Белград, 23 квітня 2002 – Карла Дель Понте, головний прокурор Міжнародного трибуналу у Гаазі, наприкінці минулого тижня у Приштині заявила, що буде порушено кримінальні справи й проти щонайменше трьох етнічних албанців зі звинуваченням у скоєнні воєнних злочинів. Серби сподіваються, що на списку запідозрюваних є й колишні лідери Армії звільнення Косова Хашім Тачі й Рамуш Харадінай. На думку сербів, як біженців, так і тих, хто залишився в провінції, основною причиною нестабільності в провінції є потурання міжнародного співтовариства етнічним албанцям. Тому вони відхиляють співробітництво з Місією ООН й вимагають для себе право самоврядування. На цьому, зокрема, наполягають, серби в північній частини поділеної Косовської Митровіци, яка стала свого роду сербським островом в албанському морі.
Косовські серби ще не бачать, або не хочуть бачити, що у Белграді більше немає Слободана Мілошевича. Під час його влади вони були правлячим народом, тобто абсолютними господарями Косова. Тому вони наразі не хочуть брати участь у владі і її органах, в яких більшість функціонерів і працівників становлять етнічні албанці. До Белграда щодня прибувають делегації сербів з Косова, які вимагають від уряду захищати їхні права й інтереси. За допомогою націоналістичних кіл й свого лобі у мас-медіа вони постійно роблять тиск на сербський уряд. Через це часто здається, що найбільшою проблемою Сербії є не вісім мільйонів її громадян, а сто тисяч косовців.
Заступник прем’єр-міністра Сербії Небойша Чович цими днями попередив земляків у Косові, що немає чарівної формули згідно з якою можна було б змінити структуру населення й повернути колишні часи. Один коментатор нагадав, що президентом Косова є не Воїслав Коштуніца, а Ібрахім Ругова, та що проблеми косовських сербів можна врегулювати у Приштині, а не в Белграді. Косовські серби нехтують такими попередженнями.
Новий адміністратор Косова, енергійний Міхаел Штайнер, поки що не попускає. Він не відхиляє співробітництво з Белградом, але при цьому невтомно нагадує, що ним очолювану міжнародну адміністрацію не цікавить історія. Ситуацію в краю, за його словами, можна нормалізувати лише на підставі резолюції 1244 Ради безпеки ООН, якою чітко визначено, що усі мешканці Косова рівноправні. Все-ж, серби вимагають більше, а саме – всю владу над Косовом.
Косовські серби ще не бачать, або не хочуть бачити, що у Белграді більше немає Слободана Мілошевича. Під час його влади вони були правлячим народом, тобто абсолютними господарями Косова. Тому вони наразі не хочуть брати участь у владі і її органах, в яких більшість функціонерів і працівників становлять етнічні албанці. До Белграда щодня прибувають делегації сербів з Косова, які вимагають від уряду захищати їхні права й інтереси. За допомогою націоналістичних кіл й свого лобі у мас-медіа вони постійно роблять тиск на сербський уряд. Через це часто здається, що найбільшою проблемою Сербії є не вісім мільйонів її громадян, а сто тисяч косовців.
Заступник прем’єр-міністра Сербії Небойша Чович цими днями попередив земляків у Косові, що немає чарівної формули згідно з якою можна було б змінити структуру населення й повернути колишні часи. Один коментатор нагадав, що президентом Косова є не Воїслав Коштуніца, а Ібрахім Ругова, та що проблеми косовських сербів можна врегулювати у Приштині, а не в Белграді. Косовські серби нехтують такими попередженнями.
Новий адміністратор Косова, енергійний Міхаел Штайнер, поки що не попускає. Він не відхиляє співробітництво з Белградом, але при цьому невтомно нагадує, що ним очолювану міжнародну адміністрацію не цікавить історія. Ситуацію в краю, за його словами, можна нормалізувати лише на підставі резолюції 1244 Ради безпеки ООН, якою чітко визначено, що усі мешканці Косова рівноправні. Все-ж, серби вимагають більше, а саме – всю владу над Косовом.
