, і інтересів каналу. Це з одного боку. З іншого боку, я не вважаю його високохудожньою продукцією і, тим більше, не вважаю його документальною продукцією.

Юлія Жмакіна:

У цьому фільмі багато говориться, якщо Ви пригадуєте, про українську журналістику і, власне, такий місток: що українська журналістика, власне, втратила свій сенс і перейшла до піару. Що Ви можете сказати на це?

Олексій Мустафін:

Мені здається, що якщо казати про “справу Гонгадзе”, то журналістика перейшла до піару в момент, коли почали розповсюджуватися листівки й футболки з відомим логотипом “Знайдіть журналіста”. Це вже тоді стало піаром. Що стосується касетного скандалу, який потім виплив на поверхню, він з самого початку був політичним, ну а будь-яка політична технологія містить в собі елементи піару.

Юлія Жмакіна:

Тобто Ви вважаєте бажання суспільства дізнатися, що сталось з журналістом....

Олексій Мустафін: Ні, я не вважаю це піаром, я вважаю просто зацікавленість у тому, що сталось з журналістом – це не піар. Піар почався, коли почалися акції, які робляться з класичними піар-технологіями.....

Юлія Жмакіна:

До пана Яневського. Чому, на Вашу думку, повторює канал “1+1”, адже, дійсно, вже всі переглянули це на ICTV?

Данило Яневський:

Це треба запитати керівників каналу “1+1”, я не маю ніякої точки зору з цього приводу. Це є їхнє право. І вони мають скористалися цим правом: показати або не показати. Це питання не до мене.

Ірина Халупа:

Якщо дивитися на практику в нормальному світі, кожний телеканал працює для себе, а інший телеканал - це його конкурент. І, як правило, вони не показують одну і ту продукцію, якщо хтось показує це – це, звичайно, робиться у рамках своєї програми, але коли вже інший телеканал підключається до усього цього – воно починає виглядати дещо по-іншому. Давайте запитаємо людину, яка не в Україні. Пане Купчинський, як можна розцінювати таке? Чи це вже йде якась відкрита кампанія, коли цей фільм показується і на інших каналах?

Роман Купчинський:

Я собі думаю, якщо б в Америці перед виборами подібний фільм показували два окремі канали ... і щоб три рази впродовж тижня.. це був би сміх. Канали би втратити всі рейтинги і був би величезний скандал.

Це український феномен, навіть такого в Росії не було, не говорячи про Центральну Азію чи африканські держави..У Зімбабве де були вибори, до такого дикунства не докотились...

Це тільки в нас своєрідний український феномен: показувати, показувати, довбати мозки, Ющенко злодій, Мельниченко - це все фальшиве. І так далі. Це наш український так би мовити.... overkill

Ірина Халупа:

Вбивати трупа, так би мовити,.

Пан Кисельов сказав, що фільмові немає жодної альтернативи. І він вважає, оскільки він один – це вибух, як сказав Кисельов, якби їх було багато – то це було би процесом.

Як ви думаєте, може в цих його словах є якась краплина правди, бо, якщо би було більше таких фільмів, я сподіваюсь, що вони були б справді документальними і трошки іншими, проте я не хочу свою оцінку фільму тут висловлювати.

Але якби глядач мав би п’ять фільмів, де головні герої були б інші, як ці, які у цьому фільмі “Піар”, -може це б йому якось допомогло в іншому баченні політичної ситуації, може у глибшому розумінні? Як Ви думаєте, пане Княжицький?

Микола Княжицький:

Мені здається, що нам потрібно загалом говорити про структуру телебачення в Україні.

Не має бути таких фільмів 5 чи 10, має бути громадське телебачення, яке є всюди в Європі, яке показує об’єктивні програми, цікаві для суспільства, в тому числі документальні фільми, але не контролюються однією гілкою влади так, як це в нас є на державному телебаченні.

І має бути комерційне телебачення, яке не повинно бути політизованим, а повинно бути бізнесом.

Показувати такий фільм в прайм-тайм для будь-якого з каналів – це не є бізнес а - це спроба впливати на політику.

Інакше, комерційні канали, які в нас контролюють більшість телевізійного ефіру, на жаль, контролюються, по суті, обмеженою кількістю політичних сил чи партій, використовуються для політичної пропаганди. Це такий перехідний період. Європейські країни такий етап пережили у післявоєнний час, але дуже швидко з цього вийшли, а ми й досі на цьому етапі розвитку...

Ірина Халупа:

Пане Мустафін, а як Ви дивитесь на це? Чи більше таких фільмів було б на користь українському глядачеві, чи ні?

Олексій Мустафін:

Я вважаю, що більше фільмів – так, звичайно, було б на користь, але я б не хотів, щоб більше було таких фільмів..

Ірина Халупа:

Таких? Ясно..

Яку мету переслідували автори цього фільму “Піар”, чому ця картина була продемонстрована перед виборами? Ми вирішили з таким запитанням звернутися до табору Віктора Ющенка.

Говорить керівник виборчого штабу блоку “Наша Україна” Петро Порошенко:

“Поєднання часу демонстрації фільму, змісту, який, я впевнений є виготовлений на українські гроші, українським замовником, який для ширми використав сумнозвісного режисера, який працював на Україні як представник “Файненшиал Таймз” і багато речей виконував на замовлення, в тому числі, Павла Лазаренка.

Оскільки під час довготривалих пошуків їм не вдалося знайти хоча б якихось переконливих доказів щодо компрометації лідера блоку Віктора Ющенка, то вони вже намагалися, навіть, ризикуючи поставити під удар і президента, і імідж країни.

...Мені як громадянину країни і патріоту просто сумно, що врешті-решт получилася не дискредитація Віктора Ющенка, тому що в цю дурницю ніхто не вірить, а просто дискредитація української держави,

Я впевнений, що цей фільм виготовлений з благословення певних посадових осіб України, які знаходяться при владі і які намагаються будь-якими способами при цій владі залишитися.

Ті політичні сили, які відчувають, що вони програють на цих виборах, їм треба просто достойно піти, а не поливати брудом своїх політичних опонентів, бо вони, перш за все, дискредитують себе...

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG