Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 00:13

Зростання представницького рівня українського футболу


Зростання представницького рівня українського футболу

Прага, 16 квітня 2002 – Поступово забувається українська футбольна контузія після провалу національною збірною відбіркового циклу на чемпіонат світу у Японії та Кореї, і український футбол дивиться у майбутнє. Але чи є ця перспективи оптимістична? Чи, може, вона має більше бюрократичний відтінок?

Дійсно бюрократичний. Бо нині українські футбольні верхи заклопотані чільними місцями у Європейській федерації футболу, де балотується Григорій Суркіс, і отриманням нагород від європейського футбольного керівництва. Повідомляється, що 24 квітня у швейцарському Цюріху Валерій Лобановський отримає вищу нагороду УЕФА – рубіновий орден, котрий вручається за видатні здобутки у розвитку світового футболу.

Це, звичайно, приємно, – але ми ж знаємо, що не про це мріяв і, можливо, ще мріє головний тренер київського Динамо. Він завжди вважав, що найкращою нагородою для тренера і футболістів є найвищі завоювання у престижних турнірах, таких, як Ліга чемпіонів, Кубок світу, чемпіонат Європи. А цих вершин його вихованці ще не досягали, на жаль.

Ось навіть технічний директор мадрідського «Реалу» Хорхе Вальдано днями, мабуть, більше від злості від невдалих спроб викупити у Мілана Андрія Шевченка, кинув іспанським журналістам: «А для чого нам Шевченко, він немає ніяких значних футбольних титулів, а наш клуб купує лише титулованих, знаменитих гравців». У цьому є доля правди, і її розуміє не лише Андрій Шевченко, а й інші українські зірки, які останнім часом дещо поблякли. Переможців люблять всі, і переможці в ціні; і в футболі, як у цілому в житті, завжди було так.

Але сьогодні в національній збірній новий тренер і новий календар, уже відбіркових ігор на чемпіонат Європи, котрий стартує влітку 2004 року. Що чекає тут на Україну?

Так, прийшов новий тренер – відомий у минулому футболіст Андрій Буряк. Але він і не новий, бо працював раніше і з Йожефом Сабо, який не подолав словенський бар’єр на Європу, і з Валерієм Лобановським, котрий недооцінив поляків у групі на чемпіонат світу. Тобто у Буряка є комплекс двох болючих поразок у відбіркових циклах та теза про безперспективність нинішньої української збірної, котра з’явилася одразу після розгрому у Дортмунді… А такі психологічні рубежі долати дуже важко, особливо футболістам.

Тим більше, що Андрій Буряк дуже погано стартував із новою – старою збірною: дві прикрі поразки у товариських зустрічах в Токіо і в румунський Констанці. Цієї середи збірна України під його керівництвом зіграє у Києві третій товариський матч із Грузією.

А як-то воно буде восени, покаже час. І для національної збірної в одній групі з сильними і непоступливими іспанцями, греками, вірменами та ірландцями, і для наших клубів у європейських кубках. Тут навряд чи вистачить авторитету чільних місць в УЕФА та рубінових орденів. Потрібні, мабуть, нові футбольні ідеї і нові виконавці на зеленому полі.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG