Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 17:22

Виставка юних писанкарів


Виставка юних писанкарів

Виставка юних писанкарів

Цими великодніми днями у літературно-меморіальному музеї-квартирі Павла Григоровича Тичини у Києві розгорнута виставка писанок юних майстрів-киян. Писанки зовсім маленьких дітлахів вражають своєю витонченістю, красою та оригінальністю. Відчувається, що чотири-п’ятирічні писанкарці мають красиві, світлі душі. Бо байдужа дитина ніколи б не створила такого дива.

Школа писанкарства діє при літературно-меморіальному музеї-квартирі Павла Тичина не так багато часу, лишень другий рік. Однак за цей час школа здобула великий розголос і у самому Києві, і в інших містах України. Наша кореспондентка Майя Нагорняк цими світлими днями завітала до школи писанкарства, ознайомила із виставкою юних писанкарів і запросила директора школи й музею до Ранкової Свободи.

Майя Нагорняк: Доброго ранку, пані Тетяно! Вас Вітає Ранкова Свобода !

Тетяна Сосновська: Христос Воскрес!

Майя Нагорняк: Воістину Воскрес! Пані Тетяно, мені цікаве ось що – я відвідала вашу школу писанкарства, побачила виставку юних писанкарів. Скажіть, як народжуються подібні ідеї? Я , наприклад, так відчуваю, оскільки Ви є правнучкою великого українського поета Павла Тичини, що то у Вас іде з тієї родини?

Тетяна Сосновська: Зараз щорік уже стаєш більш дорослою, підростають твої діти і ти пригадуєш своє дитинство. Можна порівняти й виправити якісь помилки, яких припустилися по відношенню до тебе у вихованні і в ідеологічних питаннях. І тому я дедалі частіше пригадую ті часи, коли не можна було відкрито, відверто святкувати великодні свята, коли ми приходили до Павла Григоровича та Лідії Петрівни Тичин і їхня помічниця по господарству у Володимирському соборі посвячені крашанки та паски приносила до хати. І у Павла Григоровича завжди на столі у красивій таці стояли косівські писанки, які йому дарували майстри. І, звичайно, в такому урочистому настрої святкувалися великодні свята. Зараз дуже приємно, що діти наші, готуючись до свят, можуть свідомо наближатися до святинь українського народу, можуть проаналізувати свої вчинки. І навіть розписуванням писанок, чи допомогою у випіканні пасок можуть долучитися до цього світлого дня.

Майя Нагорняк: Ваша школа діє уже другий рік поспіль. Поки вона є тимчасовою, працює лише напередодні Великодня...

Тетяна Сосновська: Так, цих 2 роки школа була тимчасовою. Але на прохання батьків та їхніх дітей ми би дуже хотіли десь із вересня-жовтня цього року зробити школу довшою на кілька місяців. Щоби діти послухали 30-40 годин і пройшли практичний курс писанкарства.

Майя Нагорняк : Оце якраз свідчить, що ви помітили інтерес, який постійно зростає до вашої школи. Але, цікаво, які діти , які дорослі до вас приходять. На мою думку, дорослі кияни – це люди здебільшого зайняті, заклопотані, яким подекуди не до патріотичних речей. Хоча я можу помилятися.

Тетяна Сосновська: Ви праві у тім, що кияни, доросле населення, поглинуте побутовими та робочими проблемами. Але якщо у родині є спрямована тенденція на виховання на національних традиціях, то батьки знайдуть час, щоб привести дитинку до школи писанкарства. Школа ця існує за ініціативи, ідеї та підтримки Львівського товариства у Києві. Ходять до школи не тільки львів’яни, які мешкають у Києві, а й діти чернігівчан, і діти, батьки яких є з Житомирщини. Ще такий цікавий факт – прийшли до школи діти, які удома спілкуються російською мовою. Але вони влилися у товариство наших діток, комфортно себе почували і навіть намагалися говорити українською мовою.

Майя Нагорняк: Коли я оглядала виставку, то помітила, що писанки розписували зовсім маленькі діти – 4,5 років. Звернула увагу, що вимальовуються не просто візерунки, а й цілі сюжети. Наприклад, на чорному тлі писанки зображена церква з білими хрестами. Скажіть, звідки у маленької дитинки оце з’являється? Ви, очевидно, відстежували такий процес...

Тетяна Сосновська: Організовуючи школу цього року, ми запросили для занять двох відомих писанкарок – Оксану Білоус та Зою Сташук, які мають досвід роботи із дітьми. І майстрині перше заняття присвятили символіці писанці, символіці кольору. І діти відвідали всі заняття й отримали завдання у зошиті намалювати писанку, яку вони хочуть зобразити. Навіть чотирирічні діти робили це свідомо. Ту писанку, про яку Ви згадали, намалював Северин Шалайський. Це хлопчик, який відвідує “Пласт” і який на першому занятті вчительці активно допомагав розтлумачувати кожен колір. Тому він використав у писанці чорний колір як колір плодючості і зобразив церкву, тобто те місце, куди він щонеділі ходить із мамою й батьком.

Майя Нагорняк: Є сенс подумати над створенням постійно діючої школи писанкарства...

Тетяна Сосновська: Школи писанкарства не можуть бути велелюдними, на мою думку. Це мусить бути маленька група дітей – 5, 8, 10 осіб. Щоб учителька могла кожному приділити увагу. Але такі школи , чи гуртки можуть бути постійними, чи короткотривалими - вони повинні бути у кожному закладі, де виховуються діти. Учителька праці, народознавства, початкової школи, вихователька дитсадку може залучити дітей і створити бодай найпростішу писанку. Але для цього треба внутрішня потреба і внутрішній порух у тієї виховательки , чи учительки. Зернятка, посіяні у дитячих душах, рано, чи пізно таки зійдуть. І ці діточки будуть вогниками отих осередків, які довкола себе збиратимуть усіх бажаючих.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG