Прага, 18 квітня 2002 – Прага міжвоєнного періоду і ширше – демократична Чехословаччина часів президента Томаша Масарика були, без перебільшення, центром українства і українськості у світі. Тут активно працювали Український вільний університет, Українська академія мистецтв, високі технічні й господарські школи. Прага дала притулок багатьом видатним українцям – поетам, художникам, архітекторам. Саме вони формували у своєму середовищі вимогливі, справедливі й чесні стосунки, гідні найвищої людської проби.
Такою особистістю була Оксана Лятуринська – одна з найвідоміших волинянок, якій доля подарувала щедро все – поетичний і мистецький талант, тонкий смак, вроду і безконечну доброту. Ці грані, мов магніт, притягали до Оксани інших обдарованих осіб і простих людей, які вже ніколи не зуміли забути про неї. Не прийшло тільки вимріяне жіноче щастя, та, як відзначила сама поетеса, «Серце дівчини засмучене, – доля з щастям не заручені».
Кажуть, що своїм прізвищем Оксана завдячує батькові, який походив зі старовинного французького роду Ля Турів, що осіли в Україні після наполеонівських воєн. Віддавна родина жила на Волині, в краях поблизу Кременця. Там минуло її дитинство. А потім життя склалося тільки з дороги. Найкоротшою зупинкою – менше року – була Німеччина, майже 20 років жила вона в Чехословаччині. Після Другої світової війни Оксана Лятуринська дісталась до Сполучених Штатів, де в червні 1970 року її подорож закінчилась назавжди.
Оксана написала свій перший вірш, коли їй було 8 років, та її перша поетична збірка вийшла через 30 років після цього, в Празі в 1938 році, й називалась «Гусла». Загалом чеські землі стали для Оксани місцем реалізації найбільших її творчих намірів. Іще одна, найвідоміша книга поезій – «Княжа емаль» – також побачила світ у Празі в 1941 році. Тут вона закінчила Вищу художньо-промислову школу і дістала визнання як графік і скульптор. У Празі також училась на філософському факультеті Карлового університету. За її проектами ставились пам’ятники, її твори закупила Академія мистецтв у Празі. Оксана стала душею празького поетичного гуртка, до якого входили також Олександр Олесь, Олекса Стефанович, Євген Маланюк та інші. Празька поетична школа – це поняття значною мірою завдячує талантові й непересічній творчій натурі Оксани Лятуринської.
Цього року відзначаємо 100-річчя від дня народження Оксани Лятуринської. Тільки щасливці володіють сьогодні творами цієї художниці, більшість назавжди забрала з собою війна і безконечні мандри. На щастя, залишилась нам її слово, лицарське і княже, як її «Емаль», це слово, як зауважив Юрій Шерех, тонке малюнком і ніжністю настрою, воно дасть насолоду кожному, хто справді любить літературу
Такою особистістю була Оксана Лятуринська – одна з найвідоміших волинянок, якій доля подарувала щедро все – поетичний і мистецький талант, тонкий смак, вроду і безконечну доброту. Ці грані, мов магніт, притягали до Оксани інших обдарованих осіб і простих людей, які вже ніколи не зуміли забути про неї. Не прийшло тільки вимріяне жіноче щастя, та, як відзначила сама поетеса, «Серце дівчини засмучене, – доля з щастям не заручені».
Кажуть, що своїм прізвищем Оксана завдячує батькові, який походив зі старовинного французького роду Ля Турів, що осіли в Україні після наполеонівських воєн. Віддавна родина жила на Волині, в краях поблизу Кременця. Там минуло її дитинство. А потім життя склалося тільки з дороги. Найкоротшою зупинкою – менше року – була Німеччина, майже 20 років жила вона в Чехословаччині. Після Другої світової війни Оксана Лятуринська дісталась до Сполучених Штатів, де в червні 1970 року її подорож закінчилась назавжди.
Оксана написала свій перший вірш, коли їй було 8 років, та її перша поетична збірка вийшла через 30 років після цього, в Празі в 1938 році, й називалась «Гусла». Загалом чеські землі стали для Оксани місцем реалізації найбільших її творчих намірів. Іще одна, найвідоміша книга поезій – «Княжа емаль» – також побачила світ у Празі в 1941 році. Тут вона закінчила Вищу художньо-промислову школу і дістала визнання як графік і скульптор. У Празі також училась на філософському факультеті Карлового університету. За її проектами ставились пам’ятники, її твори закупила Академія мистецтв у Празі. Оксана стала душею празького поетичного гуртка, до якого входили також Олександр Олесь, Олекса Стефанович, Євген Маланюк та інші. Празька поетична школа – це поняття значною мірою завдячує талантові й непересічній творчій натурі Оксани Лятуринської.
Цього року відзначаємо 100-річчя від дня народження Оксани Лятуринської. Тільки щасливці володіють сьогодні творами цієї художниці, більшість назавжди забрала з собою війна і безконечні мандри. На щастя, залишилась нам її слово, лицарське і княже, як її «Емаль», це слово, як зауважив Юрій Шерех, тонке малюнком і ніжністю настрою, воно дасть насолоду кожному, хто справді любить літературу
