Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 02:15

«Про те, чи хочуть українські заробітчани інтегруватися в італійське суспільство». Спеціальна програма Українські заробітчани в Європі: італійський акцент. Частина 6


«Про те, чи хочуть українські заробітчани інтегруватися в італійське суспільство». Спеціальна програма Українські заробітчани в Європі: італійський акцент. Частина 6

Прага, Квітень, 2002 - У вчорашній частині нашої спеціальної програми я згадував про три публікації у міському часопису “Полтавський вісник”. Статті мали спільну назву “Пригоди українців на заробітках в Італії”. Я обіцяв зачитати фрагменти цієї дуже повчальної публікації. Поки що ми не будемо цього робити, сподіваємося, що найближчим часом вдасться записати розмову із самою авторкою публікації.

А сьогодні я спробую з'ясувати дуже важливий аспект, що мимоволі витікає з усієї нашої розмови. Аспект, який ми вже трішки обговорювали, але не з українськими заробітчанами, а головно з італійцями. Пам'ятаєте, і мій колега з російської служби радіо “Свобода” Джованні Бенсі, і директор римського соціолого-політологічного інституту з вивчення модернізації суспільства Луїс Джермані фактично в унісон говорили про необхідність інтегрування українців (навіть тих, що тимчасово живуть тут і працюють) в італійське суспільство. Треба більше більше, глибше знати італійську культуру, мову, традиції тощо. Рівно ж, як італійці мали б користати з нагоди більше дізнатися про Україну, українців.

І справді, мабуть не дуже цікаво, маючи неповторну нагоду жити й працювати десь за кордоном, думати лише про гроші, про те, як заробити їх якомога більше і хутенько повернутися додому. А як щодо того, аби пустити коріння, думати, так би мовити, про майбутнє своїх дітей, внуків у такому дещо радикальному плані. З цим дещо провокаційним питанням я й звернувся до моїх італійських, себто українських співрозмовниць в Італії.

Надія з Болоньї:

Я не бачу тут перспективи для дітей. Тут їхні діти безробітні, ті, що приїжджають із дипломами, то тих дипломів не признають. А тут ще раз закінчувати щось, то часу не вистачить, по-перше. По-друге, і роботи такої немає. Взагалі такі питання мене не дуже цікавлять, але я не бачу перспективи. Я, наприклад, не хочу лишатися тут, я хочу додому – на свою Україну. Мені там краще!

Зіновій Фрис:

Тобто різниця між тим, до чого ви звикли в Україні, і з чим ви зустрілися тут, така величезна, що ви не ризикуєте.

Надія з Болоньї:

Дуже велика різниця. Наприклад, наші діти набагато інакше виховані. Тут для маленької дитини нема “ не можна”, батьки більше розмовляють із дітьми, а ми своїх дітей більше наказуємо. В людей немає ніяких клопотів, вони напевне так можуть жити, тому, що вони забезпечені. Усі жінки сидять вдома – вийде до магазину чи дитину до школи відведе і все. Тільки чоловіки роблять. В нас такого нема, наша жінка більш вільна, ходить на роботу. Але тут заведено, що жінка повинна бути вдома.

Мені подобається, що тут ніколи не побачиш п`яного італійця. Вони п`ють вино, але мають міру. А наші українці тут вип`ють трохи вина і вже п`яні. В італійців півголови “забито” макаронами, а півголови – сексом. Звичайно, якщо в них сім`я, вони заробляють гроші для всіх. Ось сім`я, в якій я працюю, там двоє сеньйорів трудяться. Жінка, дочка і мати – три жінки сидять вдома. Він приходить додому й ще вдома працює! Жінки кожного дня тільки пилюку витирають. Я як прибираю, то маю цілий тиждень порядок. А вони весь час миють, миють та їсти варять, і більш ніщо їх не цікавить.

Зіновій Фрис:

Чи цікавляться італійці Україною?

Лариса, працює неподалік від Мілану:

Для них, взагалі, цікава наша країна. Ось, наприклад, моєї бабки сестра каже, що із задоволенням приїхала б до мене в гості. Вони взагалі люблять подорожувати. Але мені здається, що з нашого боку є більше зацікавленості до них, ніж у них до нас. От було весілля мого сина, мені прислали касету. Я дивилася, переживала, а вони так подивилися байдуже і все. Єдине що, їхня дочка, така інтелігентна, вихована, і у нас із нею близькі стосунки, але вона тільки сказала:” Другий світ.” І все. Не було там зацікавленості, питань. Також у мене є одна близька подруга, я знаю її роки, так вона вийшла тут заміж. Її прийняли на рівних, дуже добре, тому, що коли була хвиля еміграції, ця родина довгий час – років 10 жила в Аргентині. Я була здивована, коли я дзвоню, і ця свекруха з такою повагою говорить зі мною і з повагою говорить про свою невістку. Вони її так прийняли, тому що також відчули те приниження чи ту ностальгію за країною, коли були в іншому світі. А з тими, хто цього не відчув, дуже тяжко. Я працювала в Неаполі в першій родині. Батьки довгий час жили і працювали в Германії, і та жінка до мене відносилася як до своєї дитини. Вона казала:” Я тебе розумію, я довгий час була без сім`ї, без дітей.” Щоб глибше нас зрозуміти треба той біль пережити. Вони дуже добре, із повагою до нас відносяться. Але зацікавленість більш на рівні ввічливості. Ця подруга вийшла заміж, їй тут подобається, вона хоче тут жити, маму свою зібрати. А в мене думки забрати своїх дітей і тут жити не виникало. Я хочу додому. Хоча знаю, що моїм дітям було б тут краще. Через місяць я їду додому, і мене вже це лякає.

Чому мої сльози пекучі упали на трави чужі, В Україну думкою лину, страдаю в чужій стороні. Чужі тут стежки та дороги – далека, нерідна земля. Чужі тут кущі та дерева, та рідні співають пташки. Вони відлітають додому – лишаюся я в чужині. І хочу я з ними летіти, побачить родину свою, Та змушена тут залишитись, в далекім, неріднім краю. Скажи, Україно рідненька, чом діти твої тут сумні, Таланти твої пропадають у далекій, чужій стороні? О, Матінко наша, Україно, чому не пригорнеш ти нас? Душею ми завжди з тобою... Зустрінемось, прийде ще час! О, Боже, всесильний, єдиний! Молитву складаю тобі, Дай долю моїй Україні, не дай нам пропасть в чужині!

Зіновій Фрис:

Закінчити розповідь я хотів би словами вже знайомої вам Марії Працюк, лідера Італійської профспілки позаспільнотних працівників. 13 років тому вона приїхала до Італії з чоловіком з Одеси.

Марія Працюк:

З першого дня, як я приїхала, я себе відчувала вільно. А тепер, через тих 13 років, я себе відчуваю справжньою італійкою, тому що можу зробити більш речей тут ніж звичайний італієць.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG