Київ, 2 травня 2002 - У квітні, після візиту заступника Генерального секретаря ООН – координатора Чорнобильських програм Кендзо ОСІМИ, знову гостро постала проблема чорнобильців – тих громадян України, які постраждали унаслідок аварії на ЧАЕС і ким українська влада іноді шантажує міжнародну спільноту. Тим часом, пан Осіма оприлюднив нову стратегію співпраці світової спільноти з Україною на Чорнобильському напрямку: це – розробка й упровадження нових довготривалих проектів, розрахованих на соціальний захист населення, що мешкає на уражених радіацією територіях, і на розвиток цих територій. Українські науковці неоднозначно сприйняли нові віяння, зазначивши, що поза увагою високого ООН-івського гостя залишилися проблеми “забутих людей” – мешканців Чорнобильської зони.
На думку української наукової громадськості, за міжнародними проектами їхні автори забувають про тих, задля кого проекти розробляються. Це - мешканці Чорнобильської зони, ті, кого київська влада намагається іноді не помічати, а інколи – домагатися від міжнародної спільноти допомоги для них. На думку експерта Комісії з питань радіаційного захисту населення Наталі Преображенської, ООН-івські чиновники і представники міжнародних донорських організацій не уявляють справжніх масштабів чорнобильської трагедії – особливо у медичному аспекті, - оскільки найчастіше спілкуються з офіційними особами, а не з науковцями, які роками вивчають впив радіації на людину.
Крім Чорнобиля, на мапі України можна знайти інші “гарячі екологічні точки”, які час від часу вибухають незрозумілими хворобами й стражданнями тисяч людей: Чернівці, Донбас, Миколаївщина, індустріальні центри Придніпров‘я. І найчастіше, як у випадку з Чорнобилем, в української влади не вистачає коштів і порядності захистити життя своїх громадян – проблеми перекладаються на плечі міжнародних організацій – донорів та спонсорів.
На думку української наукової громадськості, за міжнародними проектами їхні автори забувають про тих, задля кого проекти розробляються. Це - мешканці Чорнобильської зони, ті, кого київська влада намагається іноді не помічати, а інколи – домагатися від міжнародної спільноти допомоги для них. На думку експерта Комісії з питань радіаційного захисту населення Наталі Преображенської, ООН-івські чиновники і представники міжнародних донорських організацій не уявляють справжніх масштабів чорнобильської трагедії – особливо у медичному аспекті, - оскільки найчастіше спілкуються з офіційними особами, а не з науковцями, які роками вивчають впив радіації на людину.
Крім Чорнобиля, на мапі України можна знайти інші “гарячі екологічні точки”, які час від часу вибухають незрозумілими хворобами й стражданнями тисяч людей: Чернівці, Донбас, Миколаївщина, індустріальні центри Придніпров‘я. І найчастіше, як у випадку з Чорнобилем, в української влади не вистачає коштів і порядності захистити життя своїх громадян – проблеми перекладаються на плечі міжнародних організацій – донорів та спонсорів.
