Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 22:17

Як моя бабуся готувалася до Великодня і пекла паски


Як моя бабуся готувалася до Великодня і пекла паски

Київ, 25 квітня 2002 - І хоч великодні обряди, звичаї й традиції є здебільшого однаковими для усіх регіонів України, хіба почасти помічаємо певні відмінності, однак кожна українська родина має свої особливості відзначення цього світлого свята. Власне, ці родинні особливості свідчать про вияв духу, величі та неординарності людей.

Наша кореспондентка Майя Нагорняк зробила екскурс в історію святкування у її родині Світлого Христового Воскресіння.

Це було дуже давно. Так давно, що інколи думаєш, а чи зі мною взагалі усе те відбувалося. І тільки родинні реліквії, фотокартки, а , отже, і спогади запевняють : так, усе це було і не з ким іншим, як із мною. Хоч швидкоплинна й скороминуща життєва ріка віддаляє минуле потужними водами, накочує на берег теперішнього чимало різноманітних подій.

Мої бабуся й дідусь по материнській лінії були чистокровними поляками. Хоча спілкувалися вони українською мовою, знали й шанували українські звичаї та обряди. То була якась особлива мова – українсько-польська. Бабуся й дідусь - а звали їх Станіслав Іванович та Євгенія Августівна Кобилянські – прожили довге й славне життя. Свято Великодня посідало у житті моїх пращурів чільне місце. За радянських часів польський Великдень не святкували. У нашому місті Володимирі -Волинському, що на Волині, у костел святих Йоакима й Анни звозили гній, пізніше там була кав’ярня. Тож віруючі римо-католики тоді святкували православне Воскресіння Христове.

Наша родина на той час мешкала у великому приватному будинку у центрі міста. Мали ми сусіда древнього діда Грому – ніхто не знав, скільки літ мав дідусь, здавалося, жив на світі вічно. У діда Громи була невибаглива хатинка з піччю. Саме у ній уся вулиця напередодні Великодня випікала паски. Дід Грома сам призначав, коли і кому пекти паски. Пічка ця була у великій пошані у нас у сім’ї та у наших сусідів. Паски у ній виходили високі, пухкі, запашні. Зовсім не такі, як у звичайній плитці. Бабуся моя Євгенія Августівна пекла паски у пічці діда Громи у п’ятницю. Спочатку замішувалося тісто – борошно, яйця, дріжджі, цукор. Пам’ятаю , бабуся добрих години півтори, а то й дві вимішувалося тісто. Приказувала щось. На жаль, я не пам’ятаю цих приповідок. Але вона обов’язково казала, що коли вимішуєш тісто, не можна нікого пускати до хати, не можна нікому нічого позичати. І поводити себе потрібно пристойно – не казитися, не сваритися, не танцювати, не кричати. Бо паска недобра вийде – говорила бабуся, пуста видасться усередині. Коли тісто сходило, бабуся садовила його у формочки – великі, середні та маленькі. Великих пасок було дві-три - це спеціально на свято самого Великодня, середні - щоб їсти після свят, а маленькі ми відносили на могили родичів та роздавали прошакам на кладовищах.

...Ось паски стоять у пічці... І я вдивляюся у малесенький отвір, як десь там у глибині палахкотить голубе полум’я, як в обличчя мені б’є розпашілий жар, як шкоринка у пасок стає жовтогарячою і зрештою коричневою. Цікаво мені спостерігати за тим процесом і так кортить, пам’ятаю як сьогодні, відчинити дверцята пічки і на усе подивитися. Але бабуся лишила мене у діда Громи охороняти паски і строго наказала не заглядати у піч. Що вдієш – прагнення бабусиного гарного ставлення було сильніше від допитливості. І я не відчиняла дверцят пічки, мучачись в очікуваннях. За книжкою казок час минав швидко. І от уже паски готові. Бабуся обережно виймає їх, знов щось шепоче, гладить, неначе дитину по голівці.

Потім ще гарячі паски обмазує збитим яєчним білком та цукром і вони починають виблискувати на сонячному підвіконні. З того часу я була сторожем біля пасок – бабуся наказувала нікого не пускати до підвіконня, не дай Боже, щоб молодша сестричка відломила шматок, а якби там кицька поруч була, ото б мала на горіхи. Коли паски вистигали, вистоювалися, як казала бабуся, ми переносили їх із дому діда Громи до нашої домівки. Моя місія охоронця тривала і тут. Мушу сказати мені це подобалося. Бо , ніде правди діти, дуже маленькі шматочки я таки відломлювала від пасок, але дуже уже маленькі, навіть мікроскопічні. Так хотілося скуштувати паски раніше від усіх! Мені здається, бабуся не помічала цього.

А на Великдень за те, що я добре охороняла паски, мені відрізали великий шматок. І це було таке свято... Інколи здається, що це усе було не зі мною – так багато часу минуло з тієї пори. Але бабусине кухонне начиння, хустка, в якій вона пекла паски, інші речі запевняють – ні, це було, і було саме зі мною.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG