Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 14:44

Навколоцерковні скандали: уроки для України


Навколоцерковні скандали: уроки для України

Київ, 26 квітня 2002 - Гучних подій, так чи інакше пов’язаних із релігією, впродовж останніх днів відбулося так багато, що їх би вистачило, певно, на кілька більш “спокійних” місяців. Сексуальний скандал в Католицькій церкві і облога однієї з найбільших святинь християнського світу – Храму Різдва Христового у Віфліємі; безпрецедентне рішення російських властей не дозволити католицькому єпископові повернутися до своєї пастви в Сибіру і напад на синагогу Бродського в Києві; переговори делегацій Московського й Константинопольського патріархатів у Криму і гострий конфлікт на батьківщині предстоятеля Української православної церкви Київський патріархат, де патріарх Філарет нещодавно посвятив церковні бані... Церковний люд зазвичай напрочуд уважно ставиться до резонансних подій, а надто – до збігу їх у часі й просторі. Він намагається угледіти в них попередження й символи, уроки, які конче необхідно засвоїти.

“Той нечуваний сплеск емоцій, який супроводжує скандал навколо священиків-педофілів, стане вогнем очищення для нашої Церкви, - стверджує один польський католицький священик, який уже кілька років працює в Україні і з багатьох причин воліє лишитися неназваним. – Згадаєте мої слова – ми на порозі нової Контрреформації, яка змінить обличчя Вселенської церкви. Те, що сьогодні видається неможливим, завтра стане природнім”. Можливо отець є занадто категоричним, але, скидається, він має рацію. Розвиненість католицького мирянського руху, надзвичайно активний, хай часом і доволі напружений діалог Церкви із суспільствами, дозволяють сподіватися, що цей урок не минеться намарно. Абсолютно природним тут було б запитання про здатність засвоювати уроки криз зривів й спокус із боку Церков в Україні. Кожний, хто бодай трохи стежить за тим, що відбувається за храмовими огорожами й монастирськими мурами, здатний внести свою дещицю у споконвічну дискусію про достоїнство християнства і не достоїнство християн. Часом цей внесок відкриває гранично хворобливі проблеми, які не ведеться обговорювати на академічних зібраннях і церковних урочистостях. Але сором’язливе замовчення не лікує хворобу, а лише загонить її вглиб. Напевно, мені заперечать, що видима, земна Церква є лише зібранням людей – безмежно грішних і немічних у своїх слабостях і як така віддзеркалює виразки суспільств, чиї члени виповняють її храми. Але в кожному разі Церква є Боголюдським, а не людським лише встановленням, вона непримиренна до гріха і бореться за людську душу не тільки у вічності, а й на цій землі і під цим небом. Як трапилося, що повідомлення про зіткнення між вірними різних Церков, майнову тяганину, суди, нескінченні багатобічні звинувачення, хитрощі й підступи стали абсолютними домінантами повідомлень про релігійне життя в країні? Як сталося, що Церква, із якою ще відносно недавно більшість українців пов’язували свої надії на моральне перетворення полоненої посткомуністичними патологіями країни, від якої вони чекали взірців жертовного служіння, втратила свою войовничість до зла? Невже правий був той французький філософ, який кинув колись спересердя: “Ісус обіцяв Царство Небесне, а замість цього прийшла Церква”?

Якщо солідаризуватися з ним, то не варто і починати розмови. Але кожен, хто принаймні раз на рік простує до храму, аби маніфестувати глибоко приховану і до часу не вимовлену містичну сув’язь із космосом, із поколіннями неживих і ненароджених, хто усвідомлено або несвідомо прагне спільноти, де відкриваються вищі значення – так от, кожний з таких людей відповідальний за Церкву. Несправедливо ремствувати що, мовляв, бракує Церкві добрих пастирів – набагато більшою мірою їй бракує добрих мирян.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG