Київ, 1 травня 2002 - Нині в Україні усі готуються до одного з найпошанованіших свят - світлого Воскресіння Христового. Певна річ,що коли ретельно й сумлінно підходиш до підготовки свята,тебе сповнюють різноманітні спогади на кшталт – а як же це колись у моїй родині святкували свято Великодня,якими були особливості відзначення. Загалом пригадується усе. І ці спогади крізь роки зігрівають людину, роблять її одухотворенішою, мудрішою, зваженішою. Здається, що від цього напередодні свята і на сам Великдень випромінюєш якусь особливу енергію.
Українські політики не є винятком у цьому, незважаючи на свою завантаженість і зайнятість різноманітними проблемами. Як вони відзначають Великдень, якими є їхні найсвітліші великодні спогади. Наша кореспондентка Майя Нагорняк запросила до студії “Ранкової Свободи” заступника Голови Верховної Ради України Степана Гавриша.
Майя Нагорняк: Доброго ранку, Степане Богдановичу! Вас вітає Ранкова Свобода.
ГАВРИШ: Доброго ранку і Вам!
Майя Нагорняк: Отже, наближається одне з найрадісніших і найповажніших свят українського народу. Це свято Воскресіння Христового. Я знаю ,що Ви походите із простої селянської родини і , ясна річ, що відзначення Великодня у Вашій родині мало свої особливості. Я би хотіла,щоб Ви зараз зробили такий невеликий екскурс в історію того,як відзначався Великдень у Вашій родині?
ГАВРИШ: Це був найрадісніший і, напевно, найщасливіший час для моєї родини і того села,в якому я народився й пройшло моє дитинство. Я мріяв про цей день завжди, бо саме до цього дня мені єдиний раз на рік купували нову одежу. І я одягав зранку такі з хрускотом черевики, нові штани, піджак, нову білу сорочку і почував себе найщасливішою людиною. Ще й тому, що саме цього дня для мене не було жодної роботи у домі, я не гнав на випас корову. Ми йшли до церкви дуже й дуже рано, коли туман бродив вище голови й опускався нижче колін. І таке враження було, що ми плили в якомусь дивовижному, казковому, світлому молоці. І я тісніше стискував широку, мозолясту руку мого діда Миколи, а він відчував це і гладив мене по голівці. Дід ніс кошик із пасхальними яйцями, пасками, хріном, печеним м’ясом. І накрите це усе було вишитим маминими руками рушником. Тихо гомоніли. Чекали, коли із Всеношної вийде з хоругвами священик. Потім він окроплював святою водою тих, хто приніс паски. Мені здавалося, що я ставав у цей час дорослішим. А потім 3 дні пасхальних були невимовно щасливими – ми відвідували могили наших пращурів. Свято Великодня для мене – це свято родини. Воно пов’язано з великоднім салатом, який я найбільше люблю. Він готувався з усього того, що було у великодньому кошику. Основою салату був сир, додавалися варені яйця, варене сало, печене м’ясо обов’язково. Зстругався довгими смужками хрін. Усе це перемішувалося, солилося. Я і цього року сяду за стіл із цим салатом. Великдень – це повернення до минулого і я обов’язково цього року вернуся на могили своїх батьків. Вернуся у своє дитинство щасливе.
Майя Нагорняк: Ви так дуже проникливо розповідаєте про ті часи. Але мені цікаво таке – найголовніше на свято Великодня була , є й залишиться паска. Чи , може, Ви пригадуєте, як у Вашій родині пекли паску і хто це робив – мама, бабуся?
ГАВРИШ: Пам’ятаю, що за 2-3 дні до Великодня усе село пахло паскою. Я бігав посильним між родичами і збирав то корицю, то гвоздику для того, щоб паска була духмяною. Мама пекла паску із бабою Марією у старовинній печі у зроблених батьком-ковалем великих формах. Паска пеклася тільки з борошна. Вона була дуже висока, ну, можливо, десь сантиметрів 25-30. Вона була зроблена у вигляді царської корони. Зверху було переплетено чимало різноманітних узорів із квітів, із хлібних смужок. Це був цілий світ якихось невимовних прикрас, які виліплювала мама. І робила вона це доволі довго. Паска, зрештою, ставала схожа на таку, знаєте, коралову губку. Зверху вона була такого лаково-коричневого кольору, а низ її був схожий на соти бджіл. І ця паска була у центрі святкового кошика. Вона клалася на рушник і тим самим рушником і накривалася . І потім вона першою кроїлася за столом і кожному з нас роздавалася. Я завжди любив паску і ми їли її упродовж декількох тижнів, бо хліб не черствів і , що найдивовижніше, не засихав.
Майя Нагорняк: Як Ви цього року святкуватимете Великдень і якою мірою прижилися ці традиції з Вашої батьківської родини ?
ГАВРИШ: Я навчив свою сім’ю робити усе так, як робила моя мама. І ми обов’язково приїдемо до тієї церкви, де я хрестився, в моєму маленькому селі Олешеві, що на Галичині , на Івано-Франківщині. І зранку, коли зберуться поселяни біля церкви, обов’язково прийдемо й станемо посеред них. Усі знають, що у моєї родини є місце біля церкви , де ми завжди висвячували великодню паску. Цього року я буду там разом з моїми дітьми, із моїм онуком Данилком, прапрадід якого будував цю церкву.
Майя Нагорняк: Дякую Вам за розмову . Христос Воскрес!
ГАВРИШ: Воістину воскрес.
Українські політики не є винятком у цьому, незважаючи на свою завантаженість і зайнятість різноманітними проблемами. Як вони відзначають Великдень, якими є їхні найсвітліші великодні спогади. Наша кореспондентка Майя Нагорняк запросила до студії “Ранкової Свободи” заступника Голови Верховної Ради України Степана Гавриша.
Майя Нагорняк: Доброго ранку, Степане Богдановичу! Вас вітає Ранкова Свобода.
ГАВРИШ: Доброго ранку і Вам!
Майя Нагорняк: Отже, наближається одне з найрадісніших і найповажніших свят українського народу. Це свято Воскресіння Христового. Я знаю ,що Ви походите із простої селянської родини і , ясна річ, що відзначення Великодня у Вашій родині мало свої особливості. Я би хотіла,щоб Ви зараз зробили такий невеликий екскурс в історію того,як відзначався Великдень у Вашій родині?
ГАВРИШ: Це був найрадісніший і, напевно, найщасливіший час для моєї родини і того села,в якому я народився й пройшло моє дитинство. Я мріяв про цей день завжди, бо саме до цього дня мені єдиний раз на рік купували нову одежу. І я одягав зранку такі з хрускотом черевики, нові штани, піджак, нову білу сорочку і почував себе найщасливішою людиною. Ще й тому, що саме цього дня для мене не було жодної роботи у домі, я не гнав на випас корову. Ми йшли до церкви дуже й дуже рано, коли туман бродив вище голови й опускався нижче колін. І таке враження було, що ми плили в якомусь дивовижному, казковому, світлому молоці. І я тісніше стискував широку, мозолясту руку мого діда Миколи, а він відчував це і гладив мене по голівці. Дід ніс кошик із пасхальними яйцями, пасками, хріном, печеним м’ясом. І накрите це усе було вишитим маминими руками рушником. Тихо гомоніли. Чекали, коли із Всеношної вийде з хоругвами священик. Потім він окроплював святою водою тих, хто приніс паски. Мені здавалося, що я ставав у цей час дорослішим. А потім 3 дні пасхальних були невимовно щасливими – ми відвідували могили наших пращурів. Свято Великодня для мене – це свято родини. Воно пов’язано з великоднім салатом, який я найбільше люблю. Він готувався з усього того, що було у великодньому кошику. Основою салату був сир, додавалися варені яйця, варене сало, печене м’ясо обов’язково. Зстругався довгими смужками хрін. Усе це перемішувалося, солилося. Я і цього року сяду за стіл із цим салатом. Великдень – це повернення до минулого і я обов’язково цього року вернуся на могили своїх батьків. Вернуся у своє дитинство щасливе.
Майя Нагорняк: Ви так дуже проникливо розповідаєте про ті часи. Але мені цікаво таке – найголовніше на свято Великодня була , є й залишиться паска. Чи , може, Ви пригадуєте, як у Вашій родині пекли паску і хто це робив – мама, бабуся?
ГАВРИШ: Пам’ятаю, що за 2-3 дні до Великодня усе село пахло паскою. Я бігав посильним між родичами і збирав то корицю, то гвоздику для того, щоб паска була духмяною. Мама пекла паску із бабою Марією у старовинній печі у зроблених батьком-ковалем великих формах. Паска пеклася тільки з борошна. Вона була дуже висока, ну, можливо, десь сантиметрів 25-30. Вона була зроблена у вигляді царської корони. Зверху було переплетено чимало різноманітних узорів із квітів, із хлібних смужок. Це був цілий світ якихось невимовних прикрас, які виліплювала мама. І робила вона це доволі довго. Паска, зрештою, ставала схожа на таку, знаєте, коралову губку. Зверху вона була такого лаково-коричневого кольору, а низ її був схожий на соти бджіл. І ця паска була у центрі святкового кошика. Вона клалася на рушник і тим самим рушником і накривалася . І потім вона першою кроїлася за столом і кожному з нас роздавалася. Я завжди любив паску і ми їли її упродовж декількох тижнів, бо хліб не черствів і , що найдивовижніше, не засихав.
Майя Нагорняк: Як Ви цього року святкуватимете Великдень і якою мірою прижилися ці традиції з Вашої батьківської родини ?
ГАВРИШ: Я навчив свою сім’ю робити усе так, як робила моя мама. І ми обов’язково приїдемо до тієї церкви, де я хрестився, в моєму маленькому селі Олешеві, що на Галичині , на Івано-Франківщині. І зранку, коли зберуться поселяни біля церкви, обов’язково прийдемо й станемо посеред них. Усі знають, що у моєї родини є місце біля церкви , де ми завжди висвячували великодню паску. Цього року я буду там разом з моїми дітьми, із моїм онуком Данилком, прапрадід якого будував цю церкву.
Майя Нагорняк: Дякую Вам за розмову . Христос Воскрес!
ГАВРИШ: Воістину воскрес.
