Прага, 23 квітня 2002 – Здається вже вся Європа зрозуміла, що процес згуртування в рамках Північно-Атлантичного альянсу є однією з вагомих гарантій демократичних процесів у країнах спільноти. Україна має шанс бути одним з не багатьох ізгоїв Старого континенту, котрі не хочуть рахуватися із сучасними політичними реаліями. Виникає питання, чи визначиться Україна з перспективою своїх стосунків з НАТО і чи буде вона запрошена до Праги на листопадовий самміт цього європейського оборонного блоку?
Від Мадридської угоди про особливе партнерство України з НАТО вже минуло багато часу, майже ціла п’ятирічка й Київ мусів би визначити подальші стратегічні складові співпраці з Брюсселем. Час від часу з української столиці лунали заспокійливі голоси про розуміння важливості дружніх стосунків із Північно-Атлантичним альянсом. Брюссель із свого боку не приховував оптимізму щодо України. Експерти навіть висловлювали думку, що саме у Празі цього року українське керівництво спробує подати заявку на вступ до НАТО. Але нині, на жаль, ще не визначено: чи Україна буде взагалі запрошена на листопадовий самміт блоку у чеській столиці?
У чому ж причини такого зволікання на Заході?
Насамперед, сумніви викликало затягування розслідувань резонансних вбивств, зокрема, у справі Георгія Ґонґадзе. Потім з’явилося чимало інформацій про можливі таємні українські оборудки із зброєю. Але офіційний Брюссель найбільш акцентував останнім часом увагу на наслідках виборів до Верховної Ради. Вони вже відбулися. Правда, Європейські структури ще не зовсім визначилися щодо їх остаточної оцінки. Тому, можливо немає й остаточної ухвали щодо участі України у празькому самміті НАТО. Не зважаючи на те, що президент Леонід Кучма досить прозоро натякнув днями у Дамаску, що Київ готовий іти назустріч альянсу так далеко, як це бачить саме керівництво блоку. Досить прозоро, чи не так? Тай самі опитування у народі свідчать про багато дечого.
Від Мадридської угоди про особливе партнерство України з НАТО вже минуло багато часу, майже ціла п’ятирічка й Київ мусів би визначити подальші стратегічні складові співпраці з Брюсселем. Час від часу з української столиці лунали заспокійливі голоси про розуміння важливості дружніх стосунків із Північно-Атлантичним альянсом. Брюссель із свого боку не приховував оптимізму щодо України. Експерти навіть висловлювали думку, що саме у Празі цього року українське керівництво спробує подати заявку на вступ до НАТО. Але нині, на жаль, ще не визначено: чи Україна буде взагалі запрошена на листопадовий самміт блоку у чеській столиці?
У чому ж причини такого зволікання на Заході?
Насамперед, сумніви викликало затягування розслідувань резонансних вбивств, зокрема, у справі Георгія Ґонґадзе. Потім з’явилося чимало інформацій про можливі таємні українські оборудки із зброєю. Але офіційний Брюссель найбільш акцентував останнім часом увагу на наслідках виборів до Верховної Ради. Вони вже відбулися. Правда, Європейські структури ще не зовсім визначилися щодо їх остаточної оцінки. Тому, можливо немає й остаточної ухвали щодо участі України у празькому самміті НАТО. Не зважаючи на те, що президент Леонід Кучма досить прозоро натякнув днями у Дамаску, що Київ готовий іти назустріч альянсу так далеко, як це бачить саме керівництво блоку. Досить прозоро, чи не так? Тай самі опитування у народі свідчать про багато дечого.
