Прага, 15 квітня 2002 – Одним із приводів згадати про Дмитра Чижевського сьогодні є 25-та річниця з дня його смерті у німецькому Гайдельберзі. А взагалі, про цього мислителя можна розповідати щодня, і це піде для українського слухача лише на користь. Бо, по-перше, про Чижевського в Україні почали відкрито говорити лише в 90-і роки ХХ століття, по-друге, навряд чи ще знайдеться такий оригінальний український мислитель цієї пори, подібний до згаданого філософа. Чи не так?
Дійсно, Дмитро Чижевський не відносив себе до жодної сучасної йому філософської течії, хіба що висловлювався прихильніше про феноменологію Едмунда Гуссерля, хоча сам був більше систематиком «правдивості», як він любив говорити. Філософією Дмитро Чижевський вважав самоусвідомленням народу своєї культурної самобутності. Тому й так багато уваги приділяв саме історії філософії України. Хоча розпочинав він із докторської дисертації «Геґель у Росії» і вже потім видав історіографічну працю «Філософія на Україні», монографію «Сковорода» та інші, що стосувалися історії філософії в Україні. Особливо популярні нині його «Нариси історії філософії на Україні».
Чи сьогодні достатній рівень популяризації спадщини Дмитра Чижевського в Україні?
Я вже сказав, що «Нариси…» його видаються, але якщо взяти сам зміст нарисів і ті акценти, що він поставив у них, то в Україні ще далеко до справжньої популяризації спадщини Чижевського і взагалі джерел з української філософії. Наприклад, знайдіть у широкому доступі, хоча б у Києві, праці Петра Лодія чи ті ж праці самого Дмитра Чижевського. Це буде важко зробити, фактично майже неможливо. Або ж, наприклад, до сьогодні не здійснена публікація філософської спадщини українського закарпатського філософа Василя Довговича: його «Енциклопедії філософських наук» чи великої праці, що стосується критики теорії Канта. А про Довговича і його спадщину Чижевський пише конкретно у своїх «Нарисах». Дуже мало в Україні знають про низку інших джерел саме з української філософії, а який же може бути розвиток самоусвідомлення без широкого доступу до його першовитоків?
От дехто з політиків каже, що суспільство українське розколоте, у нього немає об’єднуючих ідей. У цьому є доля правди. Сам Дмитро Чижевський ввів свого часу в українську філософію поняття «характер народу» і вважав, що та ж філософська спадщина народу чинить позитивний вплив на його самоусвідомлення і потрібно лише відкрити доступ до джерел цієї спадщини, який сьогодні бажає бути набагато ширшим.
Дійсно, Дмитро Чижевський не відносив себе до жодної сучасної йому філософської течії, хіба що висловлювався прихильніше про феноменологію Едмунда Гуссерля, хоча сам був більше систематиком «правдивості», як він любив говорити. Філософією Дмитро Чижевський вважав самоусвідомленням народу своєї культурної самобутності. Тому й так багато уваги приділяв саме історії філософії України. Хоча розпочинав він із докторської дисертації «Геґель у Росії» і вже потім видав історіографічну працю «Філософія на Україні», монографію «Сковорода» та інші, що стосувалися історії філософії в Україні. Особливо популярні нині його «Нариси історії філософії на Україні».
Чи сьогодні достатній рівень популяризації спадщини Дмитра Чижевського в Україні?
Я вже сказав, що «Нариси…» його видаються, але якщо взяти сам зміст нарисів і ті акценти, що він поставив у них, то в Україні ще далеко до справжньої популяризації спадщини Чижевського і взагалі джерел з української філософії. Наприклад, знайдіть у широкому доступі, хоча б у Києві, праці Петра Лодія чи ті ж праці самого Дмитра Чижевського. Це буде важко зробити, фактично майже неможливо. Або ж, наприклад, до сьогодні не здійснена публікація філософської спадщини українського закарпатського філософа Василя Довговича: його «Енциклопедії філософських наук» чи великої праці, що стосується критики теорії Канта. А про Довговича і його спадщину Чижевський пише конкретно у своїх «Нарисах». Дуже мало в Україні знають про низку інших джерел саме з української філософії, а який же може бути розвиток самоусвідомлення без широкого доступу до його першовитоків?
От дехто з політиків каже, що суспільство українське розколоте, у нього немає об’єднуючих ідей. У цьому є доля правди. Сам Дмитро Чижевський ввів свого часу в українську філософію поняття «характер народу» і вважав, що та ж філософська спадщина народу чинить позитивний вплив на його самоусвідомлення і потрібно лише відкрити доступ до джерел цієї спадщини, який сьогодні бажає бути набагато ширшим.
